Економічна політика (2004)

Дослідження ролі інституціональних факторів в економічному механізмі дозволяє нам визначити сукупність взаємопов’язаних інститутів як певний соціокультурний уклад або генотип, що притаманний певному суспільству та який виступає специфічною ознакою його економічного розвитку.

Тобто, соціокультурний генотип являє собою механізм соціального успадкування та соціальних змін, що забезпечує процес відтворення структури, принципів функціонування та розвитку певної суспільної системи. Носієм соціокультурного генотипу є суспільство або його великі групи (етноси, класи, інші соціальні страти тощо). Кожний окремий індивід засвоює основні риси соціокультурного генотипу в процесі соціалізації його особистості середовищем (сім’єю, колективом, засобами масової інформації тощо) шляхом навчання, виховання, примусу та інших видів соціального впливу. Соціокультурний генотип фіксується в різних інформаційних формах - інститутах: від теоретичних положень, правових норм до програм навчання, неписаних традицій та звичок, правил поведінки. В сукупності це складає певну соціальну пам’ять суспільства, завдяки якій відтворюються структура функціонування даного суспільства, способи взаємодії його членів. Соціокультурний уклад по суті утворює базу соціального взаєморозуміння та взаємодії, соціального партнерства.

В дуже спрощеному вигляді структуру соціокультурного генотипу можна представити наступним чином. В її основі лежить система соціально-економічних інтересів та система культури даного суспільства. Їх взаємодія синтезується в системі цінностей. Через систему ціннісних орієнтацій та установок вона втілюється в мотиваційний комплекс та пов’язаний з ним блок соціально-психологічних характеристик. Все це конкретизується в системі соціальної поведінки та дії та, нарешті, уособлюється в системі норм та правил. Так від глибинних (навіть інтимних) соціальних та духовних цінностей соціокультурний генотип крок за кроком здіймається на поверхню суспільного життя у вигляді елементів соціального і господарського механізму. Він утворює разом з тим певну цілісність. Окремі елементи соціокультурного укладу та їх конкретні риси в кожному суспільстві підігнані один до одного; невідповідність та суперечності між ними свідчать про порушення в функціонуванні суспільної системи, а в крайньому випадку – про суспільну кризу.

Досліджуючи роль соціокультурного укладу в економічному розвитку, можна простежити вплив даних факторів не лише на великі соціокультурні спільноти (наприклад, Західна Європа, Північна Америка, Далекий Схід тощо), але й на окремі країни, регіони і навіть галузі виробництва. Серед останніх праць такого роду можна виділити публікації англійського вченого Е.Тайлкота. Він аналізує декілька парних типологічних характеристик європейської виробничої культури (“аристократична” – “буржуазна”, “індивідуалістична” – “авторитарна”), показуючи, як соціокультурні генотипи впливають на економічну діяльність. Так “буржуазну” культуру Німеччини в значній мірі визначає переважання в цій країні чисто виробничих, прикладних сфер діяльності, тоді як вплив “аристократичної” культури в Великобританії виявляється в особливому інтересі англійських підприємців до менеджменту, праву та фінансам. “Буржуазне” відношення до виробництва, згідно з Е.Тайлкотом, знаходить свій вираз також у Нідерландах, Швеції, Швейцарії та Північній Італії, в основному збігаючись з регіонами розповсюдження протестантської етики. Він зазначає, що “буржуазна” економічна культура, що сягає корінням традиції незалежності міст по відношенню до центральної влади, визначає відому регіоналізацію господарської діяльності та економічного регулювання. Навпаки, в Великобританії та Франції переважають великі загальнонаціональні компанії та державні економічні програми. Різниця між індивідуалістичним та авторитарним типом поведінки проявляється в схильності до інновацій, причому країни Північної Європи виявляються в більш сприятливому стані в порівнянні з країнами європейського середземномор’я, тому що індивідуалістичний тип поведінки сприяє інноваціям.

Спробуємо описати соціокультурний генотип слов’янського суспільства. Даний генотип є характерним для Росії, України, Білорусії, незважаючи на деякі незначні відмінності між цими країнами. Для слов’янського укладу притаманне те, що матеріально-економічні фактори завжди розглядались в певній мірі як щось вторинне, допоміжне по відношенню до політики, держави, духовного життя людей. Традиційно високою була роль неекономічних факторів успіху, моральних, духовних стимулів до праці як прояв майстерності та самозатвердження людини. Віками вироблялась особлива етика та дисципліна праці, засновані на взаємодопомозі, спільності. В системі цінностей слов’янського народу давно сплетені державність, соборність, общинна зрівнялівка. Насаджена зверху державність глибоко проникла в народну свідомість і навіть підсвідомість.

Саме цей сплав державної влади, зрівнялівки та утриманства – найбільш характерна риса традиційного слов’янського генотипу. Вона достатньо явно протистоїть індивідуалізму, переважної опорі на власні сили, ощадливому конкурентному прагматизму, які присутні в англосаксонському генотипі. Звичайно його пов’язують з протестантською етикою та духом капіталізму, за М.Вебером, що найбільш придатний для розвитку ринкової, зорієнтованою на прибуток, економіки.

Ядром англосаксонського генотипу є раціоналізм, в той час як слов’янський базується на християнській покірності та довготерпінні. Хоча, за певною межею слов’янин здатний до вибуху, мобілізації, готовності йти на жертви заради загальної мети.

Таким чином, вирисовуються соціально-психологічні характеристики слов’янського укладу, які тісно пов’язані з системою цінностей та мотивацією. Довготерпінням та непримхливістю відрізняється відношення слов’янського народу до праці. По суті, воно коливається між двома полюсами – безкорисним ентузіазмом та нестерпним тягарем, віддаляючись тим самим від сприйняття праці як нормального та необхідного способу життєдіяльності. Причина тут полягає в тому, що в масовій свідомості віками був розірваний прямий зв’язок між працею, розподілом та споживанням. Розподіл визначався не трудом, а статусом, положенням в системі влади, іноді власністю. В моральних настановах свідомість людини доповнювалася патерналізмом та зрівнялівкою. Для всього блоку “праця - розподіл - споживання” були характерні крайні позиції, відсутність серединного ядра, заснованого на нормальній праці та достойній бережливості (що є типовим, скажімо, для протестантської чи конфуціанської етики).

В цілому типовою соціально-психологічною характеристикою слов’янської людини є широта, розмах, які виливаються в співчуття до всіх людей. Звідси і почуття відповідальності за весь світ, жага соціальної справедливості. Ці почуття спричиняють і максимальне прагнення до всезагального щастя, що не може не породжувати сліпої віри в ідею, утопічні погляди та соціальні катаклізми.

Про такий компонент соціокультурного генотипу слов’янського народу написано багато праць, але головне в ньому – нерозвинутість (або слаборозвинутість) мотивації цивілізованого приватного власника – господаря. Для цього потрібні приватна власність, громадянське суспільство та правова держава. Навпаки, переважає мотивація підданого великій імперії, залежного від наказів вищої ієрархії (тут мова йде про загальні ознаки слов’янського укладу, незважаючи на певні виключення, як то визвольні війні окремих народів, національні повстання).

На практиці установка на державу конкретизується в мотивах утриманства та служіння. Характерно, що ціннісна орієнтація на державу поєднується з відчуження від неї. Така настанова передбачає сприйняття держави як якоїсь зовнішньої сили, незалежної від індивіда, що, в принципі, є природним в умовах відсутності демократичної традиції.

Проте, незважаючи на переважання ролі держави в системі загальних цінностей, загальнодержавні правові норми не знаходять належного місця в системі норм та стимулів слов’янського народу. На перший план виходить продукт бюрократії – адміністративні норми та нормативи. Свавільство посилюється жорсткістю самих норм та санкцій за їх порушення, що, правда, пом’якшується, необов’язковістю їх виконання. Так було завжди, так є і зараз. Звідси виходить заплутаність та неузгодженість правових, адміністративних, моральних і економічних норм. Вони дезорієнтують та сіють невпевненість в суспільстві, а деяким дають змогу швидко збагатитися.

Важливою особливістю слов’янського укладу виступає тенденція доганяючого розвитку. Історично, починаючи від Петра І та закінчуючи сталінською індустріалізацією, для економічного розвитку слов’янського народу був характерний доганяючий характер (в основному спрямований на подолання військового відставання). Це задало країні рваний, гарячкуватий малюнок соціальної, політичної та економічної динаміки, поспішність в проведенні необхідних перетворень. Така ж ситуація відбувається і зараз в країнах колишнього СРСР.

Але зараз головна задача перетворень, що формулюється як “перехід до ринкової економіки”, значно ширше та складніше. Мова йде, по суті, про кардинальне зрушення в соціокультурному генотипі слов’янських країн. Віками існував примат держави та пов’язані з ним характеристики – бюрократичний диктат, вертикальна економічна та політична залежність людей, постійне випереджання вимог держави в порівнянні з можливостями її підданих. Докорінна перебудова слов’янського соціокультурного генотипу вимагає переходу до примату особистості, вільної та ініціативної, яка б відповідала за себе, свої поступки і результати діяльності, до допоміжної ролі держави, правової, яка чітко, гласно та демократично функціонує, нарешті, до громадянського суспільства. Якщо це здійсниться, то відбудуться такі зміни самих глибинних основ соціокультурного генотипу та всіх його ланок, яких ще не було в історії слов’янського народу.

При проведенні економічних реформ треба усвідомлювати цілісність та високий ступінь інерції соціокультурного генотипу та його компонент, здатних до змін в неоднаковій мірі та з неоднаковими темпами. В країнах СНД склався своєрідний сплав “домашніх” слов’янсько-православних, мусульманських та запозичених - візантійських, азіатських та західноєвропейських характеристик. В кожен даний час існує свої можливі поєднання конкретних цінностей, настанов, парадигм, норм, при цьому деякі з них відходять. Тому, без врахування особливостей соціокультурного генотипу, його динаміки не можливо провести реформи та закріпити їх результати.