Економічна політика (2004)

Економічна безпека є інтегральним показником функціонування соціально-економічної сфери держави. У зв'язку з цим необхідним уявляється розгляд механізмів, категорій економічної безпеки, виявлення її критеріїв, теоретичної сутності і практичної значущості.

Економічна безпека характеризує стан функціонування і розвитку соціально-економічної системи суспільства, а також окремих її суб'єктів.

Стан функціонування і розвитку економічної системи і її структурних компонентів з точки зору економічної безпеки характеризується такими параметрами:

– поєднання динамічності і стійкості;

– ефективність;

– захищеність від внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, що є результатом функціонування відповідного економічного механізму, а також здатність і готовність створювати ефективні механізми протидії загрозам;

– дотримання оптимального балансу інтересів економічних суб'єктів.

Економічна безпека є динамічною категорією, що знаходиться в постійному русі і видозмінюється під дією величезного числа соціально-економічних, політичних і навіть соціокультурних факторів.

Особливу увагу при цьому необхідно приділяти загрозам економічної безпеки, тим умовам і факторам, що в силу як об'єктивних, так і суб'єктивних причин здатні негативно вплинути на перераховані вище параметри стану економічної безпеки. Таким чином, під загрозами економічної безпеки варто розуміти сукупність умов і факторів, що створюють небезпеку життєво-важливим інтересам особистості, суспільства й держави. Об'єктивним джерелом загроз економічної безпеки є обмеженість ресурсів, різний ступінь забезпеченості ними, а так само відмінність в економічних інтересах і механізмах їхньої реалізації.

Наведені джерела загроз реалізуються на різних рівнях об'єктів економічної безпеки, до яких можна віднести:

– макроекономічний рівень (економічна безпека держави);

– мезорівень (економічна безпека регіону, території, галузі, виробничого комплексу);

– мікрорівень (економічна безпека підприємств-економічних агентів ринку);

– рівень економічної безпеки особистості, родини.

Усі наведені рівні об'єднані складною системою економічних взаємозв'язків як по представленій вертикалі, так і в межах одного рівня – горизонтальними зв'язками. Вертикальні й горизонтальні зв'язки говорять про тісну взаємодію всіх рівнів, заснованій на прагненні реалізувати свої цілі за допомогою найбільш адекватних механізмів реалізації інтересів. У такій системі одночасно існують різнонаправлені тенденції як зміцнюючі, так і послабляючі економічну безпеку, що дає змогу говорити про те, що система економічних відносин, яка складається в сучасному суспільстві, є споконвічно конфліктною. Практично будь-яке масштабне економічне рішення породжує певний конфлікт інтересів, результатом якого можуть стати як позитивні економічні зміни, так і послаблення економічної безпеки на розглянутому рівні. Таким чином, наявність постійних джерел загроз створюють певний потенціал для негативних впливів на компоненти економічної системи. Однак конкретна реалізація того чи іншого негативного впливу залежить від уже сформованих особливостей функціонування економічного механізму, від здатності ринкової системи до саморегулювання й наявності адекватних механізмів реагування державних структур.

Негативні впливи можна класифікувати як:

– Внутрішні (джерела впливу знаходяться в межах розглянутої системи) і зовнішні (джерело впливу належить до іншої системи).

– Об'єктивні (без участі і мимо волі економічних суб'єктів) і суб'єктивні (наслідок цілеспрямованої діяльності, яка є результатом зіткнення економічних інтересів).

Негативні впливи мають найбільш важкі наслідки в тих сферах економічної діяльності, в яких існують неефективні механізми саморегулювання, відсутні можливості для мобілізації ресурсів, спрямованих на запобігання негативних наслідків. Якщо при цьому механізм державного регулювання виявляється неадекватним задачам запобігання загроз, то негативний вплив може не тільки реалізовуватися, але і мати мультиплікативний ефект, активно поширюватися в рамках певної економічної системи і служити джерелом виникнення нових загроз економічної безпеки.

З огляду на недостатній ступінь розвитку ринкових механізмів саморегулювання, наявність системної кризи суспільного виробництва й відсутність ефективної державної економічної політики в Україні, можна говорити про те, що сфера реалізації негативних впливів на стан економічної безпеки практично необмежена. Іншими словами, загрози економічної безпеки носять комплексний характер і реалізуються в:

– структурній деформації економіки;

– зниженні інвестиційної й інноваційної активності й руйнуванні науково-технічного потенціалу;

– тенденції до перетворення України в науково-технічну й сировинну периферію розвитих країн;

– посиленні ресурсної, фінансової і технологічної залежності ;

– витоці з країни ресурсів (фінансових, трудових);

– поглибленні майнового розшарування суспільства;

– зростанні зовнішнього боргу;

– надмірній відкритості економіки;

– криміналізації економічних відносин

– незаконній конкуренції

– неможливості економічної системи вийти з економічної кризи

– скороченні ресурсного потенціалу

– погіршенні стану інфраструктури.

В даний час можна говорити про те, що практично усі з перерахованих загроз більшою чи меншою мірою впливають на економіку України, на рівень економічної безпеки.

Рівень економічної безпеки в кожний конкретний момент часу залежить від стану характеристик функціонування й розвитку економічної системи. Такий стан можна оцінити з якісної й кількісної сторони. Очевидно, що кількісна характеристика вимагає вироблення певних критеріїв оцінки стану. На думку фахівців основою такої критеріальної оцінки може служити відстеження стану ресурсного потенціалу економіки, можливостей його розвитку й рівня ефективності використання. Конкретне вираження ця оцінка приймає в системі макро і мікроекономічних показників. Однак багатогранність проблеми економічної безпеки диктує необхідність значно розширити спектр розглянутих параметрів, побудувати на базі критеріальної оцінки комплексну систему показників-індикаторів, що якомога більш повно характеризують тенденції у зміні стану економічної безпеки. При цьому варто враховувати, що рівень економічної безпеки, а отже, і всі його показники-індикатори постійно змінюються. Тому основним завданням є визначення припустимого ступеня коливань значень індикаторів, виявлення таких граничних значень, недотримання яких здатне нанести серйозних втрат економічній безпеці.

Порогові значення індикаторів економічної безпеки є кількісними параметрами, що окреслюють межу між безпечною й небезпечною зонами в різних сферах економіки. Іншими словами, порогові значення індикаторів економічної безпеки надають рівню безпеки кількісну визначеність, що уможливлює формалізацію національних інтересів країни у сфері економіки.

Для одержання граничних значень індикаторів економічної безпеки необхідно визначити на принциповому рівні національні інтереси країни у сфері економіки. До них відносяться:

- здатність економіки функціонувати в режимі розширеного відтворення;

- прийнятний рівень життя населення, що забезпечує соціально-політичну стабільність;

- стійкість фінансової системи;

- збереження єдиного економічного простору, що виключає розвиток сепаратистських тенденцій;

- створення економічних і правових умов, що виключають криміналізацію суспільства;

- забезпечення необхідного державного регулювання економічних процесів, здатного гарантувати нормальне функціонування ринкової економіки як у звичайних, так і в екстремальних умовах.

Формулювання національних інтересів України в такому загальному вигляді має принципове значення, але не може служити інструментом здійснення державою функції захисту економічної безпеки. Необхідні конкретні параметри, що кількісно оцінюють стан економіки з позицій національних інтересів. Ці порогові значення групуються відповідно до національних інтересів країни по сферах економіки.

Перша група порогових значень індикаторів економічної безпеки стосується виробничої сфери, її здатності ефективно функціонувати при мінімальній залежності від зовнішнього світу. Украй важливі тут порогові значення по загальному обсягу виробництва. У зв'язку з цим була прийнята наступна величина порогових значень: обсяг валового внутрішнього продукту в цілому — у розмірі 75% від середнього показника по країнах «великої сімки», на душу населення — 50% від середнього по сімці і 100% — від середньосвітового показника ВВП.

Варто визнати, що фактичні показники в Україні в даний час істотно нижче цих порогових значень. За розрахунками фахівців, розмір ВВП у цілому складає зараз десь 20% від середнього по «сімці», на душу населення — приблизно 10% від середнього по «сімці» і 13% від середньосвітового.

Тому зараз важливо переорієнтувати економічну політику на досягнення істотного зростання виробництва.

Велику роль у даній групі порогових значень відіграють індикатори, що характеризують структуру виробництва й частку імпорту у внутрішньому виробництві. Розроблено такі порогові значення в цій сфері: частка в промисловому виробництві обробної промисловості — 70%, машинобудування — 20%, частка імпорту у внутрішньому споживанні населення — 30%, у тому числі продовольства— 25%.

Особливу тривогу викликає різке зниження частки наукомісткої продукції. Наприклад, порогове значення щодо частки нових видів продукції у загальному обсягу випуску визначено в розмірі 6%, а фактично ця частка, за оцінками, складає 2—2,5%. Обсяг інвестицій знизився більше ніж на 70% і склав приблизно 11,2% ВВП, у той час як пороговим значенням тут визнана величина в 25% ВВП.

Другою важливою групою є порогові значення індикаторів рівня життя населення. У цій сфері попередньо були визначені такі порогові значення: частка в населенні громадян, що мають доходи нижче прожиткового мінімуму, — 7%, тривалість життя — 70 років, розрив між доходами 10% самих високодохідних і 10% самих низько доходних груп населення — 8 разів.

Попередній аналіз фактичного рівня таких показників дає змогу зробити висновок про наявність загроз природно-політичній безпеці в країні. Справа в тому, що величина прожиткового мінімуму встановлена на такому низькому рівні, що, точно кажучи, пороговим значенням по цьому індикатору повинна була б бути взагалі відсутність громадян, що мають доходи нижче даного рівня. Що стосується розриву в доходах між високо- і низько дохідними прошарками населення, то порогове значення по цьому індикатору попередньо визначено на рівні, звичайно, прийнятому в розвинених закордонних країнах, де розриви у 8 разів не викликають соціальних конфліктів. Однак населення України за багато десятиліть звикло до розриву в доходах максимум у 4—5 разів. Тому варто приймати більш тверді параметри порогових значень по зазначеному індикатору.

Порогове значення показника безробіття 7% представляється для сучасного стану економіки заниженим. Адже продуктивність праці в України зараз приблизно в 5 разів нижча, ніж у розвинених країнах світу. Значне число зайнятих на підприємствах, що працюють із дуже низьким навантаженням, підтримується штучно. Виходячи з цих міркувань можна стверджувати, що по даному індикатору Україна не знаходиться в небезпечній зоні.

Третьою, найбільш великою, групою є порогові значення індикаторів фінансового стану. По цій групі попередньо були визначені багато порогових значень, зокрема, найважливіші з них:

• обсяг внутрішнього боргу у відсотках до ВВП — 30%;

• обсяг зовнішнього боргу у відсотках до ВВП — 25%;

• дефіцит бюджету у відсотках до ВВП — до 5%;

• обсяг іноземної валюти в готівковій формі до обсягу готівкової національної валюти—25%;

• грошова маса (М2) у відсотках до ВВП — 50%.

Важливим показником є порогове значення індикатора ступеня збереження єдиного економічного простору на території України, що виключає розвиток сепаратистських тенденцій.

В умовах загального спаду виробництва посилюються нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів, розрив між «розвиненими» і «нерозвиненими», у тому числі «депресивними», районами.

Варто звернути увагу на важливий момент, що стосується порогових значень індикаторів економічної безпеки. Вище були названі однозначні параметри цих значень. Частина їх позначає максимально припустиму межу індикаторів (частка в населенні громадян, що мають доходи нижче прожиткового мінімуму; розрив між доходами 10% самих високодохідних і 10% самих низько доходних груп населення; рівень безробіття; обсяги внутрішнього й зовнішнього боргу; дефіцит бюджету; обсяг іноземної валюти, що знаходиться в обігу на внутрішньому ринку; частка імпорту у внутрішньому обороті; економічна диференціація областей). Вважається, що якщо фактичні параметри вище цих порогових значень, то країна знаходиться в небезпечній зоні. Всі інші порогові значення позначають мінімальну межу індикатора. При цьому мається на увазі, що якщо фактичний параметр нижче порогових значень, то країна знаходиться в небезпечній зоні, а якщо вище, те в безпечній.

Однак якщо враховувати загально методологічні позиції, то по ряду індикаторів економічної безпеки такий підхід невірний. Наприклад, візьмемо такі індикатори, як частка в промисловому виробництві машинобудування, обсяг інвестицій у відсотках до ВВП, грошова маса, — тут небезпечна зона повинна позначатися як максимальним, так і мінімальним значенням. Приміром, ми стверджували, що частка інвестицій у ВВП менша 25% є загрозою економічній безпеці країни. У той же час імовірно, що не менш небезпечним буде доведення цієї частки до 50%. Якщо низька частка інвестицій у ВВП загрожує застоєм у виробництві, технічним старінням устаткування, то занадто висока загрожує «обваженням» економіки, зниженням рівня життя.

Таким чином, по багатьох індикаторах економічної безпеки необхідна розробка не однозначного порогового значення, а коридору, що визначає безпечну зону.

На жаль поки що цілком відсутні порогові значення індикаторів економічної безпеки, що характеризують умови, які виключають криміналізацію суспільства і ступінь керованості економікою. Та й по інших групах національних інтересів країни у сфері економіки опрацьовані далеко не всі порогові значення. Так, наприклад, потрібне визначення порогових значень, що характеризують імпортну залежність по досить широкому колу товарів.

Отже, найближчим часом необхідним є:

- уточнення параметрів порогових значень, що були попередньо визначені;

- розробка порогових значень по більш широкому колу індикаторів економічної безпеки;

- визначення порядку використання порогових значень індикаторів економічної безпеки в поточній діяльності органів виконавчої влади й Уряду.

Індикатори економічної безпеки не тільки надають можливість кількісно визначити параметри необхідного розвитку економічної системи, але і сформулювати якісні вимоги, що є, по суті, цілями економічної безпеки.

Головною метою економічної безпеки є забезпечення умов для стійкого, максимально ефективного функціонування всіх структурних компонентів економічної системи держави в даний час і забезпечення високого потенціалу розвитку і зростання в майбутньому. Процес створення таких умов ґрунтується насамперед на прагненні реалізувати національні інтереси в економічній сфері.

Цілі економічної безпеки держави:

– забезпечення високої ефективності функціонування економічного механізму;

– забезпечення технологічної незалежності й досягнення високої конкурентноздатності технологічного потенціалу;

– висока ефективність системи менеджменту на різних рівнях управління державою, оптимальність і ефективність його організаційної структури;

– забезпечення високого рівня кваліфікації трудових ресурсів і інтелектуального потенціалу, ефективність НДДКР;

– високий рівень екологічності роботи підприємств, мінімізація руйнівного впливу результатів виробничої діяльності на стан навколишнього середовища;

– якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності економічних суб'єктів;

– забезпечення захисту інформаційної сфери держави, комерційної таємниці й досягнення високого рівня інформаційного забезпечення ;

– забезпечення безпеки економічних суб'єктів, їхнього капіталу, майна і комерційних інтересів.

Крім того, кожна з цілей економічної безпеки має власну структуру підцілей, що обумовлюється функціональною доцільністю й особливостями економічної діяльності.

Приведена вище система цілей повинна розглядатися не просто як констатація визначених задач функціонування й розвитку. У контексті економічної безпеки необхідно для кожної приведеної цілі розробити систему заходів, що дає змогу:

– проводити моніторинг процесу рішення поставлених задач;

– виробляти систему заходів адекватного реагування на зміни характеру задач і механізму їхнього рішення.

Таким чином, мета економічної безпеки – ліквідувати або знизити виникаючі загрози (які виявлені за результатами аналізу індикаторів економічної безпеки), а також розвинути наявні потенційні можливості щодо поліпшення стану економічної безпеки.

Безумовно, теза про реалізацію перманентно виникаючих можливостей у перебігу функціонування економічного механізму припускає наявність певної системи їх реалізації. Здебільшого ринковий механізм сам створює умови для реалізації визначених можливостей для посилення рівня економічної безпеки, підштовхує економічних суб'єктів до конкретних дій у цьому напрямку. Однак існує ряд можливостей які не можуть бути реалізовані виходячи із законів ринкового розвитку. При цьому держава повинна виявити потенційну можливість щодо поліпшення показників економічної безпеки, виробити систему заходів їхньої реалізації, спрогнозувати можливі наслідки. На даному етапі таке втручання держави необхідне у сфері забезпечення умов для розширеного відтворення інтелектуально-кадрового, наукового потенціалу, розвитку наукомістких, високо технологічних виробництв, підвищення соціальної стабільності в суспільстві, зниження криміналізації економіки.

Таким чином, систему досягнення цілей економічної безпеки можна класифікувати у такий спосіб:

– пасивна (припускає створення системи захисту від загроз , їхньої мінімізації)

– активна (передбачає моніторинг можливостей, створення передумов і механізмів для їхньої реалізації).

Виходячи з особливостей сьогоднішнього рівня розвитку економіки України, її соціально-політичної й культурної сфери, доцільно говорити про сполучення двох цих підходів стосовно до кожної цілі економічної безпеки.

Реалізація цілей економічної безпеки здійснюється через дію механізму її забезпечення.