Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

В умовах ринкової економіки діє чіткий механізм, що регулює рівень та ефективність виробничих витрат і передбачає діалектичну взаємодію між ціною та рівнем витрат. Ціна є об’єктивним і примусовим нормативом рівня витрат. З іншого боку, закон середньої норми прибутку в умовах чистої конкуренції забезпечує приблизно однакову ефективність виробництва в різних його галузях. Якщо в будь-якій галузі чи виді виробництва внаслідок кон’юнктури ефективність зростає, то неминуче туди надходитимуть нові капіталовкладення, що сприятиме розширенню виробництва і, зрештою, підніме рівень його ефективності до рівня інших галузей. Отже, ціна зумовлена середньою нормою прибутку, яка визначає межу рівня виробничих витрат. Підвищення норми прибутку відносно її середньогалузевого рівня, зафіксованого в ціні, можливе лише через зниження виробничих витрат і підвищення споживчої вартості продукції (її якості). У свою чергу, зниження витрат призводить до відхилення від середньої норми прибутку і відновлення її рівня зумовлює зниження ціни.

Кожний виробник намагається звести до мінімуму свої виробничі витрати. Мінімум витрат на макроекономічному рівні його не цікавить. Однак, як зазначалося, окремі мінімуми виробничих витрат на мікроекономічному рівні неспівставні між собою. Ця несумісність проявляється в неможливості покрити попит на кращі засоби виробництва їх пропозицією за ринковими цінами, що дорівнювало б собівартості їх виробництва (врівноваженим цінам моделі чистої конкуренції). А через те, що попит перевищує пропозицію на ці засоби виробництва, внаслідок чого ціни на них зростають, відбувається певне вирівнювання мікроекономічних мінімумів виробничих витрат.

Однак загалом конкуренція в умовах ринкової економіки зводить ціни виробництва до мінімуму, а загальну норму прибутку  до мінімально можливої норми. Звідси можна зробити висновок, що з методологічної точки зору доцільніше говорити не про середню норму прибутку, як це доводив К. Маркс, а про його мінімальну норму. Отакий механізм функціонування виробничих витрат у системі ринкової економіки. Найбільш явно цей механізм діє в умовах чистої конкуренції, до яких, з певними застереженнями, відносять сільське господарство. Однак зазначений механізм функціонує і в умовах монополістичної конкуренції, олігополії й чистої монополії, хоча на його дію тут впливає монополістична влада.

На рис. 2.1 зображено основні складові механізму функціонування виробничих витрат у системі ринкової економіки. Точка перетину ринкових попиту й пропозиції (точка Е1) визначає ціну на продукцію (Ц1). При цій ціні та існуючій собівартості продукції (С1) конкретне підприємство матиме певний прибуток (площина Ц1АБС1). Однак якщо цей прибуток забезпечуватиме норму, вищу за ту, що склалася в даній галузі виробництва, то інші підприємства неодмінно стануть виробляти цей продукт. Це спричинить нову пропозицію продукції на ринку (ПР2), нову точку перетину попиту й пропозиції (Е2) і нову ціну (Ц2). При цьому кількість реалізованої продукції на ринку збільшиться до обсягу О2. Але при новій нижчій ціні та існуючій собівартості продукції підприємство вже не зможе отримати той прибуток, який отримувало при ціні Ц1.

У цій ситуації підприємство повинно або припинити виробництво даної продукції і зайнятися прибутковішим виробництвом, або знизити свої виробничі витрати до рівня, який би при ціні Ц2 забезпечив йому потрібний прибуток. При цьому слід зазначити, що в умовах чистої конкуренції в довгостроковому періоді економічний прибуток завжди дорівнюватиме нулю, тобто ціна дорівнюватиме собівартості одиниці продукції і маржинальним витратам, а в умовах недосконалої конкуренції економічний прибуток, як правило, завжди існуватиме.

Для сільського господарства як специфічної галузі економіки дія ринкового механізму функціонування виробничих витрат має свої особливості, які полягають у тому, що не завжди ціна на продукцію, визначена в точці перетину попиту й пропозиції, перевищує виробничі витрати сільськогосподарських підприємств. У такому разі потрібне втручання держави, спрямоване на підтримку сільськогосподарського виробництва. Держава для цього може використовувати різні шляхи. Так, у США, зокрема, існує п’ять основних каналів державної допомоги фермерам: пряма допомога через систему соціального забезпечення (фермерам, що опинилися в скрутному становищі); державні програми, спрямовані на збільшення попиту на сільськогосподарську продукцію або зниження виробничих витрат; програма обмеження посівних площ, внаслідок чого знижується обсяг виробництва і створюються умови для підвищення цін; програми дотацій для покриття різниці між закупівельними й продажними цінами і гарантування цін на сільськогосподарську продукцію, інші диференційовані цільові субсидії фермерам.

Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві загалом і формування виробничих витрат у цій галузі, зокрема, можна звести до трьох груп чинників.

Перша група чинників стосується умов функціонування ринку, які наближені до чистої конкуренції і передбачають значну кількість виробників, що реалізують свою продукцію, котра є стандартизованою або однорідною, що унеможливлює нецінову конкуренцію, спроможність виробника впливати на рівень ринкової ціни своєї продукції (адже питома вага обсягів виробництва і реалізації незначна), вільне входження й вихід з ринку. Звичайно ж, віднесення галузі до чистої конкуренції є значною мірою умовним, тому що жоден із перелічених чинників у реальній економіці не існує в чистому вигляді. Однак таке припущення є дуже важливим в економічній теорії і дає змогу проводити дослідження, робити висновки і прогнозування.

Друга група чинників, пов’язаних з так званою довгостроковою проблемою в сільському господарстві, полягає в низьких доходах сільськогосподарських виробників порівняно з працівниками підприємств інших галузей. Основними причинами цієї проблеми є цінова нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, дисбаланс попиту й пропозиції (пропозиція перевищує попит), а також відносна імобільність сільськогосподарських ресурсів. Сукупність чинників другої групи зумовлює тенденцію зниження цін і доходів у сільському господарстві відносно цін і доходів інших галузей економіки.

Третя група чинників стосується короткострокової проблеми, суть якої полягає в нестабільності доходів сільськогосподарських виробників і проявляється через коливання цін на сільськогосподарську продукцію, а отже, доходів за роками. Причинами такого становища є як нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, так і коливання в обсягах виробництва та попиту на неї. Такі коливання пов’язані з особливостями виробництва в цій галузі, що значною мірою залежить від погодних і кліматичних умов. Через це в умовах нееластичного попиту навіть незначні коливання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції спричинятимуть досить суттєві зміни сільськогосподарських цін і доходів.

Зв’язок особливостей функціонування ринкового механізму в сільському господарстві з формуванням виробничих витрат підприємств цієї галузі найбільш чітко проявляється через призму співвідношення постійних і змінних витрат. Річь у тім, що сільськогосподарське виробництво відносно мало реагує на зміни сільськогосподарських цін і цін на виробничі ресурси через вищу питому вагу постійних витрат у структурі собівартості продукції. Саме цей чинник змушує сільськогосподарських виробників не припиняти виробництва навіть в умовах його збитковості, що вигідніше, ніж зупинка виробництва, адже тоді збитки будуть більшими.

На рис. 2.2 зображено випадки максимізації прибутку й мінімізації збитку сільськогосподарського підприємства. Умовою максимізації прибутку є рівність маржинальних витрат і ціни продукції (рис.2.2,а). Тільки в цій точці підприємство має змогу отримати максимальний прибуток (СЦАБ). Умовами мінімізації збитку підприємства є перевищення ціни над мінімумом питомих змінних витрат (рис.2.2,б) за умови, що ціна перевищує мінімум питомих змінних витрат (МВ = Ц > = min ПЗВ). При цьому збиток має дорівнювати або бути меншим від сумарних постійних витрат (З < = ПВ). Площина СЦВГ на рис 2.2,б показує збиток підприємства. Однак за цих умов у короткостроковому періоді підприємству доцільно продовжувати виробництво, оскільки ціна покриває не лише всі змінні витрати, а й частину постійних. При зупинці виробництва в такій ситуації збиток був би ще більший і дорівнював би сумі постійних виробничих витрат.