Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

Для успішного ведення господарства менеджер повинен уміти виявляти джерела ризику. У сільському господарстві такими джерелами можуть бути такі чинники.

1. Виробничий ризик, зумовлений такими чинниками, як погодні умови, хвороби рослин і тварин, шкідники, терміни виконання робіт.

Результатом цього типу ризику є коливання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності худоби, зміни в якості продукції, падіж тварин, скорочення терміну служби техніки і механізмів, додаткова потреба в робочій силі. Тобто в разі прийняття помилкового виробничого рішення в умовах ризику виникає загроза різкого зростання виробничих витрат.

2. Ринковий ризик, зумовлений нестабільністю цін на продукцію сільського господарства, яку менеджер реалізує. Цей тип ризику залежить від зміни попиту й пропозиції на ринках різних видів сільськогосподарської продукції.

3. Фінансовий ризик, пов’язаний з фінансовим забезпеченням виробництва. Насамперед це стосується можливості невиплати сум узятих кредитів і оплати виставлених господарству рахунків його партнерами по бізнесу. В умовах фінансового ризику виникає реальна загроза банкрутства.

4. Ризик технологічного застаріння, суть якого полягає в невідповідності існуючих способів виробництва на підприємстві умовам запровадження нових технологій. У такій ситуації виникають нераціональні виробничі витрати, оскільки застарілими способами виробництва не можна ефективно впроваджувати нові технології. Потрібно або змінити систему виробництва, яка б відповідала потребам нових технологій, або зачекати з впровадженням цих нових технологій, доки не будуть створені для цього необхідні умови.

5. Ризик понесення збитків від нещасного випадку, а саме від пожеж, бурі, градобою, снігопаду, крадіжки. У цьому разі ризик полягає в заниженні страхової суми.

6. Юридичний ризик  судова відповідальність за нещасний випадок на виробництві, втрати від зміни норм законодавства, що регулюють трудові відносини на підприємстві та охорону довкілля (використання пестицидів і гербіцидів, дотримання умов екологічного землекористування тощо). Організуючи й плануючи виробничу діяльність, менеджер орієнтується на чинне законодавство, хоча він може, вклавши значні кошти у свій план, понести збитки від зміни певних норм законодавства, що не дасть змогу йому втілити цей план у життя.

7. Людський фактор ризику: менеджер не може заздалегідь знати про можливий стан здоров’я працівників підприємства та свого власного здоров’я. Тим більше, він не може з великою ймовірністю прогнозувати взаємовідносини як безпосередньо на підприємстві, так і з партнерами по бізнесу.

Отже, приймаючи будь-яке рішення, менеджер обов’язково повинен враховувати міру ризику в кожному конкретному випадку. Без цього господарювання є небезпечним. Процес прийняття рішення менеджером можна порівняти з процесом керування автомобілем. Досвідчений водій завжди заздалегідь передбачає виникнення несподіваної загрози на шляху і вживає заходів, аби її уникнути, що й підтверджує статистика дорожніх пригод. Недосвідчений водій не враховує фактора ризику й тому має значно вищу ймовірність потрапити в дорожню пригоду.

Однак менеджер, який занадто перестраховується, також може прогадати, втративши потенційні можливості для збільшення прибутку, ухиляючись від відносно ризикованого рішення. Тому треба мати стратегію управління ризиком, створити умови для господарських маневрів в умовах зміни обставин з метою зниження їх негативного впливу на прибуток. Проте такі заходи можуть спричинити додаткові виробничі витрати, які потрібно оцінювати відносно вигоди від їх залучення.

Прикладом такої поведінки менеджера може бути рішення про купівлю картоплезбирального комбайна. Купівля комбайна одноразово потребує значної грошової суми, яка у вигляді амортизації відноситься на собівартість продукції. Однак комбайн можна й не купувати, а орендувати, якщо витрати на його оренду будуть нижчими від витрат в умовах купівлі комбайна. Крім того, існує варіант залучення найманих працівників для збирання врожаю картоплі, якщо витрати на оплату їхньої праці будуть нижчими від витрат при купівлі чи оренді комбайна. Перевагою оренди комбайна чи залучення найманих працівників може бути й те, що не виключена можливість неврожаю картоплі або виникнення умов недоцільності її вирощування в наступному році, коли куплений комбайн взагалі не буде використовуватися, приносячи прямі збитки господарству. За умов відсутності комбайна не буде виробничих витрат взагалі, адже не потрібно ні орендувати комбайн, ні залучати найманих працівників.

Чинник ризику менеджер повинен враховувати і при виборі спеціалізації господарства, тобто передбачати пристосованість того чи іншого виробництва до функціонування в умовах ризику. Наприклад, досить складно змінити спеціалізацію господарства, що займається садівництвом, племінним тваринництвом або насінництвом багаторічних трав. В умовах такої спеціалізації відхід від неї і входження в нове виробництво потребуватиме кількох років, протягом яких будуть понесені прямі збитки. І, навпаки, в галузях, де виробництво можна припинити на певному технологічному етапі, ризик отримання збитків від виникнення невигідних умов продовження цього виробництва незначний (відгодівля великої рогатої худоби, вирощування ярих зернових тощо). Однак сільське господарство загалом є досить консервативною галуззю в цьому відношені: зміна спеціалізації виробництва не може бути проведена відносно швидко, а сума постійних виробничих витрат у структурі сумарних витрат значно більша порівняно з іншими галузям народного господарства.

Важливим моментом при виборі спеціалізації господарства в умовах урахування чинників ризику є оцінка співвідношення між постійними й змінними виробничими витратами та їх класифікація за циклами технологічних процесів. Так, якщо господарство вирощує багаторічні трави, забезпечуючи це виробництво власним садивним матеріалом, то витрати на насіння будуть постійними, а в умовах купівлі насіння  змінними. Постійні виробничі витрати господарства, що займається виробництвом свинини з повним виробничим циклом, будуть пов’язані з усіма технологічними циклами. В умовах купівлі поросят для відгодівлі витрати на їхнє придбання  це змінні виробничі витрати. У цьому разі при прийнятті рішення про зупинення виробництва господарство не матиме таких збитків, як за умов його припинення з повним виробничим циклом (в останньому випадку постійні виробничі витрати залишаються й після припинення виробництва).

Іншим моментом, пов’язаним з ризиком при прийнятті господарських рішень, є доцільність створення запасу потужностей виробництва. Наприклад, маючи більше техніки, ніж звичайно потрібно для здійснення технологічних процесів, менеджер застраховується на випадок непогоди, коли потрібно провести польові роботи в короткі терміни (посів, догляд за посівами, збирання, підготовка ґрунту до посіву). Однак при цьому зростають виробничі витрати, пов’язані з амортизацією, ремонтом і утриманням зайвої техніки. Чи доцільні ці витрати? Для відповіді на це питання необхідно визначити виробничі витрати й доходи у зв’язку з утриманням зайвої техніки та можливі втрати врожаю. Наступний приклад з цього ряду  створення запасу кормів (сіна, зернофуражу, силосу, сінажу) та інших необхідних ресурсів на випадок виникнення непередбачених обставин (посухи, повені, вимерзання тощо).

Існує певний ризик і при прийнятті рішень стосовно реалізації продукції й купівлі необхідних ресурсів, тобто ринковий ризик. Наприклад, в умовах високої інфляції не доцільно відразу реалізовувати продукцію за існуючими ринковими цінами на неї. Вигідніше буде реалізувати продукцію через певний час за вищими цінами. Однак при цьому необхідно враховувати виробничі витрати, пов’язані зі зберіганням продукції (будівництво власного елеватора чи зерносховища, витрати на зберігання зерна в державному елеваторі чи зерносховищі тощо). Ці витрати повинні бути нижчими від можливого приросту цін.

У нормальних умовах ринкової економіки, можливо, буде доцільніше заздалегідь укласти договори з покупцями продукції, обумовивши в них реалізаційну ціну, і тим самим застрахуватися від можливого зниження цін. З цією метою використовують форфардні та фючерсні контракти на реалізацію продукції, тобто зазделегідь погоджують ціну та обсяги реалізації продукції в майбутньому.

Ризик, що супроводжує сільськогосподарське виробництво поширюється також на сферу фінансів. Так, однією з умов зменшення фінансового ризику є забезпечення високого рівня ліквідності виробничих фондів, тобто утримання фондів у такій формі, яка б давала змогу в будь-який момент часу перетворити їх у готівку. До такої форми фондів відносять запаси продукції, поголів’я тварин, гроші на поточному рахунку. Сюди також відносять державні облігації, сертифікати, акції. Знизити рівень ризику можна також входженням до корпорації.

Дійовим заходом для зменшення ризку є страхування, яке формує відповідну статтю виробничих витрат підприємства. Страхування  це перекладання господарського ризику на страхову компанію. Дещо витратившись на страхування, можна відвернути досить значні втрати. При цьому обов’язковим є врахування фактора ймовірності певної події, від якої здійснюється страхування: псування майна (пожежі, стихійні лиха, аварії, крадіжки тощо); неврожаю; загибелі тварин через хворобу; нещасних випадків на виробництві; здоров’я; життя.