Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

Тотальна державна власність на землю і неможливість її купівлі-продажу не дають змогу використовувати землю в ринковому механізмі для створення нормальних умов функціонування сільськогосподарського виробництва. Це заважає забезпечити нормальну кооперацію всередині агропромислового комплексу, створити нормальний обмін фінансовими, матеріальними, трудовими та іншими ресурсами між галузями виробництва й територіями. Через це в сільському господарстві неможливо створити розвинену фінансову, постачальницьку, сервісну інфраструктури, які б забезпечували його сучасними засобами виробництва, послугами, пов’язаними із закупівлею, зберіганням, переробкою, реалізацією продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. При цьому допускається найбільш варварська експлуатація землі, стрімке зниження її родючості, забруднення довкілля, погіршення екологічної ситуації загалом. Такий стан справ почав складатися задовго до перебудови і тим більше задовго до початку реформування економіки в Україні.

Однак існуючі методи бюджетної підтримки нереформованого сільського господарства, як і раніше, лише посилюють його неконкурентоспроможність і відсталість. Воно залишається занадто капітало-, енерго- і матеріаломістким з надлишковою робочою силою, низькою продуктивністю й мотивацією праці. За розрахунками російських економістів, конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства в умовах Росії починається, коли воно має 600 га землі, а перспективним банківським клієнтом для отримання кредитів є лише приватні господарства з розміром земельної площі від 1500 га і більше, де вартість основних засобів виробництва (землі, капіталу) становить не менше 1,5 – 2 млн. дол. США при чисельності працюючих від 5 до 20 чол.

Не оцінивши вартість землі, неможливо не лише визначати реальні виробничі витрати на виробництво сільськогосподарської продукції та її ціну, а й ефективність використання земельних ресурсів. Для того щоб з’ясувати, яку віддачу, який дохід отримано від землі, потрібно знати, скільки коштів на неї витрачено. Сьогодні ж ми оцінюємо дохід від землі, не порівнюючи його з витратами на неї. Виходить так, що земля нічого не коштує. У ринковій економіці віддачу від землі оцінюють, порівнюючи її з рівнем банківської процентної ставки за довгостроковими кредитами. Якщо цей процент нижчий, ніж віддача від землі, то вигідніше взяти кредит, купити землю й розрахуватися за кредит, виробляючи сільськогосподарську продукцію на цій землі. Коли ж банківський процент вищий, ніж віддача від землі, що є більш типовою ситуацією, то відбувається капіталізація землі, тобто зростання її вартості, що збагачує землевласників. Отже, повернення інвестицій, вкладених у землю, можливе з двох джерел  з чистого прибутку або з підвищення вартості землі.

Крім того, потрібно враховувати, що земля, як специфічна форма засобів виробництва в сільському господарстві, не підлягає амортизації. Отож не існує іншого джерела для поліпшення землі, крім земельної ренти, отримати яку можна, лише врахувавши вартість землі в ціні на сільськогосподарську продукцію.