Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

На рис. 10.1 схематично зображено модель функціонування бізнесу. Процес адміністрування передбачає стратегічне планування, розміщення капіталу, розробку бюджетів. Функція підтримки полягає в налагодженні людських взаємовідносин, фінансовому контролі, навчанні персоналу, встановленні управлінських взаємозв’язків, організації управлінського забезпечення, управлінні готівковими коштами. Нова діяльність пов’язана з рекламуванням, просуванням товару, його реалізацією, системою ціноутворення, суспільним визнанням товару. Функція проектування товару (робіт, послуг) забезпечує оцінку та дослідження ринку, дизайн продукту і його розвиток, тестування адаптації продукту на ринку. Функціонування передбачає прогнозування та планування продукту, матеріально-технічне забезпечення й планування розміщення обладнання, його технічний огляд і ремонт. І остання функція  післяпродажна підтримка — говорить сама за себе: це розфасовування, обслуговування товару, інструктування споживачів, реакція на їхні вимоги, забезпечення ремонту та технічного обслуговування.

Отже, в процесі функціонування бізнесу, що є ширшим поняттям, аніж виробничий процес, роль менеджменту витрат полягає в постійному впливі на всі його складові з метою підвищення прибутковості виробництва. Центральне місце в цьому процесі посідає прийняття управлінських рішень. Однак перш ніж перейти до процесу прийняття управлінських рішень, необхідно, по-перше, щоб витрати були сформовані, а, по-друге, щоб вони були контрольовані. З огляду на це теорія ринкової економіки виділяє такі класифікаційні групи витрат:

1) за видами витрат  на матеріали, працю, накладні витрати;

2) за розміщенням або розподілом  на прямі й непрямі;

3) за функціональним призначенням  на виробництво, управління, реалізацію та ін.;

4) за реакцією на зміни в обсягах виробництва, видах продукції, технологіях виробництва та ін.  на постійні й змінні.

Виходячи з цієї класифікації всі витрати поділяють на три категорії:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на працю  заробітна плата, преміальні, бонуси, комісійні тощо;

3) грошові витрати  послуги, амортизація, страхування та ін.

Крім того, всі витрати поділяються на готівкові та безготівкові.

Важливість використання в процесі менеджменту функції управління витратами та їх класифікаційних характеристик пояснюється природою самих витрат і тим впливом, який вони здійснюють на рівень прибутковості через прийняті управлінські рішення. Це можна проілюструвати на прикладі табл. 10.1, з якої видно, що 10 % зниження матеріальних витрат забезпечує приріст прибутку на 43,3 %, тоді як таке саме зниження витрат на оплату праці та накладні витрати дає зростання прибутку лише відповідно на 17,1 і 22,8 %. Тобто темпи приросту прибутку за рахунок економії матеріальних витрат порівняно з економією оплати праці та накладних витрат вищі відповідно в 2,5 і 1,9 раза.

У процесі менеджменту витрат стосовно матеріальних витрат виникають такі питання: як оцінити матеріальні затрати? які ціни на ці матеріали? яка система обліку матеріальних витрат? яке відхилення фактичних матеріальних витрат від запланованих у бюджеті? Лише маючи відповіді на ці питання, менеджер може приймати певні управлінські рішення, спрямовані на підвищення прибутковості виробництва.

Розглядаючи вплив витрат на оплату праці та рівень прибутку, на перший погляд, може видатися, що займаючи незначну питому вагу в структурі витрат (22,8 %) порівняно з матеріальними витратами, цей вид витрат не так суттєво впливає на прибуток. Насправді це не так. Пояснення цьому може бути таке.

По-перше, облік матеріальних витрат і виявлення їх втрат значно легше здійснювати, ніж облік і виявлення витрат на оплату праці. Тому з цих позицій кожен відсоток зниження витрат на оплату праці має більшу вагу. По-друге, матеріальні витрати й витрати на оплату праці мають різну природу впливу на обсяг виробництва продукції та прибуток. Якщо матеріальні витрати мають прямий взаємозв’язок з обсягом виробництва продукції і збільшення виробництва, наприклад, на 10 % потребує такого самого 10 % збільшення матеріальних витрат, то з витратами на оплату праці дещо складніше. Адже праця має свою продуктивність, що значною мірою впливає на обсяг виробництва. Оплата праці може залишатися незмінною, тоді як продуктивність її може змінюватися й істотно впливати на обсяг виробництва, а через нього й на рівень матеріальних витрат.

Важливим видом витрат є також накладні витрати, адже це досить широке коло витрат, які займають значну питому вагу в структурі собівартості. При цьому чільне місце при формуванні, обліку й аналізі накладних витрат має поділ їх на постійні та змінні. У табл. 10.2 наведено перелік накладних витрат з розподілом їх на постійні та змінні.

Знаючи, яку кількість продукції можна додатково отримати, збільшивши певний вид змінних виробничих витрат, виробник може встановлювати їх оптимальний рівень. Для цього потрібна інформація про співвідношення між рівнями змінних виробничих витрат за їх видами і виходом продукції. Прикладами таких співвідношень можуть бути витрати кормів на голову худоби та її продуктивність при певному рівні цих витрат, внесення відповідної кількості мінеральних добрив за їх видами на гектар посівної площі та врожайність сільськогосподарських культур, загальна сума змінних виробничих витрат на гектар землі чи голову худоби та вихід сільськогосподарської продукції з відповідного ресурсу.

Принципи описаних взаємозв’язків розкривають розрахунки, подані в табл. 10.3, зроблені на основі річних звітів колективних господарств Кагарлицького, Миронівського і Обухівського районів Київської області за 1986–1990 рр. Аналіз фактичних даних підтверджує висновок, що існує оптимальний рівень виробничих витрат, при якому досягається максимум ефективності виробництва. У нашому прикладі це 57,5 ц корм. од., коли вартість додаткового виробництва молока від збільшення витрат кормів (86 грн.) ще перевищує собівартість цих додаткових кормів (49 грн.). Наступний рівень витрат кормів (61,7 ц корм. од.) уже не забезпечує такого перевищення (відповідно 21 і 42 грн.).

З таблиці також випливає, що найвища окупність кормів молоком досягається при середніх затратах кормів 52,6 ц корм. од.; при цьому самому рівні затрат кормів забезпечується найбільша вартість додаткового виробництва молока (100 грн.), а також приріст продуктивності корів (251 кг). Однак найбільший прибуток можна отримати, витрачаючи 57,8 ц корм. од. на корову. Лише в діапазоні 55,1 ... 60,0 ц корм. од. на корову досягається збалансованість між собівартістю додаткових кормів (п. 8) і вартістю додаткового виробництва молока (п.10).

Точніше можна визначити затрати кормів, виробничі витрати й продуктивність корів, при яких досягається максимум прибутку, розв’язавши прості математичні рівняння

Розв’язавши систему двох результативних рівнянь, знайдемо шукані параметри. У числовому вираженні наша задача матиме такий вигляд:

перше рівняння:

(Y  42) : (Y  49) = (X  617) : (X  575),

друге рівняння:

(Y  21) : (Y  86) = (X  617) : (X  575).

Розв’язавши рівняння, запишемо систему результативних рівнянь:

Розв’язавши систему рівнянь, знайдемо, що Х = 601, а Y = 44,4, тобто максимальний прибуток досягається при виробничих витратах 601 грн. на корову і собівартості додаткових кормів 44,4 грн. Аналогічно можна визначити оптимальний рівень продуктивності корів. Однак суть описаної методики полягає в тому, що максимальний рівень прибутку отримують при виробництві такого обсягу продукції, коли забезпечується рівність маржинальних витрат і ціни. У нашому прикладі маржинальні витрати мають тяготіти до ціни на молоко, що становить 40 грн. за 1 ц.

Подібні розрахунки можна використовувати й при визначенні граничної продуктивності виробництва або його беззбитковості. У табл. 10.4 наведено приклад розрахунку ефективності виробництва двох видів продукції  зерна та цукрових буряків, а на рис. 10.2 графічно показано точку беззбитковості виробництва зерна.

Точка беззбитковості на рис. 10.2 відповідає врожайності 16 ц/га, тобто при ціні 30 грн. і наявних виробничих витратах беззбитковість виробництва зерна гарантується вже при врожайності 16 ц/га. У точці Б покриваються як постійні, так і змінні виробничі витрати. Постійні витрати відшкодовуються в точці А при врожайності 6,7 ц/га (200 грн. : 30 грн.). Увесь інший приріст витрат при зростанні врожайності пов’язаний лише зі змінними виробничими витратами.

Отже, знаючи ціну на продукцію й витрати на її виробництво, можна визначити беззбитковй рівень виробництва, зробити висновок про доцільність цьому напрямку виробничої діяльності.

Рівень беззбитковості виробництва (ОБ) можна також визначити за формулою

Б = ПВ : (Ц  ПЗВ), (100)

де ПВ  постійні виробничі витрати; Ц  ціна за одиницю продукції; ПЗВ  питомі змінні виробничі витрати.

Порівнюючи прибутковість виробництва зерна та цукрових буряків, можна зробити висновок, що ефективність виробництва буряків у нашому прикладі значно нижча від ефективності виробництва зерна (рівень прибутковості в буряківництві за валовим прибутком нижчий майже в 4 рази). Знаючи певні закономірності у співвідношеннях виробничих витрат за їх видами та валовим прибутком, можна розрахувати рівні врожайності й ціни цукрових буряків, які б забезпечили такий самий рівень прибутковості, як і при виробництві зерна.

Якщо валовий прибуток від виробництва цукрових буряків

ВПб = (Цб  Уб)  Звб, (101)

де Цб  ціна 1 ц буряків, грн.; Уб  урожайність буряків, ц/га; ЗВб  змінні виробничі витрати в буряківництві, грн., а валовий прибуток від виробництва зерна

ВПз = (Цз  Уз)  ЗВз, (102)

де Цз  ціна 1 ц зерна, грн.; Уз  урожайність зерна, ц/га; ЗВз  змінні виробничі витрати при виробництві зерна, то, прирівнявши валові прибутки при виробництві буряків і зерна, дістанемо рівняння:

(Цб  Уб)  ЗВб = (Цз  Уз)  ЗВ3. (103)

Для того щоб валовий прибуток у буряківництві був таким самим, як і при виробництві зерна, ціна на буряки має бути визначена за формулою

Цб = (Цз  Уз)  (ЗВз + ЗВб) : Уб, (104)

або

Цб = (ВПз + ЗВб) : Уб. (105)

Підставивши дані з табл. 10.4 у формулу (104), дістанемо ціну на цукрові буряки  9,33 грн. (30 грн.  40 ц/га  700 грн. + 700 грн. + 2300 грн.) : : 300 ц/га). При такій ціні 1 ц буряків виробник отримає такий самий прибуток, як і при виробництві зерна, тобто 500 грн.

Аналогічно можна розрахувати також необхідну врожайність цукрових буряків, яка б забезпечила потрібний рівень прибутковості при відповідних рівнях виробничих витрат і цін на буряки:

Уб = (Цз  Уб)  (ЗВз + ЗВб) : Цб, (106)

або

Уб = (ВПз + ЗВб) : Цб .(107)

Підставивши у формулу (106) дані табл. 10.4, дістанемо врожайність буряків 325,6 ц/га.

На основі проведеного аналізу, а також прогнозу змін виробничих витрат і цін за видами продукції, можна здійснити цільове планування обсягів виробництва відповідних видів продукції з метою максимізації прибутку.

Можна використовувати й інші підходи до визначення рівня беззбитковості виробництва через діалектичний взаємозв’язок витрат і ціни. Приклад одного з таких підходів наведено в табл. 10.5. Знаючи реалізаційні ціни й обсяги продукції за напрямками її реалізації, а також змінні виробничі витрати з розрахунку на одну голову худоби, можна визначити рівень беззбитковості виробничих витрат 1 кг живої маси великої рогатої худоби або гранично можливі виробничі витрати.

У нашому прикладі з наявного поголів’я худоби на фермі (14 голів) лише 12 голів досягнуть реалізаційних кондицій у плановому році. Розрахувавши плановий рівень змінних виробничих витрат на одну голову худоби й використавши методику розрахунків, запропоновану в табл. 10.5, можна встановити мінімальну ціну реалізації поголів’я за його видами або рівень беззбитковості виробничих витрат.

З наведених розрахунків видно, що не всі існуючі реалізаційні ціни за видами худоби задовольняють виробника. Наприклад, при відгодівлі бичків рівень беззбитковості виробничих витрат становить 6,67 грн. на 1 кг живої маси, тоді як реалізаційна ціна цього виду худоби дорівнює 6,0 грн. за 1 кг живої маси. Отже, на кожному кілограмі живої маси бичків виробник нестиме 0,67 грн. збитків.

Вирощування нетелей та вибраковані корови дають прибутки, а загалом за всіма видами худоби рівень беззбитковості виробничих витрат становить 4,14 грн. на 1 кг живої маси, тоді як середня реалізаційна ціна  4,20 грн.