Обґрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності (1998)

Одне з головних завдань реформування національної економіки полягає в активізації інвестиційної діяльності й у розробці нового її економічного механізму, який відповідав би вимогам подолання кризи й оздоровлення економіки, лібералізації роботи підприємств у ринковому середовищі. Чотири роки, які минули з початку реформ, дають достатній матеріал для оцінки їх результатів і тих теоретичних концепцій, які були покладені в основу реформ в інвестиційній сфері.

Ситуація в інвестиційній сфері характеризується сповільненням темпів спаду загальних обсягів капітальних вкладень у 1996 році порівняно з попереднім роком (у 1,42 раза), значним зменшенням зростання цін у будівництві (у 3,8 раза), збільшенням обсягів іноземних інвестицій в українську економіку. Відбуваються позитивні зрушення в структурі капітальних вкладень, питома вага коштів, спрямованих на розвиток виробничого потенціалу, зросла з 59 % у 1995 році до 63 % у минулому році.

Ринковий механізм в інвестиційній сфері передбачалось сформувати роздержавленням власності (приватизації підприємств) і зменшенням витрат державного бюджету, які у дореформений період були основними джерелами фінансування КВ, на фінансування економіки, соціально-культурних заходів і оборони. Але інвестиційний ефект приватизації, незважаючи на значне розширення її масштабів, виявився мінімальним.

Серед основних чинників, що нині негативно впливають на інвестиційну активність в Україні, слід відзначити:

— нестабільність законодавства;

— наявність значної кількості заборонених до приватизації об’єктів;

— відсутність права приватної власності на землю;

— слабке функціонування вторинного ринку цінних паперів;

— нерозвиненість механізмів профілактики та зниження рівня ризику за рахунок прийнятої в цивілізованому світі системи взаємного захисту, гарантій та страхування інвестицій (у тому числі із залученням державних інвестицій);

— практична відсутність стимулювання з боку держави фінансово-кредитних установ суто інвестиційної спрямованості, пільгових ставок при оподаткуванні інвестиційних активів, резервування та рефінансування.

Стан інвестиційної сфери характеризується постійним недовикористанням створеного виробничого потенціалу. Завантаження виробничих потужностей, за наявними експертними оцінками, становить в середньому по промисловості 45–50 %, тобто зменшилося порівняно з передреформеним періодом у 2 рази.

Скорочення обсягів виробництва товарів і послуг не супроводжується відповідним виведенням з експлуатації застарілих і неефективних основних фондів, які залишилися на балансах підприємств. Підприємства не виводять з експлуатації морально та фізично застарілий основний капітал через нестачу фінансових коштів для інвестування заміни потужностей, що вибувають, а також передбачаючи можливість використання цієї техніки поліпшення ринкової кон’юнктури (збільшення попиту на продукцію, що виробляється).

У 1996 році загальний обсяг капітальних вкладень у розвиток економіки (з урахуванням витрат бюджету на фінансування Чорнобильської будівельної програми) становив 10,5 млрд гривень і зменшився у порівнянних цінах на 20,1 % проти 1995 року, в тому числі у виробничу сферу (будівництво, реконструкція і технічне переозброєння виробничих об’єктів) — на 12,7 %, у невиробничу сферу (будівництво об’єктів соціального призначення) — на 30,1 % (табл. 1.5).

Зменшення обсягів капітальних вкладень у виробничу сферу (87,3 % до рівня 1995 року) зумовлено, насамперед, скороченням загального обсягу капітальних вкладень (у 1996 році кожне третє підприємство працювало збитково, в 1995 році кожне п’яте), а також зменшенням капітальних вкладень, що фінансуються з бюджету (на 44 % проти 1995 року).

Слід зазначити, що цей процес супроводжується макроекономічними структурними зрушеннями на рівні галузей промисловості. Найбільший спад обсягів капітальних вкладень в загальному їх обсязі має місце у переробних галузях промисловості, продукція яких орієнтована на кінцевий попит, а менший — у галузях паливно-енергетичного комплексу, а також експортоспроможних галузей.

Обмежені бюджетні фінансові ресурси не дають можливості на сучасному етапі реформування економіки забезпечити структурні зміни в галузях народного господарства і будівництво житла для забезпечення потреб населення.

Здійснюючи децентралізацію управління економікою, розширюючи повноваження регіонів, держава значною мірою знімає з себе функції забезпечення інвестиціями і передає їх суб’єктам господарювання.

Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 р., визначає принципи регулювання інвестиційної діяльності з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою запровадження Концепції в умовах ринкової трансформації економіки є створення конкурентного середовища, реалізація програми структурної перебудови економіки України, визначення пріоритетної спрямованості інвестицій (рис. 1.1).

Державна інвестиційна підтримка буде надаватися переважно для розвитку пріоритетних напрямків в економіці, які щорічно уточнюватимуться з урахуванням конкретних завдань і можливостей бюджету.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності (рис. 1.2) буде покладено такі принципи:

— послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

— збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб’єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів;

— перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

— виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм(проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки, за адресним принципом;

— фінансування об’єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

— надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню і реконструкції діючих підприємств;

— здійснення відповідними державними органами контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

— розширення мішаного фінансування інвестиційних проектів;

— удосконалення нормативної і правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

— впровадження системи страхування інвестицій.

Реалізація інвестиційної політики здійснюватиметься у різноманітних напрямах, а саме:

— спрямування коштів державного бюджету на фінансування капітального будівництва безпосередньо органам державного управління, в тому числі на виробниче будівництво — лише у випадку вичерпання інших джерел фінансування;

— проведення податкової політики, спрямованої на стимулювання інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання;

— створення умов для формування обґрунтованих договірних цін у будівництві та посилення державного контролю за їх впровадженням;

— сприяння розвитку конкуренції на інвестиційному ринку;

— сприяння розвитку й захисту внутрішнього інвестиційного ринку у межах діючих законодавчих і нормативних актів, міжнародних договорів та угод;

— створення Українського державного банку реконструкції і розвитку з метою вирішення проблеми довго- і середньострокового фінансування і кредитування інвестиційних проектів пріоритетного значення.

З положень Концепції повинні виходити державні фонди управління під час формування щорічних державних програм економічного і соціального розвитку України і розробки нормативних актів з питань інвестиційної діяльності.