Обґрунтування інвестиційних проектів у процесі трансформації форм власності (1998)

Розвиток економіки України значною мірою залежить від її інвестиційного потенціалу. Існує кілька інвестиційних механізмів формування коштів у процесі приватизації: бюджетні та позабюджетні джерела; власні кошти підприємств; надходження від фондового ринку; іноземні інвестиції; середньо- та довгострокові кредити комерційних банків (рис. 5.1).

Який реальний стан справ та перспективи інвестування вітчизняної економіки за рахунок названих джерел?

Бюджетні кошти та різноманітні позабюджетні фонди на сучасному етапі відіграють незначну роль і у найближчій перспективі ця тенденція навряд чи зміниться. Бюджет дефіцитний, і навіть ті програми, які вважаються пріоритетними і гроші на які було передбачено бюджетом, профінансовані не повністю. Наприклад, у 1995 році капітальне будівництво через бюджетне кредитування профінансовано на 38 %, конверсію — 27 %, розвиток власної нафтогазової промисловості — 25 %, а власної медикобіологічної промисловості — на 19 %.

Нормативними документами передбачалося, що одним із важливих джерел надання постприватизаційної підтримки підприємствам стануть кошти Державного позабюджетного фонду приватизації (у формі пільгових кредитів та субсидій). Фактично цей механізм майже не використовується. Головною причиною є невиконання запланованих темпів приватизації, внаслідок чого суттєво зменшуються надходження до позабюджетного фонду. З іншого боку, в умовах дефіциту бюджету уряд вимушений займатися перерозподілом коштів. Наприкінці 1995 року було прийняте рішення про направлення тимчасово вільних залишків коштів деяких позабюджетних фондів, у тому числі і Державного позабюджетного фонду приватизації, на потреби розвитку нафтопереробного комплексу. Таким чином, найближчим часом чекати від держави будь-яких інвестицій не доводиться.

Власні кошти підприємств як джерело інвестування також можна не враховувати. За даними Міністерства економіки, кожне четверте підприємство України є збитковим. Тобто лише 80 % підприємств можуть направляти частину прибутку на розвиток виробництва. Зрозуміло, що частка підприємств, у яких ця сума є достатньою для оновлення основних фондів і технічного переозброєння, є значно меншою. Якщо розглядати амортизаційні відрахування як джерело інвестицій, не все тут є безспірним. З одного боку, знецінення вартості основних фондів та амортизаційних відрахувань внаслідок інфляції відбувається значно скоріше, ніж індексація основних фондів. З іншого — останнім часом усе частіше чути думку економістів-теоретиків та практиків, що індексація вартості основних фондів негативно позначається на собівартості продукції та її конкурентоспроможності. Поки економісти дискутують, амортизаційні відрахування втрачають своє значення як джерело відтворення основних фондів.

Загальна криза неплатежів, величезні суми дебіторської та кредиторської заборгованості призводять до того, що навіть прибуткові підприємства не завжди можуть скористатися розрахунковою сумою прибутку, доки не отримають гроші на рахунок підприємства.

Надходження від фондового ринку можна розглядати як перспективне джерело інвестицій у майбутньому. Незважаючи на те, що інфраструктура ринку цінних паперів в Україні вже сформована, реальні надходження від нього поки що незначні. Це зумовлено, передовсім, затягуванням темпів приватизації. З іншого боку, аналіз інформації про вторинний ринок цінних паперів свідчить про те, що реальним попитом на ньому користуються акції одного-двох десятків підприємств-емітентів. Акції великої кількості приватизованих підприємств не даватимуть швидкого прибутку і тому ще тривалий час не цікавитимуть потенційних покупців.

Великі надії покладаються на іноземні інвестиції як найбільш реальне джерело отримання реальної фінансової підтримки.

Цей вид інвестицій буде розглянуто детальніше у наступних параграфах цього розділу.

Останнім часом більшість економістів головну роль в інвестиційному процесі надає комерційним банкам. Вважається, що саме середньо- та довгострокові кредити комерційних банків є найбільш реальним джерелом інвестицій. Але, як свідчить статистика, близько 90 % банківських кредитів становлять саме короткострокові кредити. Зважаючи на інфляційні процеси у вітчизняній економіці, така структура банківських кредитів є цілком виправданою. Реалізація інвестиційних проектів потребує вилучення з обігу значних грошових коштів на тривалий час. За цей час інфляційні процеси призведуть до повного знецінення ресурсної бази інвестиційних банків. У таких умовах необхідно вживати заходи, які б стимулювали банки до надання довгострокових кредитів. Як свідчить світовий досвід, єдиний спосіб такого стимулювання — це надання податкових чи інших пільг. Уряд України тільки починає розробляти заходи, що заохочуватимуть банки надавати довгострокові кредити. Планується встановити сприятливіші нормативи для економічної діяльності тих банків, у яких питома вага довгострокових інвестиційних кредитів становитиме не менше 25% загального обсягу кредитного портфеля. Однак поки уряд не затвердить конкретний перелік пільг для довгострокових інвесторів, цей захід не спрацює. Національний банк України телеграмою від 7.06.1995 року № 259 «Про кредитування інвестиційних програм» затвердив конкретний пільговий механізм довго строкового кредитування: на суму фактично наданих кредитів на інвестиційні програми коригується сума обов’язкових резервів, яка підлягає резервуванню на кореспондентському рахунку комерційного банку.

Таким чином, у найближчі роки одним із реальних джерел інвестування вітчизняної економіки є іноземні інвестиції.