Оцінка вартості підприємства (бізнесу) (2009)

Використання майнового підходу в оцінці нематеріальних компонентів бізнесу має свої особливості. Це пов'язане з тим, що оцінка вартості цієї частини активів підприємства (бізнесу) не може бути зроблена безпосередньо й припускає, у свою чергу, використання специфічних методів. Більша частина компонентів інтелектуального капіталу не має самостійної (відособленої) вартості ( як, наприклад, будинок або автомобіль). У них є тільки цінність у рамках певного підприємства, яка укладається в здатності нарощувати його вартість, тобто вартість бізнесу.

При нульовій величині результату оцінки однієї зі складових частин інтелектуального капіталу обнуляється вартість усього інтелектуального капіталу підприємства (бізнесу). Наприклад, без клієнтури й відповідної організаційної структури бізнесу знання фахівця нічого не коштують; у той же час під час ідписання фахівцем трудового контракту з фірмою ці знання знаходять ціну. Причому ця ціна буде різної в умовах різних підприємств.

Оцінка вартості нематеріальних компонентів підприємства (інтелектуального капіталу бізнесу) будується на тому припущенні, що в інтересах оцінки досить визначити ринкову вартість усієї сукупності неідентифікованих нематеріальних активів підприємства, яка в термінології називається "гудвілом".

В оцінній практиці вважається, що гудвіл присутній тільки при наявності надлишкового прибутку не може бути відділений від діючого підприємства ( тобто не може бути проданий окремо від нього). Гудвіл виникає, коли компанія одержує стабільні, високі прибутки, її доходи на активи (або на власний капітал) вище за середнє, у результаті чого вартість бізнесу перевершує вартість його чистих активів.

Майновий підхід у його чистому виді не дозволяє враховувати вартість репутації фірми (гудвіла). Для цього використовується комбінація традиційних методів витратного й дохідного підходів, що виражається, зокрема, у спеціальному методі надлишкових прибутків.

Оцінка ринкової вартості сукупності нематеріальних активів підприємства (гудвіла) полягає в тому, щоб виявити ту частину регулярно одержуваних організацією прибутків ("надлишкові прибутки"), яка не може бути пояснена наявністю в неї оцінених по їхній ринковій вартості матеріальних активів. Необхідно капіталізувати ці активи. Оцінити в такий спосіб капітал, втілений у нематеріальних активах, і потік доходів від нематеріальних активів у вигляді частини прибутки підприємства.

Метод надлишкових прибутків заснований на тому, що надлишковий прибуток приносять бізнес плани мінімальними не відбиті в балансі нематеріальні компоненти бізнесу, що забезпечують прибутковість на активи й на власний капітал вище середньогалузевого рівня.

Алгоритм методу надлишкових прибутків укладається в наступному:

Із загальної вартості активів організації по балансу (СБ) віднімають балансову вартість нематеріальних активів (Снма) і одержують чисту вартість матеріальних активів (Счма):

Сб - Снма = Счма

По галузі, до якої ставиться підприємство, за кілька попередніх періодів обчислюють (на основі даних моніторингу публикуемых фінансових звітів відкритих компаній-аналогів) показник прибутки (ПР) від чистої вартості матеріальних активів (ЧМА). Чиста вартість матеріальних активів являє собою суму залишкової балансової вартості матеріальних активів за винятком кредиторської заборгованості.

Визначають розмір очікуваного прибутку від вартості матеріальних активів підприємства ( без обліку впливу його нематеріальних активів).

Різниця між фактичними регулярно одержуваними прибутками (ПР) підприємства ( по звіту про фінансові результати) і сумою прибутку, який можна було б очікувати тільки в результаті використання чистих матеріальних активів підприємства, являє собою "надлишковий прибуток" (Призб):

Призб = ПР - Прож

Припускаючи, що спостережувані надлишкові прибутки будуть мати місце й надалі, можна капіталізувати ( по ставці ДО) потік цих прибутків і тим самим одержати ринкову вартість інтелектуального капіталу аналізованої фірми (бізнесу):

При оцінці гудвіла потенційні інвестори розраховують очікуваний майбутній прибуток протягом строку, як правило, що не перевищує 5 років. За таких умов ставка капіталізації ( К) визначається як величина, зворотна кількості років, що приносять надлишковий прибуток (5 років). Ставка капіталізації буде рівна:

К = (1:5)* 100% = 20%.

Метод надлишкових прибутків має наступні недоліки, що обмежують його практичне застосування:

ігноруються структура і якість елементів інтелектуального капіталу, що є факторами створення вартості бізнесу, тобто передбачається, що всі підприємства мають інтелектуальний капітал однакового (середнього) якості;

не враховуються перспективи зміни структури інтелектуального капіталу бізнесу (передбачається, що інтелектуальний капітал статичний);

метод практично не працює для галузей, де прибуток заснований на інтелектуальному капіталі (наприклад, аудит, розробка програмного забезпечення й ін.), тобто в тому випадку, коли частка матеріальних активів мала.