Оцінка вартості підприємства (бізнесу) (2009)

Бізнес як об'єкт оцінки має ряд специфічних особливостей, що принципово відрізняють його від інших об'єктів власності з погляду методології оціночно-аналітичного процесу.

Виділення частки в бізнесі в переважній більшості випадків не має нічого загального з його фізичним поділом, а потрібно лише для визначення "частки впливу", тобто означає віртуальний поділ. При оцінці бізнесу на відміну від інших об'єктів власності необхідно враховувати ступінь контролю власника (контрольний пакет акцій). Зазначені вище особливості вимагають застосування специфічних методів оцінки вартості часток у бізнесі.

Закриті й відкриті акціонерні товариства випускають акції , за рахунок чого формують власний капітал. Закриті акціонерні товариства мають право розподіляти акції тільки серед засновників. Акції можуть продаватися третім особам лише за згодою більшості акціонерів. Акції відкритих акціонерних товариств можуть перебувати у вільному обігу. На фондовому ринку функціонують також похідні цінні папери (опціони, варранты, ф'ючерси), в основу яких покладені базисні активи — акції.

Вони засвідчують право власника на покупку або продаж емісійних цінних паперів у певній кількості й за фіксованою ціною в майбутньому.

По способу виплати доходу цінні папери класифікують на:

с фіксованим (привілейовані акції) доходом;

с плаваючим (звичайні акції).

Номінальна вартість розміщених привілейованих акцій не може перевищувати 25% від статутного капіталу акціонерного товариства.

По пріоритетній значимості розрізняють первинні й вторинні цінні папери. Первинні фінансові інструменти характеризуються їхнім випуском в обіг первинними емітентами й засвідчують прямі майнові права або відносини позики (акції й корпоративні облігації). Вторинні цінні папери служать об'єктом фінансових угод на організованому фондовому ринку ( на фондовій біржі).

Під обігом цінних паперів розуміють передачу прав на них від одного власника іншому. Права власників емісійних цінних паперів документарної форми випуску засвідчують сертифікатами (якщо вони перебувають у власників) або сертифікатами й записами по рахункові "депо" у депозитарії (якщо вони передані йому на зберігання).

Права власників емісійних цінних паперів у бездокументарній формі засвідчують у системі ведення реєстру записами на особових рахунках у власника реєстру або записами по рахункові "депо" у депозитарії.

На фондовому ринку функціонують також похідні цінні папери (опціони, варранти, ф'ючерси), в основу яких покладені базисні активи — акції. Вони засвідчують право власника на покупку або продаж емісійних цінних паперів у певній кількості й за фіксованою ціною в майбутньому.

Розрізняють наступні види вартості емісійних цінних паперів (акцій і корпоративних облігацій):

Номінальна вартість — оцінка, яку вказують на бланку акції. Емітент визначає її довільно, оскільки навіть на первинному ринку акції можуть продаватися вище їхньої номінальної вартості. Однак у бухгалтерському обліку цю оцінку активно використовують.

Так, сумарний обсяг акцій по номінальній вартості утворює статутний капітал акціонерного товариства. Номінальна вартість усіх звичайних акцій повинна бути однакової. Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна суспільства, що гарантує інтереси його кредиторів, Сумарний обсяг усіх емітованих облігацій не повинен перевищувати величину його статутного капіталу.

Емісійна вартість — ціна продажу акцій при їхньому первиннім розміщенні. Вона, як правило, не збігається з номінальною вартістю.

У такому випадку акціонерне товариство одержує емісійний дохід, обумовлений по формулі

Дэ = (Эст - Нст) * Коа

де Дэ — емісійний дохід;

Эст — емісійна вартість акції;

Нст — номінальна вартість акції;

Коа — кількість розміщених звичайних акцій.

Курсова (ринкова) вартість — ціна, що відображає рівновагу між сукупним попитом та пропозицією в певному інтервалі часу ( як результат котирування цінних паперів на вторинному ринку — фондовій біржі).

Ліквідаційна вартість емісійних цінних паперів ліквідованого акціонерного товариства — залишкова вартість його майна у фактичних цінах, що доводиться на одну звичайну акцію.

5. Викупна вартість — ціна, що вказується на відкличних акціях, тобто сума коштів, виплачувана суспільством за придбання власних акцій або при достроковім погашенні облігацій.

У бухгалтерському обліку фінансові вкладення відображають по первісній вартості. Первісною вартістю фінансових вкладень, придбаних за плату, визнають суму фактичних витрат підприємств на їхнє придбання, за винятком податку на додану вартість і інших податків, що відшкодовуються.

Якщо визначається вартість меншої частки закритої компанії за допомогою методів дисконтування грошових потоків, капіталізації доходів, чистих активів, ліквідаційної вартості й методу угод, то віднімають знижку за неконтрольний характер пакета й знижку за недостатню ліквідність.

Якщо ж вартість розраховується по методу ринку капіталу, то віднімається тільки знижка за недостатню ліквідність.

Премія за контроль являє собою вартісне вираження переваги, пов'язаного з володінням контрольним пакетом акцій. Вона відображає додаткові можливості контролю над підприємством ( у порівнянні з меншою часткою, тобто володінням міноритарним пакетом акцій).

Знижка за неконтрольний характер пакета акцій — величина, на яку зменшується вартість оцінюваної частки пакета ( у загальній вартості пакета акцій підприємства) з обліком її неконтрольного характеру.

Вартість володіння (розпорядження) контрольним пакетом завжди більше вартості володіння (розпорядження) міноритарним пакетом.

Разом з тим необхідно мати на увазі, що на практиці часто починають діяти фактори, що обмежують права власників контрольних пакетів, що й знижують вартість контролю. До таких факторів ставляться: ефект розподілу власності, режим голосування, контактні обмеження, фінансові умови бізнесу.

Ефект розподілу власності. Наприклад, усі акції розподілені між трьома акціонерами. Два акціонери володіють рівними великими пакетами, у третього ж пакет акцій невеликий, однак саме він може одержати премію за свій пакет понад вартість, пропорційно його частці в капіталі. Це пов'язане з тим, що при голосуванні його акції переважать чашу ваг у ту або іншу сторону.

Режим голосування. У світовій практиці використовують некумулятивну й кумулятивну системи голосування при виборі Ради директорів.

Некумулятивна система тут діє за принципом один голос, одна акція за один директора. При некумулятивній системі голосування виявляються у виграші власники контрольних пакетів.

При кумулятивній системі дрібні акціонери можуть розподіляти голосу за своїм розсудом у будь-якій пропорції, тим самим сконцентрувавшись на одній кандидатурі. Така система голосування вигідніше власникам міноритарних пакетів. У цьому випадку вартість контролю, зв'язана зі здатністю обирати директорів, переходить міноритарним акціонерам.

Існують контактні обмеження або обмеження по боргах: якщо боргові зобов'язання компанії істотні, те це може обмежувати дивідендні виплати і т.д. Частина вартості премії за контроль губиться.

Фінансові умови впливають: якщо фінансове становище компанії нестійке, те багато прав, пов'язані з контролем (наприклад, право на покупку контрольних пакетів акцій інших компаній), стають важко реалізованими. У кожному конкретному випадку необхідно провести аналіз елементів контролю, і якщо який-небудь із них отсутствует, то вартість контрольного пакета повинна бути зменшена. Напроти, якщо елементи контролю присутні в оцінюваного міноритарного пакета, то вартість останнього повинна бути збільшена.