Управління використанням капіталу
Капітал як інвестиційний ресурс
Розглянемо основні особливості капіталу як інвестиційного ресурсу.
• Як інвестиційний ресурс капітал перебуває в процесі постійної динаміки. Всі основні форми руху капіталу в усіх секторах економіки країни пов'язані з його інвестуванням, реінвестуванням або дезінвестуванням.
При цьому з інвестиційним процесом пов'язані основні форми як внутрішнього, так і міжнародного руху капіталу.
• Процес використання капіталу як реального інвестиційного ресурсу являє собою "чисте капітало-утворення". Під цим терміном розуміється обсяг валових інвестицій в певному періоді, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Чиста капітало-освіта забезпечує поліпшення виробничих можливостей окремих господарюючих суб'єктів та зростання виробничого потенціалу суспільства в цілому за рахунок чистого приросту реального капіталу, що досягається в процесі інвестування. При цьому слід звернути увагу на те, що процес чистого капітало -утворення забезпечується шляхом використання капіталу як інвестиційного ресурсу лише в реальному секторі економіки (промисловості, сільському господарстві, торгівлі тощо). Використання ж капіталу як інвестиційного ресурсу у фінансовому секторі економіки (тобто в процесі фінансових інвестицій в акції, облігації і т.п.) новий реальний капітал не створює. Таке фінансове інвестування характеризується в рамках економіки країни як "трансферне" - обсяг інвестування капіталу у фінансові активи одними суб'єктами господарювання дорівнює при цьому обсягу його дезінвестування іншими господарюючими суб'єктами без приросту реального капіталу.
• Як інвестиційний ресурс капітал займає проміжне місце в його характеристиці як накопиченої 'цінності і фактора виробництва. Накопичення капіталу створює лише передумови до подальшого його інвестування. Тільки в процесі інвестування реалізується економічний потенціал суспільства, окремих господарюючих суб'єктів, представлений накопиченим капіталом. Іншими словами, інвестиції характеризують реалізовані (а не накопичені) заощадження. Можливість подальшого інвестування є одним з найважливіших економічних стимулів накопичення капіталу (заощадження) - для господарюючих суб'єктів без цього стимулу процес накопичення капіталу втратив би будь-який сенс. У той же час використання капіталу в расширюючих обсягах як фактора виробництва є результатом його реалізації як інвестиційного ресурсу.
• Між об'ємом накопичується капіталу (заощадженнями) і обсягом капіталу, що використовується в інвестиційному процесі (інвестиціями) існує економічний взаємозв'язок. Ці обсяги рівні тільки в умовах рівноваги економічної системи країни, що визначається відповідним їм рівнем національного доходу. Умови формування цієї рівноваги графічно представлені на малюнку 1.10.
Малюнок 1.10. Графік формування точки рівноваги обсягів заощадження та інвестування капіталу.
З наведеного графіка видно, що точка рівноваги економічної системи (точка "Р") досягається при рівні національного доходу, відповідному точці "Б". При цьому рівні національного доходу обсяги заощадження (накопичення капіталу) та інвестування (використання капіталу як інвестиційного ресурсу) збігаються.
Для того, щоб досягти точки рівноваги, обсяги інвестування повинні забезпечити розширення обсягу виробництва, що несе за собою зростання рівня доходів і сберегаемой його частини. Іншими словами, подальший економічний прогрес суспільства буде досягатися при відповідному зростанні національного доходу, тобто його зсуву вправо до точки "Б".
При рівні національного доходу, відповідному точці "В", обсяг заощадження перевищує обсяг можливих інвестицій. У цьому випадку буде істотно зростати розмір невживаних запасів капітальних товарів, супроводжуваний зниженням рівня цін на них (така ситуація в економічній теорії характеризується терміном "дефляційний розрив" заощаджень та інвестицій). Викликаного цими процесами зниження темпів зростання виробництва призводить до відповідного зниження рівня національного доходу, тобто його зсуву вліво до точки "Б".
Таким чином, механізм зниження розмірів інфляційного або дефляційного розриву буде викликати відповідно підвищення або зниження розміру доходу до тих пір, поки заощадження не зупиниться на тому рівні, при якому обсяги можливих інвестицій будуть підтримані рівнозначним обсягом накопиченого капіталу протягом певного періоду.
• Затребуваність капіталу як інвестиційного ресурсу характеризується значною нерівномірністю. У першу чергу, ця нерівномірність залежить від стадії економічного циклу - коли економіка країни знаходиться на підйомі, обсяги інвестованого капіталу істотно зростають, посилюючи інфляційний розрив, і навпаки - у періоди економічного спаду інвестиційні потреби суб'єктів господарювання знижуються, посилюючи дефляційний розрив або "інвестиційне стиснення економіки ". Крім того, на інвестиційну затребуваність капіталу в окремі періоди істотний вплив роблять інноваційний прогрес, зміна податкової політики, рівень законодавчого захисту інвестицій і інші чинники. Характер цих чинників визначає низьку ступінь ефективності ринкового саморегулювання інвестиційних процесів. Основним механізмом згладжування цієї нерівномірності виступає державне регулювання інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.
• У депресійної стадії економіки прагнення до зростання заощаджень буде викликати не зростання, а зниження інвестицій. Це пов'язано з тим, що в умовах депресії, що знижує рівень доходів, зростання заощаджень (накопичення капіталу) буде скорочувати обсяг споживання. Так як інвестиції в цих умовах не приведуть до зростання попиту на додатково вироблену продукцію споживчого призначення, зростання заощаджень в цих умовах буде сприяти формуванню дезінвестиційних процесів. В економічній теорії це явище характеризується терміном "парадокс ощадливості", що відображає процес зниження чистого капіталоутворення при зростанні заощаджень в період депресії. Графічно "парадокс ощадливості" може бути проілюстрований наступним чином (рис. 1.11):
Малюнок 1.11. Графічна ілюстрація "парадоксу ощадливості", що відображає зниження обсягу інвестицій із зростанням обсягу заощаджень.
Як видно з наведеного графіка, зростання заощаджень - Сб (тобто переміщення кривої заощадження вгору) при зниженні обсягу національного доходу в умовах депресії буде формувати точку рівноваги заощаджень та інвестицій (Р) на набагато меншому об'ємному рівня інвестування (у точці" Г "замість крапки" В "). Іншими словами спроби зберегти більше в умовах депресії будуть приводити за інших рівних умов до скорочення обсягу інвестицій, викликаючи подальше зменшення обсягу доходу та обсягу заощаджень суспільства в цілому.
• Рівень споживання капіталу як інвестиційного ресурсу, утягненого в реальний виробничий процес, має мінімальні економічні межі. Ці межі визначаються, з одного боку, граничним продуктом капіталу (формується з урахуванням механізму виробничої функції), а з іншого, - нормами вибуття (амортизації) капіталу у виробничому процесі, що підлягає відшкодуванню для забезпечення подальшого простого відтворення. Кількісні параметри формування цих кордонів відображає Модель Солоу, розвиваюча раніше викладену модель Кобба-Дугласа. Розглянемо основні напрями розвитку цієї моделі в інтерпретації Солоу, пов'язані з формуванням мінімальних меж накопичення та використання капіталу як інвестиційного ресурсу, утягненого в реальний виробничий процес.
При незмінних співвідношеннях витрат капіталу і праці на виробництво продукції (тобто при незмінній капітало-озброєності) приріст капіталу (ΔК) визначається як різниця між інвестованим у виробництво капіталом (Ік) і вибуттям (амортизацією) капіталу як фактора виробництва в певному періоді (Вк) :
ΔК = Ик-Вк.
нвестиційний капітал являє собою добуток суми доходу від виробничої діяльності (операційної прибутку), отриманого у попередньому періоді (D) на норму накопичення (Нн):
Ик = D x Hн.
Вибуття капіталу являє собою добуток суми використовуваного у виробничому процесі капіталу (К) на середню норму його вибуття (амортизації) у певному періоді (Нв):
Вк = К х Нв.
ΔК = D х Нн-К х Нв.
Ситуація, при якій сума інвестованого (накопичується) капіталу дорівнює сумі вибуття (амортизації) капіталу як фактора виробництва, характеризує так званий "золотий рівень накопичення капіталу".
Відповідно до Моделлю Солоу, така ситуація, мінімізуючи рівень накопичення капіталу як інвестиційного ресурсу, одночасно максимізує економічно доцільний рівень споживання доходу, отриманого в процесі виробничої діяльності (Пмакс) в процесі розподілу операційного прибутку підприємства:
[Ик=Вк]=[ ΔК = 0]=[Пмакс].
Формування "золотого рівня накопичення капіталу" як інвестиційного ресурсу, утягненого у виробничий процес, може бути проілюстровано графічно (рис. 1.12):
Малюнок 1.12. Графік формування кривої "золотого рівня накопичення капіталу" як інвестиційного ресурсу, утягненого в реальний виробничий процес.
Точки З1; З2; З3 характеризують конкретні параметри "золотого рівня накопичення капіталу" як інвестиційного ресурсу, утягненого у виробничий процес, при відповідних значеннях граничного продукту капіталу і норми його вибуття (амортизації). Регулюючи норми вибуття капіталу у виробничому процесі, держава може відповідним чином впливати на пропорції накопичення та споживання виробничого доходу (операційного прибутку).
Таким чином, розглянуті положення показують, що як інвестиційний ресурс капітал забезпечує постійний економічний прогрес суспільства, проте реалізація цих можливостей пов'язана з ефективними формами державного регулювання інвестиційної діяльності.