Управління використанням капіталу

Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована довгостроковим цілям його розвитку, тому процес використання капіталу в цьому виді діяльності повинен здійснюватися відповідно до попередньо розробленої фінансовою політикою. Така політика, яка носить назву інвестиційної, повинна бути ув'язана зі стратегічними цілями розвитку підприємства.

Інвестиційна політика підприємства представляє собою частину стратегії використання капіталу підприємства, що полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм реальних і фінансових його інвестицій з метою забезпечення високих темпів його розвитку і розширення економічного потенціалу господарської діяльності.

Розробка інвестиційної політики підприємства, що визначає найбільш ефективні шляхи використання капіталу в процесі його інвестиційної діяльності, охоплює такі основні етапи (рис. 8.7).

1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності зі стратегією його економічного і фінансового розвитку. Розробка цих напрямів покликана вирішувати такі завдання: визначення співвідношення основних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду; визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності (для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність); визначення регіональної спрямованості інвестиційної діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності зі стратегією його економічного та фінансового розвитку дозволяє визначити пріоритетні завдання та завдання цієї діяльності по окремих етапах майбутнього періоду.

Малюнок 8.7. Основні етапи формування інвестиційної політики підприємства.

2. Дослідження і врахування умов зовнішнього інвестиційного середовища і кон'юнктури інвестиційного ринку. У процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому та в розрізі окремих форм інвестування ("інвестиційний клімат"); аналізуються поточна кон'юнктура інвестиційного ринку і фактори її визначають; прогнозується найближча кон'юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, пов'язаних з діяльністю підприємства.

3. Пошук окремих об'єктів інвестування і оцінка їх відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики вивчається поточну пропозицію на інвестиційному ринку; відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні проекти і фінансові інструменти, найбільш повно відповідні напрямками інвестиційної діяльності підприємства (її галузевої та регіональної диверсифікації); розглядаються можливості та умови придбання окремих активів (техніки, технологій тощо) для оновлення складу діючих їх видів; проводиться ретельна експертиза відібраних об'єктів інвестування.

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об'єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності. При цьому для кожного об'єкту інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ефективності (дохідності). За інших рівних умовах відбираються для реалізації ті об'єкти інвестування, які забезпечують найбільшу прибутковість.

5. Забезпечення мінімізації рівня ризиків, пов'язаних з інвестиційною діяльністю. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики повинні бути в першу чергу ідентифіковані і оцінені ризики, властиві кожному конкретному об'єкту інвестування. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих об'єктів інвестування по рівню їх ризиків і відбираються для реалізації ті з них, які за інших рівних умовах забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків. Поряд з ризиками окремих об'єктів інвестування оцінюються фінансові ризики, пов'язані з інвестиційною діяльністю в цілому. Ця діяльність пов'язана з відволіканням власного капіталу у великих розмірах і, як правило, на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства по поточних зобов'язаннях.

Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів реалізується часто за рахунок залучення значного обсягу позикового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики слід заздалегідь прогнозувати, який вплив інвестиційні ризики нададуть на прибутковість, платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.

6. Забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи Інвестиційну діяльність слід передбачати, що в силу суттєвих змін зовнішнього інвестиційного середовища, кон'юнктури інвестиційного ринку або стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об'єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників інвестиційної привабливості для підприємства. Це потребує прийняття рішення про своєчасне вихід ряду об'єктів інвестування з інвестиційної програми підприємства (шляхом їх продажу) і реінвестування капіталу. З цією метою по кожному об'єкту інвестування повинна бути оцінена ступінь ліквідності інвестицій. За результатами оцінки проводиться ранжирування окремих реальних інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування за критерієм їх ліквідності. За інших рівних умовах відбираються для реалізації ті з них, які мають найбільший потенційний рівень ліквідності.

7. Визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів (інвестованого капіталу) і оптимізація структури їх джерел. У процесі реалізації цього напрямку інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах (витратах капіталу), необхідних для здійснення інвестиційної діяльності у передбачених обсягах (по окремих етапах її здійснення); визначається можливість формування цих ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи з ситуації на ринку капіталу (або на ринку грошей) визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позикових фінансових коштів. У процесі оптимізації структури джерел формування інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних і за приймальних джерел фінансування за проектами і в цілому за інвестиційною програмою з метою запобігання зниження фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в майбутньому періоді.

8. Формування і оцінка інвестиційного портфелю підприємства. З урахуванням можливого залучення об'єму інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційної привабливості (інвестиційних якостей) окремих об'єктів інвестування проводиться формування сукупного інвестиційного портфеля підприємства (програми реальних або портфеля фінансових інвестицій). При цьому визначаються принципи його формування з урахуванням менталітету фінансових менеджерів (їх відношення до рівня допустимих фінансових ризиків), а потім сукупний інвестиційний портфель оцінюється в цілому по рівню прибутковості, ризику і ліквідності. Сформований інвестиційний портфель підприємства розглядається як сукупність його інвестиційних програм, що реалізуються в майбутньому періоді.

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше виходячи з наступних міркувань: перш за все, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тим швидше починає формуватися додатковий чистий грошовий потік у вигляді прибутку і амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позикового капіталу (зокрема за тим реальним інвестиційним проектам, які фінансуються із залученням позикових коштів); нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню рівня систематичного інвестиційного ризику, пов'язаного з несприятливим зміною кон'юнктури інвестиційного ринку, погіршенням зовнішньої інвестиційного середовища.

Специфіка використання капіталу в процесі реальних і фінансових інвестицій підприємства визначає особливості управління ними, які вимагають спеціального розгляду.