Управління використанням капіталу

Оперативне управління процесом реального інвестування капіталу спрямовано на реалізацію відібраних реальних проектів у передбачені терміни з метою забезпечення своєчасного повернення вкладеного капіталу у вигляді чистого грошового потоку і отримання передбаченої інвестиційного прибутку. Це управління здійснюється в розрізі кожного реального проекту, включеного до інвестиційної програми підприємства. По кожному наміченому до реалізації інвестиційного проекту зазвичай призначається його керівник, який організовує підготовку всіх необхідних планових документів і забезпечує реалізацію основних показників планів його здійснення. За великим інвестиційним проектам, що виконуються підрядним способом (із залученням підрядника і субпідрядників), керівник проекту повинен розподілити функції управління в розрізі окремих учасників проекту.

У процесі управління реалізацією інвестиційного проекту забезпечується:

1. Розробка календарного плану реалізації проекту.

Цей план розробляється з урахуванням забезпечення наступних основних принципів:

а) принцип часової диференціації календарного liana. Він передбачає різну ступінь його деталізації в часі і за формами розробки. Основні форми тимчасової диференціації календарного плану реалізації інвестиційного проекту представлені на малюнку 9.8.

Малюнок 9.8. Основні форми тимчасової диференціації календарного плану реалізації інвестиційного проекту.

• Річний графік реалізації інвестиційного проекту є початковим і основним документом, що відображає результати оперативного планування. За проектами, що реалізуються протягом декількох років, він охоплює тільки той обсяг робіт, який передбачається виконати в рамках планованого календарного року. За проектами, що реалізуються в рамках одного року, він характеризує послідовність виконання проекту в цілому.

При розробці річного графіка реалізації інвестиційного проекту використовуються два основні методи - метод мережного планування та метод критичного шляху (обидва ці методу добре відомі фахівцям, широко висвітлені у спеціальній літературі і тому не розглядаються в даній роботі). Мережний метод планування виконання робіт (одержує своє вираження в мережевому графіку) більш наочний, однак по ньому важко оцінити вузькі місця, фактичні обсяги виконаних робіт, можливі причини затримки реалізації окремих видів робіт і т.п.

Метод критичного шляху в порівнянні з мережевим методом має ряд переваг - він забезпечує взаємозв'язок і послідовність виконання робіт; враховує обмеження і перешкоди; визначає вузькі місця; дає можливість застосовувати методи оптимізації; надає можливість оцінити варіанти "що, якщо ..."; будує модель графіка інвестиційного процесу за відхиленнями і збурень. Основним недоліком цього методу є його висока трудомісткість.

• Квартальний та місячний плани робіт з реалізації проекту охоплюють конкретні їх обсяги в рамках зазначених часових інтервалів. Основою їх розробки є річний графік реалізації інвестиційного проекту з відповідною наступною деталізацією. Квартальний план робіт видається і затверджується одночасно з наданням річного графіка. Місячний план робіт складається тільки на майбутній квартал.

• декадне завдання є формою подальшої деталізації місячного плану виконання робіт, що забезпечують реалізацію проекту. У вітчизняній практиці ця форма диференціації календарного плану використовується рідко. Однак багато зарубіжних підрядники, які залучаються для реалізації великих інвестиційних проектів, широко застосовують таку форму календарного планування.

б) принцип функціональної диференціації календарного плану. Він передбачає планування строків виконання окремих видів робіт за окремими функціональними блокам, склад яких залежить від стадії реалізації і розміру інвестиційного проекту. За великим інвестиційним проектам календарний план їх реалізації диференціюється зазвичай по шести функціональним блокам (рис. 9.9).

Розроблений з урахуванням цих принципів і узгоджений зі сторонами календарний план (в табличній або графічній формі) розглядається і затверджується керівником відповідного центру інвестицій.

Малюнок 9.9. Основні форми функціональної диференціації календарного плану реалізації інвестиційного проекту.

2. Розробка капітального бюджету. Вихідними передумовами розробки цього бюджету з реального інвестиційного проекту є:

а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;

б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання сировини, матеріалів, механізмів та устаткування, розроблені виконавцями окремих функціональних блоків проекту;

в) загальна стратегія (схема) фінансування інвестиційного проекту;

г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту;

д) фінансовий стан інвесторів проекту.

Так як обсяг і структура інвестиційних витрат попередньо визначаються ще на стадії обгрунтування бізнес-плану інвестиційного проекту, то процес розробки розділу "капітальні витрати" бюджету зводиться звичайно до чотирьох процедур:

1) вилучення із загального обсягу інвестиційних витрат, визначених бізнес-планом, тієї їх частки, яка належить до розглянутого поточного періоду (якщо тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік);

2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного періоду з урахуванням коректив, внесених підрядником у технологію робіт;

3) уточнення обсягу і структури інвестиційних витрат у зв'язку зі зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;

4) уточнення первісного обсягу інвестиційних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбаченого в контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат (у порядку внутрішнього страхування інвестиційних ризиків). Обсяг цього резерву при розробці капітального бюджету повинен визначатися з урахуванням тільки тих категорій витрат, які увійшли до первісної оцінку інвестиційних ризиків.

Процес розробки розділу "надходження коштів" бюджету передбачає зазвичай такі процедури:

1) уточнення загального обсягу надходження коштів - цей показник повинен кореспондуватися з показником загального обсягу інвестиційних витрат по першому розділу бюджету;

2) уточнення структури джерел надходження коштів (якщо змінюється показник загального їх обсягу);

3) забезпечення стикування обсягу надходження коштів за окремими періодами формування прибуткової частини бюджету з обсягом інвестиційних витрат, передбачених в окремих періодах відповідно до календарного плану здійснення робіт.

Так само як і календарний план, капітальний бюджет розробляється спочатку на майбутній рік у розрізі кварталів, а потім у рамках майбутнього кварталу деталізується в розрізі місяців.

3. Побудова системи контролінгу реалізації окремих інвестиційних проектів. Такий контролінг будується у межах раніше розглянутих його принципів. Основною метою розробки системи цього контролінгу є своєчасне виявлення відхилень від календарного плану та капітального бюджету окремих показників кожного інвестиційного проекту, що уповільнюють його реалізацію; аналіз причин, що викликали ці відхилення, і розробка пропозицій по відповідній корекції окремих напрямків інвестиційної діяльності з метою її нормалізації і підвищення ефективності.

4. Обґрунтування і прийняття рішень про "вихід" окремих інвестиційних проектів з інвестиційної програми підприємства. Такі рішення відносяться до числа найбільш болючих процедур в інвестиційній діяльності підприємства, так як викликаються зазвичай недостатньо обґрунтованою підготовкою бізнес-планів проектів, некоректним відбором таких проектів до реалізації (перш за все, за критерієм ефективності) або істотними прорахунками у прогнозуванні факторів зовнішнього середовища.

Обґрунтування управлінських рішень про "вихід" проекту з інвестиційної програми представляє собою дуже відповідальний і складний процес. Підвищена відповідальність прийняття таких інвестиційних рішень пов'язана з тим, що вони тягнуть за собою в багатьох випадках втрату не тільки очікуваної інвестиційного прибутку, але й частини інвестованого капіталу. Складність же прийняття таких рішень полягає в тому, що вони повинні базуватися на глибокому аналізі великої системи зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають ефективність реального інвестування.

У процесі підготовки таких рішень необхідно перш за все за реальними інвестиційними проектами з регресує в часі показниками ефективності їх реалізації виявити причини, що викликають це зниження. До числа основних з цих причин відносяться:

1) значне збільшення тривалості будівництва. Воно призводить, як правило, до перевитрати інвестиційних витрат, піддає проект додаткових ризиків негативного впливу факторів зовнішнього середовища, віддаляє терміни отримання інвестиційного прибутку;

2) істотне зростання рівня цін на основні будівельні матеріали. В окремі періоди (будівельного сезону, зниження обсягу пропозиції на ринку і т.п.) зростання цін на основні види будівельних матеріалів може істотно обганяти загальний індекс інфляції. Якщо такий період збігається з піком будівельного циклу здійснення інвестиційного проекту, ефективність його реалізації суттєво знизиться через зростання обсягу інвестиційних витрат (при незмінності показників очікуваної інвестиційного прибутку);

3) значне зростання вартості виконання будівельно-монтажних робіт. Воно тягне за собою ті ж негативні наслідки для ефективності інвестиційного проекту, що і в попередньому випадку;

4) відчутне зростання рівня конкуренції на ринку. Воно може відбутися за рахунок появи нових вітчизняних виробників аналогічної продукції або її імпорту. Це може викликати зниження рівня цін на продукцію, приріст якої підприємство забезпечує за рахунок реалізації інвестиційного проекту. При незмінному рівні інвестиційних витрат це спричинить за собою зниження суми та рівня розрахункової інвестиційного прибутку в процесі подальшої експлуатації проекту;

5) значне зростання ставки відсотка за кредит у зв'язку зі зміною кон'юнктури фінансового ринку. Воно викликає негативні економічні наслідки з тим інвестиційним проектам, у складі інвестиційних ресурсів яких позикові джерела фінансування займають високу питому вагу. Збільшуючи зростання інвестиційних витрат, воно призводить одночасно до зростання ризику неплатоспроможності підприємства;

6) недостатньо обґрунтований підбір підрядника (субпідрядників) для реалізації проекту. Будівельний досвід, технологія здійснення будівельно-монтажних робіт, парк використовуваних механізмів підрядника (субпідрядників) можуть не відповідати особливостям реалізації конкретного інвестиційного проекту. Це тягне за собою, як правило, збільшення тривалості будівництва, низька якість робіт (яке згодом позначиться на ефективності експлуатації об'єкта) і незапланований перевитрата планового обсягу інвестиційних витрат;

7) істотне посилення системи оподаткування. Воно призводить не тільки до зниження суми чистого інвестиційного прибутку, а й взагалі може "стимулювати" припинення відповідної інвестиційної діяльності.

Якщо по реалізованих інвестиційних проектах в силу негативного впливу окремих з вище перелічених (або інших) чинників слід очікувати подальше істотне зниження ефективності реального інвестування, то повинна бути розглянута можливість виходу окремих таких проектів з інвестиційної програми підприємства та обґрунтовано найбільш ефективні форми такого виходу. Основними з цих форм є:

• відмова від реалізації проекту до початку будівельно-монтажних робіт;

• продаж частково реалізованого інвестиційного проекту у формі об'єкта незавершеного будівництва;

• продаж інвестиційного об'єкта на стадії початку його експлуатації у формі цілісного майнового комплексу;

• залучення на будь-якій стадії реалізації інвестиційного проекту додаткової стороннього пайового капіталу з мінімізацією своєї частки пайової участі в інвестуванні;

• акціонування інвестиційного проекту на будь-якій стадії його реалізації з мінімізацією своєї частки акціонерного капіталу в ньому (якщо проект структурно може бути виділений в цілісний майновий комплекс);

• роздільна продаж основних видів активів закривається інвестиційного проекту.

Можливості та форми швидкого "виходу" проекту з інвестиційної програми підприємства повинні розглядатися ще на стадії його розробки (при оцінці та страхування інвестиційних ризиків). У процесі вибору конкретних форм такого "виходу" слід виходити з економічних критеріїв і перш за все - з мінімізації втрат інвестованого капіталу.

З метою забезпечення формування запланованої інвестиційного прибутку паралельно з обґрунтуванням рішення про "вихід" проекту з інвестиційної програми, має готуватися рішення про можливі форми найбільш ефективного реінвестування капіталу.