Управління використанням капіталу

У системі методів управління ризиками використання капіталу підприємства основна роль належить внутрішнім механізмам їх нейтралізації.

Внутрішні механізми нейтралізації ризиків використання капіталу являють собою систему методів мінімізації їх негативних наслідків, що обираються і здійснюються в рамках самого підприємства.

Основним об'єктом використання внутрішніх механізмів нейтралізації є, як правило, всі види допустимих ризиків, значна частина ризиків критичної групи, а також нестрахуючі катастрофічні ризики, якщо вони приймаються підприємством в силу об'єктивної необхідності. У сучасних умовах внутрішні механізми нейтралізації охоплюють переважну частину ризиків використання капіталу підприємства.

Перевагою використання внутрішніх механізмів нейтралізації цих ризиків є високий ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, що не залежать, як правило, від інших суб'єктів господарювання. Вони виходять із конкретних умов здійснення господарської діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють найбільшою мірою врахувати вплив внутрішніх факторів на рівень ризиків використання капіталу в процесі нейтралізації їх негативних наслідків.

Система внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків використання капіталу передбачає застосування наступних основних методів (рис. 15.1).

Малюнок 15.1. Система внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків використання капіталу підприємства.

1. Уникнення ризику. Цей напрямок нейтралізації ризиків є найбільш радикальним. Воно полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид ризику. До числа основних із таких заходів відносяться:

• відмова від здійснення операцій, пов'язаних з використанням капіталу, рівень ризику за якими надмірно високий. Незважаючи на високу ефективність цього заходу, її використання носить обмежений характер, так як більшість господарських операцій пов'язано зі здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування його прибутку;

• відмова від надмірного використання оборотного капіталу в низьколіквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів, сформованих за рахунок оборотного капіталу, дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Однак таке уникнення ризику позбавляє підприємство додаткових доходів від розширення обсягів продажу продукції в кредит і частково породжує нові ризики, пов'язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;

• відмова від використання тимчасово вільних грошових активів в короткострокових фінансових вкладеннях. Цей захід дозволяє уникнути депозитного і процентного ризику, проте породжує втрати від інфляційного ризику, а також ризику упущеної вигоди.

Перелічені та інші форми уникнення ризику використання капіталу незважаючи на свій радикалізм у відкиданні окремих їх видів позбавляє підприємство додаткових джерел формування прибутку, а відповідно негативно впливає на темпи його економічного розвитку і ефективність використання власного капіталу. Тому в системі внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків їх уникнення повинно здійснюватися дуже зважено при наступних основних умовах:

• якщо відмова від одного з розглянутих ризиків не спричиняє виникнення іншого ризику більш високого або однозначного рівня;

• якщо рівень ризику непорівнянний з рівнем прибутковості фінансової операції за шкалою "дохідність-ризик";

• якщо фінансові втрати по даному виду ризику перевищують можливості їх відшкодування за рахунок власного капіталу підприємства;

• якщо розмір доходу від операції, яка генерує певні види ризику, є несуттєвим, тобто займає невідчутний питома вага в сформованому позитивному грошовому потоці підприємства;

• якщо фінансові операції не характерні для господарської діяльності підприємства, носять інноваційний характер і за ним відсутня інформаційна база, необхідна для визначення рівня ризиків та прийняття відповідних управлінських рішень.

2. Лімітування концентрації ризику. Механізм лімітування концентрації ризиків використовується зазвичай по тим їх видам, які виходять за межі допустимого їх рівня, тобто по господарським операціям, здійснюваним в зоні критичного чи катастрофічного ризику. Таке лімітування реалізується шляхом встановлення на підприємстві відповідних внутрішніх фінансових нормативів в процесі розробки політики здійснення різних аспектів господарської діяльності.

Система фінансових нормативів,що забезпечують лімітування концентрації ризиків, може включати:

• мінімальний розмір (питома вага) активів, які формуються за рахунок оборотного капіталу, в високоліквідної формі. Цей ліміт забезпечує формування так званої "ліквідної подушки", що характеризує розмір резервування високоліквідних активів з метою майбутнього погашення невідкладних фінансових зобов'язань підприємства. У якості "ліквідної подушки" в першу чергу виступають короткострокові фінансові вкладення підприємства, а також короткострокові форми його дебіторської заборгованості;

• максимальний розмір товарного (комерційного) або споживчого кредиту, наданого одному покупцеві. Розмір кредитного ліміту, направлений на зниження концентрації кредитного ризику, встановлюється при формуванні політики надання товарного кредиту покупцям продукції;

• максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному банку. Лімітування концентрації депозитного ризику в цій формі здійснюється в процесі використання даного фінансового інструменту інвестування капіталу підприємства;

• максимальний розмір вкладення коштів у цінні папери одного емітента. Ця форма лімітування направлена на зниження концентрації несистематичного (специфічного) ризику при формуванні портфеля цінних паперів. Для ряду інституційних інвесторів цей ліміт встановлюється в процесі державного регулювання їх діяльності в системі обов'язкових нормативів;

• максимальний період відволікання коштів в дебіторську заборгованість. За рахунок цього фінансового нормативу забезпечується лімітування ризику неплатоспроможності, інфляційного ризику, а також кредитного ризику.

Лімітування концентрації ризиків використання капіталу є одним з найбільш поширених внутрішніх механізмів ризик-менеджменту, що реалізують фінансову ідеологію підприємства в частині прийняття цих ризиків і не вимагають високих витрат.

3. Хеджування. Цей термін використовується в фінансовому менеджменті в широкому і вузькому прикладному значенні. У широкому тлумаченні термін хеджування характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат - як внутрішніх (здійснюваних самим підприємством), так і зовнішніх (передачу ризиків іншим господарюючим суб'єктам страховикам).

У вузькому прикладному значенні термін хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації ризиків, заснований на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило, похідних цінних паперів - деривативів). У подальшому викладі термін хеджування буде використовуватися в цьому прикладному його значенні.

Хеджування ризиків використання капіталу шляхом здійснення відповідних операцій з похідними цінними паперами є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні ризикової події. Однак воно вимагає певних витрат на виплату комісійної винагороди брокерам, премій по опціонах і т.п. Проте рівень цих витрат значно нижче, ніж рівень витрат по зовнішньому страхуванню ризиків. Різноманітні форми хеджування ризиків вже набули поширення в практиці вітчизняного ризик-менеджменту.

Залежно від використовуваних видів похідних цінних паперів розрізняють наступні механізми хеджування ризиків:

• хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів. Воно характеризує механізм нейтралізації ризиків використання капіталу за операціями на товарній або фондової біржах шляхом проведення протилежних угод з різними видами біржових контрактів. Операція хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів вимагає здійснення трьох видів біржових угод: 1) купівлю (продаж) реального активу чи цінних паперів з постачанням в майбутньому періоді (форвардна біржова угода), 2) продаж (або відповідно купівлю) ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість активів або цінних паперів (відкриття позиції по ф'ючерсних контрактах); 3) ліквідацію позиції по ф'ючерсних контрактах в момент поставки реального активу чи цінних паперів шляхом здійснення зворотної (офсетної) угоди з ними. Перші два види біржових угод здійснюються в початковій стадії нейтралізації ризику, а третій їх вид - у стадії завершення.

Принцип механізму хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів заснований на тому, що якщо підприємство несе фінансові втрати через зміну цін до моменту поставки як продавець реального активу чи цінних паперів, то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф'ючерсних контрактів на таку ж кількість активів або цінних паперів і навпаки. У зв'язку з цим в механізмі нейтралізації ризиків даної групи розрізняють два види операцій з використанням ф'ючерсних контрактів - хеджування купівлею і хеджування продажем цих контрактів;

• хеджування з використанням опціонів. Воно характеризує механізм нейтралізації ризиків за операціями з цінними паперами, валютою, реальними активами або іншими видами деривативів. В основі цієї форми хеджування лежить угода з премією (опціоном), що сплачується за право (але не зобов'язання) продати або купити протягом передбаченого опціонним контрактом терміну цінний папір, валюту, реальний актив або дериватив в обумовленому кількості і за заздалегідь обумовленою ціною. У механізмі нейтралізації ризиків з використанням цього виду похідних цінних паперів розрізняють хеджування на основі опціону на купівлю (який надає право купівлі за обумовленою ціною); опціону на продаж (який надає право продажу за обумовленою ціною); подвійного опціону або "стелажа" (який надає одночасно право купівлі або продажу відповідного фінансового чи реального активу за узгодженою ціною). Ціна, яку підприємство сплачує за придбання опціону, по суті є сплачується страховою премією;

• хеджування з використанням операції "своп". Воно характеризує механізм нейтралізації ризиків за операціями з валютою, цінними паперами, борговими фінансовими зобов'язаннями підприємства. В основі операції "своп" лежить обмін (купівля-продаж) відповідними фінансовими активами або фінансовими зобов'язаннями з метою покращення їх структури і зниження можливих втрат. У механізмі нейтралізації ризиків з використанням цієї форми хеджування застосовуються операції валютного свопу (обміну майбутніх зобов'язань в одній валюті на відповідні зобов'язання в іншому вигляді валюти); фондового свопу (зобов'язання перетворити один вид цінного паперу в іншій, наприклад, звертаються облігації підприємства в емітуються їм акції ); процентного свопу (обміну боргових фінансових зобов'язань підприємства з фіксованою процентною ставкою на зобов'язання з плаваючою відсотковою ставкою чи навпаки).

Механізм нейтралізації ризиків використання капіталу на основі різних форм хеджування буде отримувати все більший розвиток в вітчизняній практиці ризик-менеджменту в силу високої його результативності.

4. Диверсифікація. Механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. У першу чергу він дозволяє мінімізувати портфельні ризики. Принцип дії механізму диверсифікації заснований на поділі ризиків, що перешкоджає їх концентрації.

В якості основних форм диверсифікації розглянутих ризиків підприємства можуть бути використані наступні її напрямки:

• диверсифікація видів фінансової діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій - короткострокових фінансових вкладень, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування, формування портфеля довгострокових фінансових вкладень і т.п.

• диверсифікація валютного портфеля ("валютного кошика") підприємства. Вона передбачає вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій кількох видів валют. У процесі цього напрямку диверсифікації забезпечується зниження фінансових втрат по валютному ризику підприємства;

• диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення крупних сум тимчасово вільних грошових коштів на зберігання в кількох банках. Так як умови розміщення грошових активів при цьому істотно не змінюються, цей напрям диверсифікації забезпечує зниження рівня ризику депозитного портфеля без зміни рівня його прибутковості;

• диверсифікація кредитного портфеля. Вона передбачає розширення кола покупців продукції підприємства і спрямована на зменшення його кредитного ризику. Зазвичай диверсифікація кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього виду фінансового ризику здійснюється спільно з лімітуванням концентрації кредитних операцій шляхом встановлення диференційованого за групами покупців кредитного ліміту;

• диверсифікація портфеля цінних паперів. Цей напрямок диверсифікації дозволяє знижувати рівень несистематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому рівень його прибутковості (механізм такої нейтралізації за рахунок дії до варіації докладно розглянуто раніше);

• диверсифікація програми реального інвестування. Вона передбачає включення в програму інвестування різних інвестиційних проектів з альтернативної галузевої та регіональної спрямованістю, що дозволяє знизити загальний інвестиційний ризик по програмі.

Характеризуючи механізм диверсифікації в цілому, слід зазначити проте, що він вибірково впливає на зниження негативних наслідків окремих ризиків використання капіталу. Забезпечуючи безсумнівний ефект в нейтралізації комплексних, портфельних ризиків несистематичної (специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації переважної частини систематичних ризиків - інфляційного, податкового та інших. Тому використання цього механізму носить на підприємстві обмежений характер.

5. Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації ризиків заснований на частковому їх трансферту (передачі) партнерам за окремими господарськими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей нейтралізації їх негативних наслідків і мають більш ефективними способами внутрішньої страхового захисту.

У сучасній практиці ризик-менеджменту набули широкого поширення такі основні напрями розподілу ризиків (їх трансферту партнерам): • розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. У процесі такого розподілу підприємство 524

може здійснити трансферт підрядчикам фінансових ризиків, пов'язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, розкраданням переданих їм будівельних матеріалів і деяких інших. Для підприємства, що здійснює трансферт таких ризиків, їх нейтралізація полягає в переробці робіт за рахунок підрядника, виплати їм сум неустойок і штрафів та в інших формах відшкодування понесених втрат;

• розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є перш за все ризики, пов'язані з втратою (псуванням) майна (активів) в процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами - "ІНКОТЕРМС-90";

• розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (лізингованого) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, передбачених відповідними спеціальними застереженнями в укладається контракті;

• розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтинговой) операції. Предметом такого розподілу є перш за все кредитний ризик підприємства, який у переважної його частці передається відповідному фінансовому інституту - комерційному банку або факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний характер, проте дозволяє в істотному ступені нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику.

Ступінь розподілу ризиків, а отже і рівень нейтралізації їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, що відображаються погодженими з ними умовами відповідних контрактів.

6. Самострахування (внутрішнє страхування).

Механізм цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків заснований на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє долати негатив-ні фінансові наслідки по тим господарським операціям, по яких ці ризики не пов'язані з діями контрагентів. Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є:

• формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства та статуту підприємства. На його формування спрямовується не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;

• формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування можуть служити: фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон'юнктури ринку); фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства і т.п. Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми документами та нормативами;

• формування резервних сум фінансових ресурсів у системі бюджетів, доводяться різним центрам відповідальності. Такі резерви передбачаються зазвичай у всіх видах капітальних бюджетів і в ряді гнучких поточних бюджетів;

• формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів по окремих елементах оборотного капіталу підприємства. Такі страхові запаси створюються за грошовими активами, сировини, матеріалів, готової продукції. Розмір потреби в страхових запасах по окремих елементах активів, що формуються за рахунок оборотного капіталу, встановлюється в процесі їх нормування;

• нерозподілений залишок прибутку, отриманої у звітному періоді. До його розподілу в інвестиційному процесі він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.

Використовуючи цей механізм нейтралізації ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах, хоча й дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, проте "заморожують" використання достатньо відчутної суми капіталу.

У результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум зарезервованого капіталу з позицій майбутнього його використання для нейтралізації лише окремих видів ризиків. До числа таких ризиків можуть бути віднесені:

• нестрахуючі види ризиків;

• ризики допустимого і критичного рівня з невисокою ймовірністю виникнення;

• більшість ризиків допустимого рівня, розрахункова вартість передбачуваного збитку по яких невисока.

7. Інші методи внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків. До числа основних із таких методів, використовуваних підприємством, можуть бути віднесені:

• забезпечення запитання з контрагента по господарській операції додаткового рівня премії за ризик. Якщо рівень ризику по запланованій до здійснення операції перевищує розрахунковий рівень доходу по ній (за шкалою "дохідність-ризик"), необхідно забезпечити отримання додаткового доходу за нею або відмовитися від її проведення;

• отримання від контрагентів певних гарантій. Такі гарантії, пов'язані з нейтралізацією негативних фінансових наслідків при настанні ризикового події, можуть бути надані у формі застави, гарантійних листів третіх осіб, страхових полісів на користь підприємства з боку його контрагентів за високоризиковими господарськими операціями;

• скорочення переліку форс-мажорних обставин у контрактах з контрагентами. У сучасній вітчизняній господарській практиці цей перелік необгрунтовано розширюється (проти загальноприйнятих міжнародних комерційних та фінансових правил), що дозволяє партнерам підприємства уникати в ряді випадків фінансової відповідальності за невиконання своїх контрактних зобов'язань;

• забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за ризиками за рахунок планованого системи штрафних санкцій.

Цей напрямок нейтралізації ризиків передбачає розрахунок і включення в умови контрактів з контрагентами необхідних розмірів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у разі порушення ними своїх зобов'язань (несвоєчасних платежів за продукцію, невиплати відсотків тощо). Рівень штрафних санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові втрати підприємства у зв'язку з неотриманням розрахункового доходу, інфляцією, зниженням вартості грошей в часі і т.п.

Вище були розглянуті лише основні внутрішні механізми нейтралізації ризиків використання капіталу. Вони можуть бути істотно доповнені з урахуванням специфіки господарської діяльності підприємства і конкретного складу портфеля ризиків цієї групи.