Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (2005)

Міжнародний валютний фонд (МВФ) створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції 1944 р. На сьогоднішній день членами МВФ є 181 держава. Країни колишнього СРСР були прийняті до МВФ у 1992 р.

Метою створення МВФ було закріплення Бреттон-Вудської валютної системи для встановлення і коригування курсів валют, із переходом до Ямайської системи вільних курсів фонд здійснює лише нагляд за світовою валютною системою та станом валютних курсів.

М ВФ регулює валютно-розрахункові відносини між державами-членами та надає їм фінансову допомогу, в разі виникнення валютних труднощів, у вигляді позичок у іноземній валюті.

МВФ організовано за принципом акціонерного товариства, і кількість голосів країн-учасниць є їхньою часткою в капіталі фонду. На частку США припадає 18,2% капіталу, Європейського Союзу — 26,7%. Частка інших 22 країн становить 60,3 % капіталу фонду.

Оперативною діяльністю МВФ керує Виконавча рада (Рада директорів), яка призначає розпорядчого директора. Рада директорів складається з керуючих та їхніх заступників, що обираються кожною країною терміном на п'ять років.

П'ять держав, які здійснюють найбільші внески, є постійними членами Виконавчої ради. Це США, Німеччина. Японія, Велика Британія і Франція.

Фінансові ресурси фонду формуються із членських внесків країн-учасниць. Це так звані квоти, що виражені в одиницях СПЗ (спеціальні права запозичення). Квота є ключовим елементом у системі взаємовідносин держав-членів МВФ. За квотами визначаються не тільки голоси щодо управління фондом, а й можливості позичати кошти. Капітал МВФ може бути збільшений у разі:

прийняття нових країн-членів;

збільшення квот країн-членів;

накопичення коштів у результаті діяльності фонду. Відповідно до статуту МВФ держави-члени мають внести 25%

квоти або 10% від своїх золотовалютних резервів золотом, залежно від того, яка з цих сум менша. Інша частина квоти депонується в національній валюті та використовується державою в разі потреби.

Основним джерелом кредитів, що надає МВФ, є власний капітал фонду та кошти, які ним мобілізуються. Всі вони перебувають на рахунку загальних ресурсів, через який проводяться всі фінансові операції фонду.

Залежно від мети й умов кредитування, МВФ використовує різноманітні механізми. Як правило, країна, що потребує позички, купує в МВФ необхідні їй валютні кошти за національну валюту. Після закінчення терміну позички відбувається зворотний обмін (під 0,5% комісійних).

Зазвичай фонд використовує такі механізми:

механізм резервування. Передбачає, що країна на певний час бере свої кошти з фонду. При цьому виплата комісійних та нарахування відсотків не здійснюються;

механізм кредитування. Дуже важливий канат використання загальних ресурсів фонду: кошти в іноземній валюті, що становлять 100% квоти держави, можуть бути нею отримані за чотири транші по 25% квоти. Кожен транш відповідає кредитній частці. Надання кожної кредитної частки здійснюється на певних умовах. Причому жорсткість умов при переході від перших до наступних кредитних часток зростає;

механізм угоди за резервними кредитами (або угода стенд-бай). Передбачає: якщо країна відповідає макроекономічним показникам фонду, вона може отримати визначену в угоді суму будь-коли упродовж дії угоди;

—механізм розширеного і додаткового фінансування. Передбачає кредитування середньотермінових програм із метою вирішення проблем із платіжними балансами, що викликані макро-економічними чинниками. При зверненні по такі кредити країна має надати детальну програму подолання труднощів і виходу з кризи.

Крім звичайних механізмів застосовуються спеціальні компенсаційні механізми фінансування. Вони спрямовуються на підтримку реформ, перехід до ринкової економіки тощо.

МВФ проводить свою політику з метою:

сприяння міжнародному валютному співробітництву шляхом консультацій і спільної роботи з державами-членами;

підтримки міжнародної торгівлі й економічного зростання країн-членів;

сприяння встановленню багатосторонньої системи розрахунків задля усунення обмежень у зовнішній торгівлі, що заважають міжнародному обміну;

підтримки регулярного обміну й укладання угод між країна-ми-членами;

робити ресурси МВФ "тимчасово доступними" членам під відповідну гарантію для врегулювання проблем платіжного балансу.

У своїх рекомендаціях, які мають для країн-позичальників обов'язковий характер, МВФ дотримується жорсткої монетаристської політики, що вимагає:

і) забезпечення активного сальдо платіжного балансу як головного фактора виплати основної частини боргу і відсотків;

стабілізації внутрішнього попиту за рахунок обмеження державних видатків;

використання позик на фінансування виробничої сфери, виплати основної частини боргу і відсотків за рахунок прибутку від виробничої сфери;

.забезпечення бездефіцитності державного бюджету за рахунок скорочення невиправданих державних видатків та стримування інфляції;

проведення ефективної податкової політики, яка сприяє розвитку інвестування й підприємництва та забезпечує збір податків для покриття державних видатків;

стабілізації грошового обігу, що передбачає проведення девальвації, а в окремих випадках — грошових реформ;

забезпечення максимального використання ринкових механізмів конкуренції як засобу підвищення конкурентоспроможності економіки, скасування контролю за цінами та заробітною платою, вільного доступу на внутрішній ринок і конкуренції з боку імпорту;

здійснення структурної перебудови економіки як основи довгострокового розвитку, включаючи роздержавлення промислових підприємств, розвитку експортних галузей за рахунок податкових стимулів і девальвації, що підвищує ефективність експорту, сприяння припливу прямих іноземних інвестицій шляхом зниження рівня оподаткування і надання гарантій на вивіз прибутків;

забезпечення стабільності політичної влади, оскільки зміна влади тягне за собою передачу зовнішніх зобов'язань, включаючи державні позики.