Грошово-кредитні системи зарубіжних країн (2005)

До 70-х років XIX ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи. Водночас на території, що належала Німеччині, знаходилася двадцять одна держава і використовувалося сім різних грошових систем. Усі ці системи (за винятком бременської — золотий талер) ґрунтувалися на срібному монометалізмі. Поряд із монетами в обігу перебували паперові гроші країн, що входили до Німеччини, й банкноти 33-х емісійних банків. Після об'єднання Німеччини було введено єдину валюту — золоту марку — й випущено в обіг монети по 5, 10 і 20 марок, що означало перехід до золотого монометалізму.

Згідно із законом 1875 р. Пруський банк був перейменований у імперський емісійний банк — "Рейхсбанк".

Для фінансування воєнних дій Німеччині були потрібні кошти. Золото поступово вилучається з обігу, а законом 1914 р. офіційно заборонено обмін банкнот на золото. Одночасно "Рейхсбанк" дістав право прирівнювати банкноти до золота.

Кількість банкнот в обігу 1918 р. зросла вдев'ятеро порівняно з 1913 р. Банкноти "Рейхсбанку" стали майже єдиним компонентом готівкового грошового обігу. Безготівковий обіг також збільшився.

Упродовж Першої світової вигни і після неї активно використовувалася паперово-грошова емісія, що викликало небувалу гіперінфляцію в країні — восени 1923 р. обсяг паперових грошей в обігу досяг 496 квінтильйонів марок, а рейхсмарка знецінилася в 1,6 трлн. разів (порівняно з довоєнним рівнем).

Перша світова війна змінила позиції країн-кредиторів і країн-боржникі на міжнародній фінансовій арені. Німеччина втратила майже 90% своїх іноземних інвестицій. Наслідки війни призвели до нової форми міжнародної заборгованості — державних боргів, які виникай у переможеної країни.

США, Велика Британія і Франція прагнули обкласти Німеччину такою сумою репарацій, яка перевищила б їхні урядові борги. Так виникла первинна сума репарацій — 31 млрд. доларів США. З установленого репараційного боргу Німеччина сплатила третину репарацій на суму 11,17 млрд. доларів США. Однак значна частина репарацій Німеччина виплачувала з допомогою іноземних кредитів. Майже 75% отриманих інозємнріх кредитів пішло на покриття таких платежів.

1924 р. у Німеччині запроваджено золотодевізний стандарт, який протримався до 1931 р. Світова економічна криза 1929— 1933 pp. викликала відплив іноземних капіталів із Німеччини та крах золодевізного стандарту.

До початку Другої світової війни Німеччина витратила майже весь золотий запас, а за воєнні роки готівкова маса в обігу збільшилася майже в сім разів, що призвело до нового сплеску інфляції.

Поразка у Другій світовій війні завдала нищівного удару економіці країни. Після війни територію Німеччини, як і Берлін, було розділено на чотири окупаційні зони. В 1948 р. проведено сепаратну грошову реформу.

В обіг випущені нові марки, що обмінювалися у співвідношенні 10:1. Так само обмінювалися і внески в кредитних інститутах. Рахунки спочатку було заблоковано, а потім 70% суми блокованих рахунків — анульовано. Одночасно були скасовані обмеження росту цін на значну кількість предметів широкого вжитку й інвестиційних товарів.

У травні 1949 p., після прийняття Конституції, яка узаконила утворення ФРН, у країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи встановлено курс марки, зафіксований до долара США (3,33 марки за 1 долар США).

У 1953 р. ФРН вступила в Міжнародний валютний фонд (МВФ), де був зафіксований золотий вміст марки в 0,211588 г чистого золота. Однак золоте забезпечення та обмін банкнот на золото не передбачалися.

У 50-ті й першій половині 60-х pp. XX ст. марка ФРН була однією з найстабільніших валют світу, платіжний баланс зводився з активним сальдо, золотовалютні резерви значно збільшилися. Грошово-кредитна і фінансова політика держави орієнтувалася на стабілізацію грошового обігу, збалансування державного бюджету і вирівнювання платіжного балансу.

Після об'єднання двох німецьких держав у 1990 р. марки НДР були анульовані і в обігу залишилися марки ФРН.

З 1 січня 1999 р. у межах Європейського Союзу створюється економічний і валютний союз, запроваджується єдина валюта — евро. З 1 липня 2002 р. німецька марка остаточно припинила своє існування, поступившись євро.

Ще у перші повоєнні роки провідні ланки кредитної системи — центральний банк і гросс-банки — були реорганізовані. Особливості післявоєнного розвитку наклали відбиток на структуру й операції кредитної системи. Виникли нові банки, діяльність яких контролювалася державою. Посилилися ланки, які існували раніше, — ощадкаси і державні іпотечні банки. Вперше в історії Німеччини створено спеціальний Експортний банк для середньотермінового кредитування експорту. Завдання довгострокового кредитування експорту було покладено на Банк відновлення.

Найактивніше розвиватися банки споживчого кредиту, що пов'язано зі зростанням виробництва предметів гриватого користування. Дедалі більшого значення в кредитній системі набувають страхові установи.