Міжнародна економіка (2000)
2. Міжнародна економіка як складова економіки в цілому
Міжнародна економіка як сукупність національних господарств і як невід'ємна складова економіки в цілому, як правило, ділиться на чотири сектори: реальний, бюджетний, грошовий та зовнішній.
Реальний (приватний нефінансовий) сектор включає в себе домогосподарства і недержавні нефінансові підприємства. Він забезпечує виробництво і пропозицію товарів країни на її внутрішній та зовнішній ринок. Цей сектор пред'являє попит на товари з метою особистого та виробничого споживання.
Бюджетний (урядовий, фіскальний) сектор, представлений державним бюджетом, служить головним чином для перерозподілу доходів, а витратна частина держбюджету виступає складовою частиною сукупного попиту.
Грошовий (фінансовий, банківський) сектор представлений грошовими потоками, які проходять через центральний та комерційні банки.
Зовнішній сектор включає операції із зарубіжними країнами кожного з вищеназваних секторів і відображається у платіжному балансі. Отже, він є концентрованим відображенням усіх макроекономічних балансів, що існують в будь-якій економіці.
Якщо доходи сектора більші його витрат, то позитивний баланс виступає як заощадження. Якщо ж доходи сектора менші його витрат, то одержаний негативний баланс виступає як втрата заощаджень. І це означає, що витрати даного сектора повинні фінансуватися за рахунок заощаджень, одержаних іншими секторами. В разі, коли витрати всіх секторів національної економіки більші, ніж одержані ними доходи, то підтримання рівноваги між доходами і видатками можливе лише за умови притоку капіталу з інших країн.
Причинно-наслідкові зв'язки між секторами економічної діяльності виражаються через розроблену міжнародними організаціями систему національних рахунків (СНР). Система національних рахунків становить собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, які відображають всі основні макроекономічні зв'язки, в тому числі і взаємодію національної та міжнародної економіки. СНР є орієнтиром для більшості країн світу при складанні макроекономічної звітності, аналізі поточної економічної ситуації та розробленні прогнозів економічного розвитку. Основою обліку в СНР є інституційна одиниця, яка виступає економічним агентом при здійсненні економічних операцій. Інакше кажучи, інституційна одиниця - це економічний агент, що володіє товарами і активами, має економічні зобов'язання і від свого імені здійснює операції з іншими агентами.
В рамках СНР розрізняють два основних типи інституційних одиниць - фізичні особи (домашнє господарство) і юридичні особи (підприємства). Юридичні особи в свою чергу поділяються на ті, що займаються виробництвом, та урядові установи. Всі інституційні одиниці в рамках СНР об'єднані в п'ять груп, які представляють основні сектори економічної діяльності. Серед них такі:
нефінансові корпорації - це інституційні одиниці, що займаються виробництвом товарів для ринку і нефінансових послуг, тобто це підприємства;
неприбуткові інститути - це юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домогосподарствам і базуються на добровільній участі фізичних осіб;
урядові установи становлять інституційні одиниці, які, крім виконання своїх політичних функцій та функцій регулювання економіки, здійснюють виробництво неринкових товарів і послуг для індивідуального та колективного споживання і перерозподіляють доходи;
фінансові корпорації - це інституційні одиниці (банки, фінансові компанії), які здійснюють фінансове посередництво або допоміжні фінансові послуги.
Нефінансові корпорації є основними інституційними одиницями реального сектора; домогосподарства і неприбуткові інститути є інституційними одиницями реального сектора; урядові установи - виступають основними інституційними одиницями бюджетного сектора; фінансові корпорації є основними інституційними одиницями грошового сектора.
Рахунки в рамках СНР можуть відображати потоки і запаси. Потоки визначають діяльність даної інституціональної одиниці за певний проміжок часу. Запаси характеризують залишкову величину якогось показника на даний період. В рамках СНР складаються макроекономічні рахунки, які умовно можна поділити на три групи:
поточні рахунки,, що відображають вартість обсягів виробництва товарів і послуг, створення доходу, його розподіл, перерозподіл та використання на споживання або заощадження;
накопичувальні рахунки, що відображають придбання та продаж фінансових і нефінансових активів і пасивів інституціональними одиницями;
балансові рахунки, що показують вартість активів та пасивів на початок та кінець звітного періоду.
Інституційні одиниці в процесі взаємодії здійснюють між собою економічні операції, що відображаються в СНР. Часом здійснення операції вважається момент її здійснення, а не момент здійснення розрахунку (платежу) по ній.
Економічні операції поділяються на внутрішні, якщо вони здійснюються між інституційними одиницями всередині однієї країни, і міжнародні, якщо вони здійснюються між інституційними одиницями кількох країн. Для зручності інституційні одиниці поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти - це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їх громадянства чи належності капіталу. Резидентами є: особи, що постійно проживають в даній країні; робітники-мігранти, якщо вони проживають в країні понад один рік; урядові органи, включаючи їх представництва за кордоном; підприємства, що здійснюють свою економічну діяльність в даній країні, навіть якщо вони частково або повністю належать іноземному капіталу. Нерезиденти - це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території іноземних держав, навіть якщо вони є філіалами інституційних одиниць даної країни.
Всі сектори економічної діяльності взаємозв'язані. З врахуванням зв'язку між реальним та зовнішнім секторами прийнято вважати, що СНР базується на рівності обсягів пропозиції товарів та послуг, з одного боку, і попиту на них - з іншого. Тобто пропозиція товарів та послуг в даному році включає в себе їх виробництво всередині країни і імпорт з інших країн. В свою чергу, попит включає сукупні витрати резидентів та уряду на споживання й інвестиції плюс експорт. Це співвідношення можна подати такою формулою:
ОВ + ЇМ = С + ВІ + Е, де ОВ - обсяг виробництва (рівень доходу), ЇМ - імпорт товарів та послуг,
С - споживання домогосподарств, підприємств та уряду, ВІ - внутрішні інвестиції (капіталовкладення), Е - експорт товарів та послуг. Через СНР зв'язані між собою такі макроекономічні показники, як національний доход чистий внутрішній продукт (ЧВП), який включає в себе національний доход і непрямі податки, а також ВВП, ВНП, чистий факторний доход (він становить собою різницю між доходом від використання факторів виробництва, що перебувають за кордоном і належать резидентам та виплатами нерезидентам за використання їхніх факторів виробництва в даній країні. В чистий факторний доход включаються:
різниця між доходами від прямих та портфельних інвестицій і процентів на депозити в зарубіжних банках та витратами на виплату прибутків нерезидентам на вкладений в даній країні іноземний капітал та процентів на вклади нерезидентів у місцевих банках;
різниця між сумою ренти за передану в оренду нерухомість, яка перебуває за кордоном, але належить резидентам даної країни, зарубіжними авторськими гонорарами і т.п. та рентою, виплаченою нерезидентам, які перебувають в даній країні, авторськими гонорарами нерезидентам тощо.
В міжнародній економіці використовується показник валового використаного національного доходу (ВНД). Він включає в себе ту частину ВНП, що використовується на нагромадження та споживання, і чисті трансферти з-за кордону.
Чисті трансферти становлять собою різницю між переказами робітників-мігрантів, які є резидентами, з даної країни і в неї. Якщо робітники-мігранти є резидентами тієї країни, в якій вони працюють, то їх грошові перекази на батьківщину вважаються трансфертами. Якщо ж робітники-мігранти є резидентами своєї країни, то їхні перекази вважаються факторними платежами.
В міжнародній економіці вживається і такий показник, як абсорбція. Він включає витрати резидентів, в тому числі і уряду, на вітчизняні та зарубіжні товари і послуги.
Існує певний зв'язок і між грошовим та зовнішнім секторами. Вважається ідеальним такий порядок, при якому грошовий сектор, так само як і реальний, перебуває у рівновазі, тобто його активи дорівнюють пасивам. Активи - це сума чистих закордонних активів банківської системи (включаючи чисті державні резерви), оцінених в національній валюті, і чистого внутрішнього кредиту, наданого банківською системою. Пасиви - становлять собою зобов'язання банківської системи перед приватним і державним секторами, тобто грошова маса, що включає в себе готівкові гроші в обігу, депозити та інші грошові засоби.
В кожній країні зовнішній сектор має безпосередній зв'язок з бюджетним сектором. За ідеальних умов, сума доходів бюджету повинна дорівнювати сумі видатків з нього. Різниця між надходженнями до бюджету та видатками з нього становить собою сальдо бюджету. Для забезпечення збалансованості бюджету негативне сальдо повинне бути профінансоване. Це фінансування бюджету не слід змішувати з фінансуванням з бюджету якихось програм чи напрямів діяльності. Фінансування бюджету може здійснюватися із зовнішніх та внутрішніх джерел. Зовнішнє фінансування - це надання даній країні іншими країнами нових позик за врахуванням сум погашення основної заборгованості. Внутрішнє фінансування - становить собою надання банківських та небанківських позик. Небанківські позики надходять від реалізації державних боргових зобов'язань (облігацій, казначейських векселів тощо).