Міжнародна економіка (2000)

Міжнародний бізнес здійснюється в певних формах. Серед них назвемо такі: експорт-імпорт товарів і послуг; кооперація в галузі науково-технічної, виробничої, збутової і сервісної діяльності; інвестиційна діяльність; спільне підприємництво; транснаціональні корпорації.

Найбільш поширеною формою міжнародного бізнесу є здійснення експортно-імпортних операцій, лізингу, різних посередницьких, консультаційних та маркетингових послуг.

Поширенню цієї форми міжнародного бізнесу сприяє і та обставина, що вона може здійснюватися навіть при обмеженості конвертації національних валют у валюти інших країн і недостатній кількості валютних ресурсів на імпорт зарубіжних товарів. За таких умов певного розвитку набуває так звана зустрічна торгівля, яка проявляється як обмін товарів у натуральній формі без грошей (бартерний обмін).

Кооперація в галузі науково-технічної, виробничої, збутової і сервісної діяльності передбачає передусім діяльність в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, виробництва і збуту продукції та післяпродажного технічного обслуговування її, а також ремонту.

Названі вище форми міжнародного бізнесу характеризуються порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств і організацій. При цьому слід мати на увазі, що експортно-імпортні операції, збутова і сервісна діяльність нерідко можуть носити нерегулярний характер. Скажімо, фірма може експортувати надлишки своїх товарів чи окремі товари, виготовлені на замовлення.

В сучасних умовах помітно зросла роль міжнародної інвестиційної діяльності як форми міжнародного бізнесу. Вона являє собою сукупність дій юридичних та фізичних осіб щодо реалізації інвестиційних проектів. Як свідчить досвід, підвищення інвестиційної активності має місце тоді, коли відбувається зниження рівня інфляції, стабілізується національна валюта, вдосконалюється система оподаткування, стабільними є законодавчо-нормативні акти, що регулюють інвестиційну діяльність. Активізація інвестиційної діяльності є свідченням розвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ролі в суспільстві.

Більш високим рівнем інтернаціоналізації характеризується така форма міжнародного бізнесу, як спільне підприємництво. Воно становить собою діяльність, що грунтується на співпраці юридичних та фізичних осіб різних країн, спільному розподілі прибутків та ризиків від її здійснення. Якщо діяльність не зв'язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою.

Основними видами міжнародного підприємництва є ліцензування, управління за контрактом, створення і функціонування спільних підприємств тощо. Ліцензування становить собою форму співробітництва, за якої суб'єктами міжнародних економічних відносин виступають власник певних прав (ліцензіар) та постійний чи тимчасовий користувач цим правом (ліцензіат). Ліцензіар укладає угоду з ліцензіатом, відповідно до якої він передає останньому право на використання патенту, товарного знака та інших новинок за певну плату. Така діяльність дає можливість ліцензіару швидше вийти на новий ринок, а ліцензіату - використати ліцензію в інтересах власного бізнесу.

Управління за контрактом становить собою форму співробітництва, при якій один підприємець передає управлінські послуги іншому, а той останній забезпечує інвестування. За своєю сутністю управління за контрактом є експортом управлінських послуг, а не капіталу.

Найбільш ефективним видом міжнародного підприємництва є створення та функціонування міжнародних спільних підприємств. Міжнародне спільне підприємство становить собою форму співробітництва партнерів різних країн стосовно інвестування, управління, виробництва продукції, реалізації товарів та послуг, розподілу прибутків та ризиків.

Діяльність міжнародних спільних підприємств приносить певну користь як безпосереднім партнерам, так, і їх країнам. Для країн базування головного підприємства, які беруть участь у створенні спільного підприємства шляхом застосування підприємницького капіталу за кордоном, а ними є головним чином промислово розвинуті країни, створення спільного підприємства, вигідне тим, що дає можливість вирішувати певні політичні, ресурсні, загальноекономічні питання.

Країни, на території яких базується спільне підприємство, мають можливість збільшувати свої матеріальні та фінансові ресурси, розвивати національну науково-дослідну базу, запозичувати передові технології та управлінський досвід, збільшувати експортні надходження у вигляді податків на прибутки спільних підприємств, підвищувати кваліфікацію працюючих.

Для безпосередніх партнерів створення спільних підприємств корисне тим, що дає можливість вирішувати виробничо-економічні та маркетингові проблеми і в кінцевому рахунку одержувати більш високі прибутки.

Міжнародні спільні підприємства класифікуються в залежності від форм організації і структури безпосередніх учасників, джерел та способів вкладання коштів у статутний фонд, виду діяльності. За формою організації розрізняють спільні підприємства, що створені на контрактних засадах, і підприємства, що створені на організаційно-правовій базі країни, що приймає. За структурою безпосередніх учасників розрізняють спільні підприємства, де засновниками стільки фізичні особи, тільки юридичні особи, фізичні та юридичні особи. За джерелами і способами вкладання коштів у статутний фонд спільні підприємства поділяються на такі:

ті, що засновані на рівних частках партнерів;

ті, в яких переважає частка іноземного партнера;

ті, в яких частка іноземного партнера менша;

ті, що створені за участю лише приватного капіталу;

ті, що створені за участю приватного і державного капіталу;

ті, що створені за участю національних і міжнародних організацій;

ті, що створені на власні кошти;

ті, що створені на позичені кошти.

За видом діяльності прийнято розрізняти спільні підприємства: інноваційні, виробничі, закупівельно-збутові, комплексні. Досить важливою формою міжнародного бізнесу є міжнародні корпорації. Міжнародна корпорація становить собою форму структурної організації великої корпорації, яка здійснює прямі інвестиції в різні країни світу. Міжнародні корпорації бувають двох видів: транснаціональні і багатонаціональні. Транснаціональна корпорація (ТНК) - це така, головна компанія якої належить капіталу однієї країни, а філіали розміщені в багатьох країнах світу. Багатонаціональна корпорація (БНК) - це така, головна компанія якої належить капіталу двох і більше країн, а філіали розміщені в багатьох країнах світу. Звичайно, поділ міжнародних корпорацій на транснаціональні і багатонаціональні в якійсь мірі умовний, оскільки головне не в тому, капіталу кількох країн належить головна компанія, а в тому, наскільки глобальною є її діяльність, інвестування та одержання прибутку. В цьому зв'язку слід мати на увазі, що під ТНК прийнято розуміти не будь-яку фірму, що має один-єдиний підрозділ за кордоном, а лише велику корпорацію, яка робить істотний вплив на міжнародний ринок товарів і факторів їх виробництва.

Діяльність ТНК характеризують таки риси:

створення системи міжнародного виробництва, розміщеного в

багатьох країнах світу, але контрольованого єдиним центром;

високий рівень внутрішньокорпораційної торгівлі між

дочірніми фірмами, розташованими в різних країнах;

відносна незалежність від країн базування і країн приймання

щодо вирішення господарських справ;

світова структура зайнятості і міждержавна мобільність

менеджерів;

єдина технологічна політика в рамках корпораційної структури. Діяльність ТНК нерідко суперечить як інтересам країн базування, так і приймаючих країн. У зв'язку з цим виникають певні суперечності між ТНК, з одного боку, й названими країнами - з іншого.

Суперечності між ТНК і країнами базування головної компанії виникають головним чином тому, що:

створюючи виробництво за кордоном, ТНК переносять туди частину робочих місць, які не можуть бути зайняті трудящими країни базування;

створюючи зарубіжні філіали, ТНК виводять з-під оподаткування частину прибутку, а отже, зменшують можливості поповнення бюджету і фінансування суспільно важливих програм в країні базування.

Звичайно, ці суперечності між ТНК і країною базування не набувають великої гостроти, оскільки використання національного капіталу за кордоном значно перекриває ті негативні ефекти, що виникають в результаті скорочення зайнятості або зменшення надходжень у формі податків.

Суперечності між ТНК і приймаючою країною виникають тому що, по-перше, приймаючі країни бояться політичного тиску з боку ТНК і проникнення в галузі, від яких залежить національна безпека. Щоб уникнути таких дій з боку ТНК, приймаючі країни у законодавчому порядку обмежують або навіть забороняють іноземні інвестиції в деякі сфери. По-друге, мають місце суперечності між ТНК і національними виробниками приймаючої країни, які виробляють аналогічні товари і неспроможні конкурувати з підприємствами ТНК.

Проте на практиці більшість приймаючих країн прагне заохотити ТНК шляхом надання податкових та інших пільг. До цього їх спонукає низький рівень заощаджень та невистачання власних інвестиційних ресурсів.

Враховуючи можливість виникнення суперечностей між ТНК, з одного боку й країнами базування та приймаючими країнами - з іншого, на засіданні комітету ООН по ТНК за участю Міжнародного валютного фонду і Світового банку були визначені найбільш загальні правила поведінки ТНК. Основна ідея цих правил зводиться до забезпечення максимальної свободи міжнародного руху капіталу і лібералізації національних ринків капіталу.