Податкова система та шляхи її реформування (2001)
1. 9. Основні принципи формування податкової політики держави та побудови податкової системи
Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.
Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А. Смітом в його класичній роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів», із якими в послідуючому, як правило, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всеобщність, справедливість, визначеність і зручність.
Для того, щоб більш поглиблено зазирнути в суть податкових платежів, важливо визначити основні принципи оподаткування.
«Якості, з економічної точки зору, бажані в будь-якій системі оподаткування, — зазначав Дж. Мілль, — сформовані Адамом Смітом у формі чотирьох положень, чотирьох основоположних, можна сказати, що стали класичними, принципів, з якими, як правило, погоджувались наступні автори, й навряд чи можна розпочати наші роздуми краще, ніж процитувати ці положення». У викладі вченого А. Буковецького ці принципи сформульовані так:
«1. Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, залежно від доходу, яким він користується під охороною уряду. Дотримання цього положення або нехтування ним веде до так званої рівності або нерівності в оподаткуванні.
Податок, який повинен сплачувати кожний, повинен бути точно визначений... Розмір податку, час та спосіб його сплати повинні бути ясними та відомими... самому платникові, так і всякому іншому...
Кожен податок повинен стягуватись у такий час й таким чином, які найбільш зручні для платника...
Кожен податок повинен бути так побудований, щоб він забезпечував стягнення коштів з платника якомога менше від того, що надходить до каси держави».
Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті та зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики. Заслуга німецького економіста А. Ватера в доповненні й обґрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи:
а)достатність обкладання податками;
б)еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб.
2.Народногосподарські принципи:
а)правильний вибір об'єкта оподаткування;
б)вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання.
3.Етичні принципи:
а)всезагальність оподаткування;
б)рівномірність.
4.Принципи податкового управління:
а)визначеність;
б)зручність сплати податку;
в)максимальне зменшення витрат на стягнення податків.
Ще один німецький економіст К. Еберг із принципів А. Вагнера виділяє ті, що стосуються народного господарства і головної мети його функціонування — як зростання добробуту населення в цілому, так і зокрема кожного громадянина. Він вважає, що принципів побудови податкової системи є два:
оподатковувати треба тільки прибуток, тобто суму тих благ, які знову створюються на кожному етапі господарської діяльності і можуть нести витрати без зменшення основного майна. Саме ж майно треба щадити;
Як бачимо, всі наведені принципи організації податкової системи сформовані з точки зору впливу податків на загальний економічний розвиток і добробут. По суті всі вони в загальному вигляді були висловлені ще Ж. Сисмонді. «Податок ніколи не повинен припадати на ту частину доходу, яка необхідна для збереження цього доходу». Це фактично головний макроекономічний принцип податкової політики, спрямований на досягнення рівноваги між державою і платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення системи оподаткування, тобто йде процес постійної зміни структури податків, зростання їх ролі в доходах держави. Однак є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери діяльності. Для того, щоб ця діяльність давала позитивні результати, необхідно наукове обґрунтування основ податкової системи.
Науковий підхід до побудови податкової системи передбачає:
системність;
встановлення визначальної бази цієї системи;
формування правової основи і вихідних принципів.
Системність полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов'язані між собою й органічно доповнювати один одного. Визначальною базою побудови податкової системи є обсяги бюджетних видатків. Правову основу системи становлять відносини власності, адже форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, а особливості формування доходів повинні враховуватись при встановленні об'єкта оподаткування.
І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи передбачають:
формування доходів бюджету тільки в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту, оскільки його розподіл проходить дві стадії: первинного розподілу і перерозподілу, і якщо формування доходів юридичних і фізичних осіб відбувається в процесі первинного розподілу, то оподаткування з боку держави повинно здійснюватись на стадії перерозподілу, тобто її доходи мають вторинний характер. Це повинно стосуватись як приватного, так і державного сектора;
встановлення рівноцінних прав і обов'язків перед бюджетом для платників усіх форм власності. Тобто оподаткування юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище, але далі доходи, отримані від подальшої господарської діяльності, що веде до їх диференціації, не повинні вирівнюватись податками, бо це може знизити всі стимули до зростання доходів, і, як наслідок, — до подальшого розвитку;
застосування фінансових регуляторів з метою встановлення оптимального співвідношення між доходами власників підприємств і їх працівників, між коштами, що спрямовуються на споживання і нагромадження, бо оскільки в умовах ринкової економіки адміністративне регулювання має бути мінімальним, то його повинні замінити в розумних масштабах фінансові важелі, передусім, ставки податків з прибутку та з доходів громадян.
Сьогодні в Україні ці принципи розширені та доповнені у відповідності з вимогами сьогодення.
У прийнятому 18 лютого 1997 року Верховною Радою України Законі України «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"» № 77/97-ВР були визначені лише основні з них.
Для України і для самих громадян дуже важливим є сам факт існування цих принципів, а також реальні результати від їх дії, такі, як створення сприятливого середовища для вітчизняних товаровиробників, для розвитку їх конкурентоспроможності; відлагоджена та компетентна робота податкових органів тощо.
До принципів побудови податкової системи України належать:
стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності;
обов'язковість;
рівнозначність та пропорційність;
рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
стабільність;
економічне обґрунтування;
рівномірність сплати;
компетенція;
єдиний підхід до розробки податкового законодавства;
доступність та зрозумілість норм податкового законодавства;
адміністративна спрощеність;
економічна ефективність;
інфляційна нейтральність;
гнучкість.
Принцип стимулювання підприємницької діяльності й ділової активності передбачає введення податкових пільг при оподаткуванні прибутку, що спрямовується на розвиток виробництва.
Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», який було введено в дію з 1 липня 1997 року, визначено таку схему оподаткування прибутку, яка є сприятливою для ефективного господарювання підприємств матеріального виробництва, зокрема, шляхом надання можливості відносити до валових витрат затрати на придбання товарно-матеріальних цінностей в міру їх використання. Відповідно до раніше діючого податкового законодавства такі витрати можна було відносити до валових витрат тільки після моменту реалізації продукції.
При одержанні збитків сьогодні підприємству також надано право перенесення збитків на майбутні податкові періоди.
Законом передбачена й індексація збитків, що не перекриті валовими доходами звітного кварталу, що дає змогу вирішити багато проблем підприємств у момент становлення або здійснення інвестиційної діяльності.
Широко застосовуються заходи для стимулювання окремих секторів та галузей народного господарства шляхом надання податкових пільг.
Збільшенню обсягів інвестиційних ресурсів сприяє також порядок визначення амортизації. Найбільш розповсюджений — прискорена амортизація. Підприємствам надається право переводити частину свого прибутку у неоподатковуваний податком на прибуток амортизаційний фонд. Шляхом зниження податків таким чином проводиться стимулювання інвестиційних та інноваційних витрат підприємств.
Відповідно до Закону платник може вибрати особливий режим оподаткування результатів діяльності, яка здійснюється за довгостроковими договорами (контрактами). У цьому випадку платник може самостійно визначити свої доходи та витрати, виходячи з оціночного коефіцієнта виконання такого довгострокового договору.
Чинне сьогодні законодавство, на відміну від раніше діючого, не створює перепони залученню підприємствами кредитів, у тому числі й довгострокових, при недостатності власних джерел для капіталовкладень. Відповідно до закону до складу валових витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями.
Законом передбачено звільнення від оподаткування доходу, одержаного нерезидентами у вигляді процентів за надані Україні кредити та державні зовнішні запозичення.
Як для юридичних, так і для фізичних осіб, які одночасно одержують доходи та мають майно на території України та за її межами, дуже актуальною є проблема уникнення подвійного оподаткування, 3 метою її вирішення Україна укладає угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування.
З точки зору міжнародного права поняття подвійного оподаткування означає сплату порівняних податків у двох (або більше) державах тим же самим платником податків стосовно одного й того ж предмета та за ідентичні періоди.
Міжнародне подвійне оподаткування характеризується:
ідентичністю об'єкта оподаткування;
ідентичністю платника податків;
ідентичністю податкового періоду;
порівняністю стягнення податків.
Хоча Україна отримала повний суверенітет і незалежність всього десять років тому, на сьогодні країна вже має добре розвинену мережу угод (конвенцій) про уникнення подвійного оподаткування.
Після здобуття незалежності Україна уклала значну кількість угод про уникнення подвійного оподаткування, в тому числі з державами-членами Європейського Союзу.
Ці угоди є корисним інструментом для розв'язання відповідних проблем і мають вплив на подальший розвиток економічних і комерційних відносин між Україною та Європейським Союзом і його державами-членами.
З цього питання Україною було ратифіковано 40 угод, з яких 35 — вже набули чинності, 5 — були ратифіковані, але чинності не набули, а по відношенню до 8 країн продовжено дію аналогічних актів, які були раніше укладені СРСР.
Так, зокрема, чинності набули угоди з такими країнами і з такого періоду:
Великобританією з 11.08.93.
Польщею з 24.03.94.
Білоруссю з 30.01.95.
Узбекистаном з 25.07.95.
Молдовою з 27.05.96.
Швецією з 04.06.96.
Угорщиною з 24.06.96.
Данією з 21.08.96.
Канадою з 22.08.96.
Норвегією з 18.09.96.
ФРН з 04.10.96.
Китаєм з 18.10.96.
Нідерландами з 02.11.96.
Вірменією 319.11.96.
Латвією з 21.11.96.
Словаччиною з 22.11.96.
Естонією з 24.12.96.
Казахстаном з 14.04.97.
Болгарією з 03.10.97.
Румунією з 17.11.97.
Литвою з 25.12.97.
Фінляндією з 14.02.98.
Туреччиною з 29.04.98.
Індонезією з 09.14.98.
Македонією з 23.11.98.
Бельгією з 25.02.99.
Грузією з 01.04.99.
Чехією з 20,04.99.
Киргизією з 01.05.99.
Австрією з 20.05.99.
Хорватією з 01.06.99.
Росією з 03.08.99.
Туркменістаном з 21.10.99.
Францією з 01.11.99.
США з 05.06.2000.
Ратифіковані, але на даний час ще не набрали чинності угоди з В'єтнамом, Іраном, Італією, Єгиптом та Азербайджаном.
Урядом України були підписані угоди з Люксембургом, Індією, Республікою Корея, Португалією та передані для ухвалення до Парламентів обох країн.
По відношенню до таких країн, як Індія, Ісландія, Італія, Кіпр, Малайзія, Монголія, Швейцарія та Японія діють угоди, які раніше були укладені цими країнами з СРСР.
Порядок застосування угод про уникнення подвійного оподаткування диференційовано в залежності від категорії платників податків та виду податку. Положення зазначених документів стосуються двох видів прямих податків: податку на майно та на доходи юридичних та фізичних осіб.
Фізичні особи, які не мають постійного місця проживання в Україні, сплачують податок лише на ті доходи, джерело яких знаходиться в Україні. Якщо дана особа згідно з міжнародною угодою має право на вирахування або повне звільнення від податку, то звільнення проводиться за заявою, поданою до податкового органу.
Головна мета укладання угод про уникнення подвійного оподаткування полягає у визначенні, яка держава буде мати право стягувати податки, а яка — надавати відповідні пільги.
Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, включається до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується при визначенні розміру податку.
Суми податку на доход (прибуток), одержані за межами митної території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, сплачені юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховуються під час сплати ними податку з доходів (прибутку) в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержаного за кордоном.
Доходи, одержані за межами митної території України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні.
Суми податку на доходи фізичних осіб, сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав громадянами з постійним місцем проживання в Україні, зараховуються під час сплати ними податку на доходи фізичних осіб в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку на доходи фізичних осіб не може перевищувати розміру сум, що підлягають сплаті цими особами в Україні.
Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за межами митної території України відповідно до законодавства іноземних держав фізичними особами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, які знаходяться за її межами, зараховуються під час сплати ними податку на об'єкти в Україні. При цьому розмір зараховуваних сум податку, сплачених за межами України, не може перевищувати суми, що підлягають сплаті цими особами в Україні.
Завдяки таким угодам підприємці обох країн мають гарантії, що їх доходи, одержані від комерційної діяльності на території іншої держави, а також з джерел у цій країні у вигляді дивідендів, процентів та роялті, тобто у вигляді пасивних доходів, не підлягають подвійному оподаткуванню.
До доходів із джерелом їх походження з України належать будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).
До дивідендів належать платежі, які провадяться юридичними особами на користь власників або довірених осіб власників корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом частини прибутку.
До дивідендів не включаються виплати юридичних осіб, пов'язані зі зворотним викупом акцій, часток (паїв), раніше емітованих такою юридичною особою.
Проценти — це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.
До процентів включаються:
платіж за використання коштів або товарів, робіт, послуг, отриманих у кредит;
платіж за використання коштів, залучених у депозит;
платіж за придбання товарів у розстрочку.
Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або у вигляді фіксованих сум. У разі, коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).
Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору, або до іншої вартісної бази, не вважаються процентом.
Роялті — це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми, плівки для радіо- чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання вищезазначених об'єктів власності у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно з чинним законодавством України.
Зарахування сплачених за межами митної території України сум податків з податку на майно та на доходи юридичних та фізичних осіб провадиться за умови письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави щодо факту сплати податку та наявності міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та запобігання ухиленням від сплати податку.
Угоди про уникнення подвійного оподаткування гарантують, що підприємці однієї держави будуть сплачувати податки іншій державі на тих же умовах, що і підприємці цієї ж другої держави. Таким чином створюються передумови для розширення міждержавних відносин.
З метою створення сприятливих умов для поліпшення інвестиційного клімату в державі та налагодження роботи з іноземними компаніями, які сьогодні працюють в Україні, наказом по Державній податковій адміністрації України у 1998 році при Голові Державної податкової адміністрації України було створено Консультативну раду з питань відносин з іноземними компаніями.
Основними завданнями ради є створення сприятливих умов для здійснення іноземними компаніями інвестицій та підприємницької діяльності в Україні шляхом надання цим компаніям повної інформації відносно діючого податкового законодавства України, розгляду спірних питань між платниками податків та органами державної податкової служби України.
Членами цієї ради є провідні фахівці Державної податкової адміністрації України, представники іноземних дипломатичних місій та фінансових організацій.
Рада проводить відбір скарг окремих платників податків з питань неналежного виконання податкового законодавства органами державної податкової служби України, а також звернення іноземних компаній відносно визначення умов оподаткування окремих видіе операцій, які ними проводяться, та в оподаткуванні яких має місце неузгодженість чи нечіткість норм податкового законодавства.
Рішення ради використовуються під час підготовки пропозицій відносно внесення змін до діючого законодавства, інструкцій, порядків, положень, роз'яснень, а також наказів, розпоряджень Державної податкової адміністрації України.
У випадках, коли рішення Консультативної ради мають форму офіційного документа Державної податкової адміністрації України, вони є обов'язковими до виконання органами державної податкової служби України.
Виходячи з необхідності поєднання зусиль по контролю за додержанням податкового законодавства України, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів та до державних цільових фондів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, по запобіганню злочинам та іншим правопорушенням у галузі оподаткування 18 квітня 2000 року між Українським союзом промисловців і підприємців та Конфедерацією роботодавців України та Державною податковою адміністрацією України було укладено договір про співробітництво.
Адже політика Державної податкової адміністрації України й Українського союзу промисловців і підприємців та Конфедерації роботодавців України по дотриманню чинного податкового законодавства України та його вдосконаленню з метою створення прозорих умов господарювання як з боку органів державної податкової служби, так і з боку платників податків є необхідною складовою подолання системної економічної кризи та подальшого просування України шляхом економічних перетворень.
Цей договір розглядається як дійовий інструмент реалізації правових відносин між державою та платниками податків, систематизації та стабілізації податкової політики, зменшення рівня податкового навантаження на суб'єкти господарювання, поліпшення фінансового стану підприємств, їх платоспроможності, зменшення рівня кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств та розв'язання кризи платежів.
Сторони зобов'язалися співробітничати й з метою узгодження підходів до подолання існуючих сьогодні проблем та спільного ініціювання їх вирішення у вищих органах законодавчої та виконавчої влади України періодично, в міру потреби, обмінюватись узагальненою інформацією щодо порушень податкового законодавства, тенденцій розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов'язаних з оподаткуванням.
Заради сприяння зростанню справедливості податкової політики, недопущення подальшого занепаду вітчизняного виробництва та погіршення фінансового стану підприємств Державною податковою адміністрацією України та Українським союзом промисловців і підприємців та Конфедерацією роботодавців України проводитиметься спільна робота по вдосконаленню податкового законодавства та практики його застосування, розробці та втіленню комплексної реформи податкової системи в Україні.
Державна податкова адміністрація України та Український союз промисловців і підприємців та Конфедерація роботодавців України у рамках співробітництва узгоджуватимуть спільну позицію щодо вдосконалення податкової системи, зменшення податкового тиску на роботодавців, товаровиробників та суб'єктів господарювання, як одного із дієвих елементів подолання економічної кризи, та братимуть участь у розробці заходів, спрямованих на збільшення надходжень до бюджету шляхом зменшення податкового тиску та одночасного розширення бази оподаткування.
З метою здійснення співробітництва Державна податкова адміністрація України та Український союз промисловців і підприємців та Конфедерація роботодавців України створили робочу групу для оперативного розгляду конфліктних питань, головним завданням якої є інформування і прийняття узгоджених рішень з таких питань, взаємне інформування і прийняття узгоджених рішень при розгляді відповідних законодавчих та нормативних актів, які повинні сприяти справлянню податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів та до державних цільових фондів, а також покращанню становища національного товаровиробника та зниженню податкового тиску на платників податків.
Основними завданнями зазначеної робочої групи щодо оперативного розгляду конфліктних питань є:
розгляд звернень фізичних і юридичних осіб щодо дотримання податкового законодавства як з боку платників податків, так і з боку органів державної податкової служби України;
участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з питань оподаткування та інших документів, спрямованих на вирішення конфліктних питань та поліпшення умов оподаткування;
прийняття узгоджених рішень по конкретних конфліктних питаннях, в яких опинилися члени Українського союзу промисловців і підприємців та Конфедерації роботодавців України;
розгляд та підготовка пропозицій до проектів нормативно-правових актів з питань оподаткування, які повинні сприяти справлянню податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджету та до державних цільових фондів.
Робочою групою, яка є постійно діючим координаційно-оперативним органом, проводитиметься робота по оперативному розгляду конфліктних питань, які виникають на практиці між платниками податків та органами державної податкової служби, та прийматимуться рішення щодо їх вирішення.
Звернення фізичних та юридичних осіб вносяться на розгляд робочої групи центральними органами Українського союзу промисловців і підприємців та Конфедерації роботодавців України.
З метою одержання економічної, правової та статистичної інформації, необхідної для забезпечення роботи вищезгаданої робочої групи, в регіонах України будуть створюватись інформаційні структурні підрозділи.
При здійсненні співробітництва Державна податкова адміністрація України та Український союз промисловців і підприємців та Конфедерація роботодавців України будуть створювати тимчасові робочі групи, надавати підтримку один одному у проведенні спільних конференцій, виставок, форумів, семінарів, «круглих столів» з питань оподаткування.
Всі ці заходи будуть створювати сприятливі умови для стимулювання розвитку підприємництва в Україні та поступового збільшення інвестицій у виробництво.
Принцип обов'язковості передбачає впровадження норм по обов'язковій сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що визначені на основі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період та встановлення жорсткої відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.
Принцип рівнозначності та пропорційності означає, що зобов'язання перед бюджетом встановлюються для всіх платників з урахуванням їх можливостей та результатів їх діяльності. Цей принцип дуже тісно пов'язаний з принципом соціальної справедливості.
Так, наприклад, податкові вилучення у юридичних осіб проводяться в певній частці від величини одержаного доходу (прибутку) та забезпечуються сплатою рівних податків з однакових сум доходів (прибутку) та пропорційно більших податків з більших сум доходів (прибутку).
Тільки облік потенційних можливостей та досягнутих результатів може забезпечити рівнонапруженість в оподаткуванні. Якщо ж податкова політика випливає лише з результатів діяльності, то вона не враховує потенційних можливостей платника податків. Якщо ж вона відштовхується лише від потенціалу, то вона ігнорує різні результати його реалізації, на які впливають різні фактори як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Необхідно враховувати, що таких факторів існує дуже багато.
Рівнонапруженість досягається різними шляхами: в одних випадках — шляхом встановлення єдиних для всіх платників ставок податку, а в іншому, навпаки, — за допомогою їх диференціації.
Принцип соціальної справедливості означає, що держава встановлює таку систему оподаткування, яка враховує всі фактори діяльності юридичних та фізичних осіб — доходи й споживання, майно й приріст капіталу, ресурсне забезпечення й віддачу вкладених коштів.
Цей принцип передбачає забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених прошарків населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму та застосування диференційованого та прогресивного оподаткування громадян, які одержують високі та надвисокі доходи. Цей принцип випливає зі статті 1 Конституції України.
Основою реалізації цього принципу є встановлення орієнтирів соціальної політики. Вони виступають першорівневими явищами, а податкова політика — другорівневими. Якщо ці орієнтири встановлені невірно, то і податкова політика не може бути справедливою.
Оскільки абсолютної справедливості не існує, то сьогодні не може бути встановлено абсолютно справедливої податкової політики. Аналогічно це можна сказати і про податкову систему та про податки. Кожний вид податків влаштовує одних платників і зовсім не влаштовує інших.
Принцип соціальної справедливості реалізується не через пошук та введення найбільш справедливого податку, а шляхом поступового встановлення оптимальної структури системи оподаткування, яка максимально влаштовувала б всіх платників. Саме усіх, а не одного чи окремі групи платників.
При цьому система оподаткування не може бути надмірно жорсткою для одних і безмірно ліберальною — для інших платників податків.
Порушення цього принципу в податковій політиці неминуче призводить до напруги в суспільстві, до труднощів у економіці, до неблагополуччя в духовній сфері, підриває авторитет держави в очах народу.
Принцип рівності, недопущення при визначенні обов'язків щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів будь-яких проявів податкової дискримінації означає забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання — юридичних та фізичних осіб, включаючи нерезидентів.
В оподаткуванні неприпустимим є прояв дискримінації по відношенню до окремих платників податків або категорій платників, а також відносно оподаткування товарів вітчизняного чи імпортного виробництва. Такі прояви призводять до нездорової конкуренції, гальмують розвиток одних суб'єктів і, в той же час, дають більш пільгові умови для зросту інших.
Цей принцип випливає зі статті 24 Конституції України.
Необхідно зазначити, що головним проблемним питанням в процесі реалізації цього принципу є надання податкових пільг тим чи іншим суб'єктам господарювання. Наявність численних пільг та виключень в оподаткуванні є одним із головних дестабілізуючих факторів економіки в цілому і в податковій політиці, зокрема.
Податкова база, яку ми маємо на сьогоднішній день, з лишком може забезпечити наповнення бюджету. Разом із цим, практика безсистемного та економічно необґрунтованого надання пільг ставить державу перед необхідністю постійного розширення податкового поля. Саме в пільговому оподаткуванні окремих платників або категорій платників податків знаходяться корені зростання ставок податків, розширення податкової бази, запровадження нових видів податків, зборів та обов'язкових платежів.
Так, станом на 1 липня 2000 року в цілому по Україні було зареєстровано 749 535 платників податків, з яких 105 632 платників, або 14,1 відсотка, користувались податковими пільгами у І півріччі 2000 року.
Як видно з діаграми, найбільша кількість пільговиків станом на 01.07.2000 зареєстрована з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та плати за землю.
Станом на 1 липня 2000 року по бюджетоформуючих податках, зборах та обов'язкових платежах платниками було отримано 146 295 пільг, що склало в середньому 1,4 пільги на одного платника податків з тих, що користувались пільговим оподаткуванням.
Діаграма даних про кількість отриманих пільг в оподаткуванні станом на 01.07.2000 свідчить про те, що найбільше отримано пільг з податку на додану вартість, податку на прибуток, плати за землю та збору до Державного інноваційного фонду. їх питома вага в загальній кількості пільг відповідно становить 48, 19, 19 та 9 відсотків.
Загальна сума податків, не сплачена через отримання пільг в оподаткуванні, за І півріччя 2000 року склала 20 318,9 млн. грн. Середня сума отриманих пільг на одного платника склала 192 тис. грн.
Найбільшу ж питому вагу в сумі отриманих пільг за І півріччя 2000 року мають пільги з податку на додану вартість (82%) та податку на прибуток підприємств (12%).
Негативний вплив на виконання дохідної частини бюджету сьогодні має й те, що діючим законодавством України передбачена можливість застосування спеціальних пільгових режимів оподаткування для суб'єктів підприємницької діяльності вільних економічних зон на період їх функціонування.
В даний час на території України чинним законодавством передбачена наявність 12 спеціальних (вільних) економічних зон (ВЕЗ), 9 територій пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР) та 3 технологічні парки (ТП).
Відповідно до законодавства України спеціальна економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок застосування та дії законодавства України.
Ідея створення ВЕЗ в Україні виникла здебільшого в результаті ініціативи місцевих органів влади. Ось чому ВЕЗ варто розглядати як один із засобів вирішення певних місцевих або регіональних проблем.
Відповідно до діючого законодавства сьогодні в Україні діють такі вільні економічні зони:
ВЕЗ «Сиваш» (м. Красноперекопськ та м. Армянськ Автономної Республіки Крим);
ВЕЗ «Порт Крим» (м. Керч Автономної Республіки Крим);
ВЕЗ «Інтерпорт Ковель» (м. Ковель Волинської обл.);
ВЕЗ «Донецьк» (м. Донецьк Донецької обл.);
ВЕЗ «Азов» (м. Маріуполь Донецької обл.);
ВЕЗ «Закарпаття» (Ужгородський та Мукачівський райони Закарпатської обл.);
ВЕЗ «Славутич» (м. Славутич Київської обл.);
ВЕЗ «Яворів» (Яворівський район Львівської обл.);
ВЕЗ «Курортополіс Трускавець» (м. Трускавець Львівської обл.);
ВЕЗ «Миколаїв» (м. Миколаїв);
ВЕЗ «Порто-франко^» (м. Одеса);
ВЕЗ «Рені» (м. Рені Одеської області).
Відповідно до діючого законодавства сьогодні в Україні діють такі території пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності (ТПР):
ТПР в Автономній Республіці Крим;
ТПР у Волинській обл.;
ТПРу Донецькій обл.;
ТПР у Житомирській обл.;
ТПР у Закарпатській обл.;
ТПРу Луганській обл.;
ТПР у м. Шостка Сумської обл.;
ТПР у м. Харкові;
ТПР у Чернігівській обл.
На території України відповідно до чинного законодавства діють такі технопарки (ТП):
ТП «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (м. Київ);
ТП «Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» (м. Київ);
ТП «Інститут монокристалів» (м. Харків).
Технопарк — це одне з перших в Україні регіональних об'єднань по створенню та запровадженню наукомісткої високотехнологічної продукції.
Технопарки створюються на базі наукових установ.
Основна мета діяльності технопарків — організація та сприяння розвитку інноваційного бізнесу в різних галузях науки та виробництва, їх діяльність будується на базі науково-технічного