Методологія соціально-економічного пізнання

1. Теоретико-інформаційні джерела пізнання та їх опрацювання

Наукове дослідження завжди передбачає пошук і відбір теоретико-інформаційних джерел інформації та їх опрацювання, а також оформлення результатів дослідження. Першим етапом, звичайно, є пошук інформації". Проте, оскільки цей останній взаємозв'язаний з відбором, то прийнято говорити, що першим етапом є пошук і відбір інформації. Справа в тому, що дослідник шукає не будь-яку інформацію, не будь-які відомості, факти, ідеї, а тільки ті, які є найбільш цінними та актуальними в даний момент.

Інформацію, з якою працює дослідник, прийнято поділяти на первинну і вторинну. Первинна інформація включає в себе розтиражовані видання, тобто монографії, наукові збірники, матеріали наукових конференцій та семінарів, офіційні видання нормативного, статистичного і виробничого характеру тощо, а також нерозтиражовані джерела, зокрема такі як дисертації, депоновані рукописи, звітні документи про науково-технічну та виробничу діяльність, документи громадських організацій тощо. До вторинної інформації виноситься та, яка вже піддавалася аналітико-синтетичному і логічному осмисленню. Вона може бути розтиражована і нерозтиражована. Таким чином, вторинна інформація охоплює різноманітні інформаційні видання (наприклад, реферативні журнали, реферативні та аналітичні огляди), довідкову літературу - енциклопедії, словники, довідники, - каталоги і картотеки, бібліографічні видання.

Якщо взяти до уваги, що в наш час щоденно виходять у світ тисячі різноманітних інформативних матеріалів, то можна дійти висновку, що успіх наукового дослідження в значиш мірі залежить від того, чи вміє дослідник швидко і з найменшими затратами сил шукати, відбирати і опрацьовувати необхідну йому інформацію. Зрозуміло, що крім цього, він повинен мати уяву про існуючу в країні чи регіоні систему науково-технічної інформації.

Сьогодні в нашій країні ця система включає в себе бібліотеки, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут реєстрації інформації НАН України, служби науково-технічної інформації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ.

Найбільш доступними для дослідників є, звичайно, наукові бібліотеки. В них дослідник має можливість користуватися фондами джерел первинної інформації - книги, журнали, газети, нормативні документи, аудіовізуальні матеріали - і фондами джерел вторинної інформації -бібліотечні каталоги, бібліографічні картки тощо. Слід мати на увазі, що для дослідника дуже важливо вміти користуватися джерелами вторинної інформації, оскільки вони є тією ланкою, яка зв'язує дослідника (читача) з книжковим фондом бібліотеки. Скажімо, алфавітний каталог як інформаційно-пошукова система дозволяє швидко дізнатися про те, які книги того чи іншого автора є в даній бібліотеці і чи є тут книга, автор і заголовок якої відомі.

Систематичний каталог як інформаційно-пошукова система дає можливість швидко зорієнтуватися, чи є в бібліотеці книги з тієї галузі науки, яка цікавить дослідника. Пошук потрібних джерел інформації може здійснюватися за допомогою звичайних бібліотечних карток, що є у відповідному каталозі бібліотеки, або за допомогою комп'ютера.

Отримавши ті чи інші джерела інформації, дослідник починає з ними працювати. При цьому робота дослідника зводиться, як правило, до двох дій: ознайомлюючого читання джерела і творчого дослідження його змісту. На першому етапі дослідник занотовує назву джерела, авторський склад, назву видавництва і рік видання, знайомиться з анотацією, змістом і передмовою автора (якщо така є в книзі). Варто звернути увагу й на те, чи є в книзі довідково-бібліографічний апарат тощо. Досвідченому досліднику інколи достатньо такого загального ознайомлення, щоб зробити висновок: варто читати книгу чи ні.

Якщо прийнято рішення читати, то робити це доцільно двічі. Перший раз прочитати задля того, щоб зрозуміти зміст, основні ідеї та систему аргументів, що наводяться з метою обґрунтування основних ідей. При першому читанні варто якимось чином відмічати ті найважливіші висловлювання, категорії, висновки, до яких дослідник має намір повернутися. Водночас тут доцільно фіксувати свої думки, які спонтанно виникли як реакція (контраргумент, антитеза) на прочитане. Все це можна робити на полях джерела інформації, якщо це останнє належить досліднику. Якщо джерело інформації чуже, то можна скористатися закладками з паперу і на них робити нотатки.

Дехто може подумати, що читати джерело інформації двічі - це марна трата дорогоцінного часу, адже можна відразу або погодитись з тією чи іншою тезою автора джерела інформації, або ж заперечити її. Проте, як свідчить досвід, той, хто діє подібним чином, як правило, не застрахований від поспішних оцінок прочитаного.

Інакше кажучи, досвід підтверджує, що варто читати двічі. Друге читання виступає основним, оскільки саме воно є процесом творчим, дослідницьким. Його мета зрозуміти логіку джерела інформації, виокремити всі найбільш важливі положення, встановити зв'язки і взаємозалежності між ними і цим самим збагатити знання дослідника про досліджуваний об'єкт (предмет). При другому читанні запис є обов'язковим. Щоправда, здійснюватися він може по-різному. В залежності від рівня фахової підготовки, досвіду, важливості джерела інформації, біологічних особливостей дослідника формами запису можуть бути: план, тези, резюме, конспект.

План - це фактично послідовне перерахування тих питань, що розглядаються в джерелі інформації. Він розкриває логіку джерела і може бути простим та розширеним, тобто більш детальним. Складання плану вимагає від дослідника вміння стисло і послідовно викладати свої думки.

Тези - це форма відображення основних ідей висновків, узагальнень, що містяться в кількох опрацьованих джерелах інформації. Тези складають, як правило, досвідчені дослідники. Причому робиться це переважно з метою підготовки доповіді чи статті.

Резюме - становить собою коротку оцінку опрацьованого джерела інформації, зокрема характеристику мети, основного змісту, логіки, новизни та практичного значення висновків. Резюме як форма запису прочитаного використовується тоді, коли дослідник у своїй подальшій діяльності має намір давати лише загальну оцінку опрацьованого джерела інформації.

Найбільш повною, універсальною формою запису опрацьованого джерела інформації є конспект. Він містить в собі усі вище означені форми запису і становить собою короткий виклад найбільш важливих питань, що відображені у джерелі інформації. При конспектуванні дослідник має можливість (і навіть зобов'язаний) робити на полях або і в тексті свої власні судження та аргументи з приводу тих чи інших положень джерела інформації. Універсальний характер конспекту як форми запису опрацьованого джерела полягає не тільки в тому, що він охоплює всі інші форми - план, тези, резюме, айв тому, що виступає базою для всіх видів наукової творчості - підготовки курсових, кваліфікаційних та дипломних робіт, написання дисертацій, монографій тощо.

Зрозуміло, що структура та обсяг кожної із означених робіт дещо різняться між собою, а тому й вимагають різного обсягу інформації про опрацьоване джерело інформації. Проте в кожній з них, на думку вчених, повинні бути такі основні елементи: постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями; аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається дослідник, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячене означене дослідження; формулювання цілей дослідження, тобто постановка завдання; виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.

Щоб можна було забезпечити усі ці елементи, скажімо, в монографії чи дисертації, певна річ, потрібно мати не план або тези опрацьованого джерела інформації, а конспект. Сказане, зовсім не означає, що конспект як форма нагромадження матеріалу для дослідження обов'язково має бути великим за обсягом. Головне для нього - містити осмислення прочитаного джерела інформації і служити реалізації завдання, що поставив перед собою дослідник.