Методологія соціально-економічного пізнання

Важливою складовою методології соціально-економічного пізнання виступає стиль мислення. Суть його становить собою сукупність знань (відомостей, інформації), які необхідно брати до уваги при розгляді тих чи інших соціально-економічних явищ. В науковій літературі виділяють стиль мислення у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні слова стиль мислення - зводиться до фіксації лише окремих сторін теоретичної діяльності на історичних етапах розвитку науки. Це певна система поглядів на структуру соціально-економічних, організаційно-економічних та техніко-економічних відносин в економічній науці. У широкому розумінні слова стиль мислення становить собою певний історичний тип пояснення соціально-економічної дійсності, який великою мірою виявляється в розвитку основних наукових шкіл та напрямів і який обумовлює стандартизовану уяву в усіх фундаментальних економічних теоріях свого часу.

Стиль економічного мислення залежить від багатьох чинників, серед яких найважливішу роль відіграють філософська, загальнонаукова та конкретно-наукова методологія. Філософський рівень методології, даючи досліднику знання щодо найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства та мислення, дозволяє охопити економічне явище в його цілісності, визначити місце та зв'язки досліджуваної проблеми серед багатоманітності інших проблем. Філософія як методологія практично виступає своєрідним сонячним променем, що осяює шлях людини у невідоме. Оскільки філософія включає в себе численні школи, які нерідко стоять на діаметрально протилежних позиціях щодо закономірностей розвитку природи, суспільства та людського мислення, та й стиль економічного мислення окремої особи та групи людей не може не нести в собі відбиток тієї філософської методології, яку вони сповідують.

На стиль економічного мислення помітний вплив робить загальнонаукова методологія. Озброюючи дослідників знанням деяких загальних законів і принципів дослідження, загальнонаукова методологія дає можливість досліднику економічних явищ та процесів встановити певні зв'язки і взаємозалежності досліджуваного об'єкта з іншими, тими, що перебувають за межами економічної сфери.

Зрозуміло, що стиль економічного мислення прямо залежить і від конкретно-наукової методології, яка відображає сукупність закономірностей, прийомів, принципів, що є найбільш ефективними для дослідження лише економічних реальностей. Такою методологією, в системі економічних наук виступає політична економія. Будь-яка галузева наука (економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка будівництва тощо) зможе досягти певних результатів і сформулювати наукові висновки для практики тільки за умови використання законів, прийомів та принципів дослідження, сформульованих політичною економією.

Слід мати на увазі, що стиль мислення визначається не тільки філософією, загальнонауковими та конкретно-науковими методологічними установками. Важливе значення мають також освіта, культура, партійна належність, морально-етичні норми, суспільна практика і таке інше. Скажімо, чим більш високим є рівень освіти дослідника, чим більш повно та глибоко він знає закони і закономірності розвитку природи, суспільства та мислення, а також досліджуваного об'єкта, тим більша ймовірність уникнення помилок при формулюванні тих чи інших наукових висновків. Високий рівень загальної культури дослідника соціально-економічних процесів не дозволить йому проігнорувати якісь, на перший погляд, малозначущі факти, відійти від загально визнаних принципів дослідження. Адже в науковому дослідженні мають бути враховані всі, навіть найменші чинники, які потенційно можуть вплинути на кінцевий результат, на загальний висновок.

Найбільш очевидною є залежність стилю економічного мислення від партійності дослідника. Партійності не в розумінні членства в тій чи іншій партії чи громадському об'єднанні, а в розумінні сповідування "їх основних постулатів, установок щодо тою чи іншого явища. Справа в тому, що таке сповідування за певних умов, передусім за недотримання морально-етичних норм, штовхає дослідника до формулювання таких загальних висновків, які б не розходилися із основними установками, догматами того чи іншого політичного або громадського об'єднання. З цього приводу класики марксистського напряму в політичній економії неодноразово наголошували, що навіть ті професори, котрі здатні робити наукові відкриття в галузі точних наук, можуть ставати на шлях прямої, свідомої апологетики того чи іншого явища, витлумачуючи його з позицій, корисливих для певної політичної течії.

Досвід історії свідчить, що партійність своїх висновків щодо закономірностей розвитку виробничих відносин окремі вчені намагаються приховати заявами про свою позапартійність або надпартійність, про своє служіння ''чистій науці", людству в цілому. Однак, хто б що не говорив про це, факт залишається фактом, діяльність дослідника свідомо чи несвідомо відображає погляди, інтереси, ідеали того чи іншого класу, тієї чи іншої політичної партії або громадського об'єднання. І якщо ці погляди та ідеали співпадають з історичним розвитком, то дослідники, як це зробили класики буржуазної та марксистської політекономії, сформулюють наукові висновки.

Зрозуміло, що небезпека апологетичного тлумачення соціально-економічних процесів та явищ може бути нівельована високими морально-етичними нормами, тобто тоді, коли дослідник за будь-яких умов, навіть під загрозою смерті, відстоюватиме наукові істини. В усі часи дійсно морально-етичним було все те, що робилося для блага людини та суспільства в цілому, що сприяло науково-технічному і суспільному прогресу. В умовах кінця XX - початку XXI століття гостро постала проблема морально-етичної відповідальності вчених-суспільствознавців, передусім економістів у зв'язку із започаткуванням та розгортанням курсу на реставрацію капіталістичних відносин у більшості колишніх країн, що рухалися до соціалізму. Багато вчених всупереч логіці суспільного розвитку та суспільній практиці капіталістичних країн виступили з концепціями, в яких обіцяли райське життя за умови повернення до капіталістичних виробничих відносин. Водночас були вчені, котрі під загрозою звільнення з роботи і всіляких інших неприємностей доказували хибність, протиприродність пропонованих реформ, аргументували їх руйнівні наслідки. Хто був правий, а хто ні, сьогодні стало очевидним. Так само стало очевидним, що ті, хто відстоював відмову від планового ведення господарства і перехід до ринку, проігнорували морально-етичні норми, зокрема свою відповідальність за негативні наслідки ринкових перетворень.

Стиль економічного мислення, як ніякий інший, вимагає зв'язку економічної теорії, економічної науки з практикою. Саме орієнтація на практику засвідчує, що дослідник працює не тільки на себе, не лише заради задоволення своїх власних потреб, що смисл своєї діяльності він бачить у служінні людям, зростанню їх матеріального і духовного рівня життя. Зв'язок стилю економічного мислення з практикою отримує своє матеріальне втілення і в суспільній активності дослідника. Він повинен активно сприяти матеріалізації своїх ідей, виступати пропагандистом нового, наукового мислення і протидіяти консерватизму, догматизму в теорії та практиці.

Таким чином, стиль економічного мислення визначається багатьма чинниками, які можна згрупувати у дві групи: ті, що становлять собою систему знання об'єктивних законів розвитку, і ті, що визначають систему відповідних якостей дослідника. Всі ці чинники взаємозв'язані між собою і діють у тісній взаємодії, визначаючи не тільки стиль економічного мислення, а й конкретні дії дослідника щодо матеріалізації цього мислення.

3. Економічна творчість як матеріалізація економічної свідомості та стилю економічного мислення

Економічна свідомість та стиль економічного мислення знаходять свою матеріалізацію в економічній творчості.

Економічна творчість - це процес людської діяльності, в результаті якого створюються якісно нові матеріальні та духовні блага. Іншими словами, економічна творчість становить собою діяльність людини по перетворенню природного та соціального світу відповідно до цілей та потреб окремої людини і людства на основі об'єктивних економічних законів, законів природничих і технічних наук. Економічну творчість можна класифікувати в залежності від видів практичної та духовної діяльності у сфері економіки. З огляду на сказане виділяють кілька основних видів економічної творчості:

виробничу, спрямовану на виробництво матеріальних благ та послуг;

наукову, що спрямована на вирішення якихось економічних проблем особи, колективу, суспільства в цілому;

організаторсько-управлінську, яка зводиться до пошуків найбільш ефективних шляхів, способів, методів організації людської діяльності по створенню якісно нових матеріальних і духовних благ.

Крім того, види економічної творчості можна класифікувати в залежності від того, яких саме сторін виробничих відносин вона (творчість) стосується. Таким чином, мова може йти про соціально-економічну, організаційно-економічну, техніко-економічну творчість.

Говорячи про виробничу творчість, ми розуміємо, що існує точка зору, згідно з якою праця у сфері виробництва нібито виключає економічну творчість. На нашу думку, навіть важка фізична праця у сфері матеріального виробництва не є антиподом економічній творчості. Вона включає в себе пізнавальний компонент і при відповідній економічній свідомості та стилі економічного мислення суб'єкта набуває елементів творчої діяльності. Економічно свідомий працівник намагається вийти за рамки схематизму багаторазових повторень звичних операцій і сформувати уяву про більш досконалі засоби та продукти праці. Тобто трудова діяльність і

творчість нерозривні. Звичайно, для того, щоб праця носила творчий характер, потрібні певні умови життя індивіда. Він повинен мати певний освітній рівень, матеріальну зацікавленість у поліпшені та вдосконаленні виробництва, працювати у сприятливій морально-психологічній атмосфері та при високому рівні демократизму на підприємстві і суспільстві в цілому.

Економічна творчість включає в себе такі основні етапи:

розкриття економічної суперечності;

формулювання економічного завдання;

розроблення економічної ідеї;

створення ідеальної моделі;

матеріалізацію ідеального образа того чи іншого явища;

відпрацювання і впровадження ефективно діючої економічної моделі та її вдосконалення.

У філософській та економічній літературі можна знайти і інші тлумачення структури творчого процесу, але всі вони так чи інакше відображають складність самого явища і дискусійний характер проблем економічної творчості. Складність, на нашу думку, проявляється не тільки в тому, що творчість як процес включає в себе декілька фаз (етапів), айв тому, що, будучи залежним від численних факторів, творчий характер трудової діяльності індивіда може проявитися, а може і не проявитися. Причому в різних умовах він може проявитися в різній мірі. В цьому зв'язку варто мати на увазі, що хоча економічна свідомість і стиль економічного мислення є важливими чинниками, що спонукають індивіда до творчості, їх вплив не є безмежним. Як переконує історичний розвиток колишнього СРСР, економічна свідомість і стиль економічного мислення можуть бути основними рушіями поведінки індивіда у сфері матеріального та духовного виробництва тільки на етапі розроблення економічної ідеї та створення ідеальної моделі економічного явища На етапах матеріалізації ідеального образа економічного явища та відпрацювання і впровадження економічної моделі економічна свідомість та стиль економічного мислення будуть спонукати індивіда до творчості тим краще, чим більше вони доповнюються системою стимулювання процесу творчої діяльності. На думку вчених, стимулювання творчої активності індивіда чи групи людей може мати місце тоді, коли в суспільстві чи на виробництві дотримуються наступних принципів:

виключається критика тих чи інших дій, думок, пропозицій як помилкових;

заохочуються будь-які пропозиції, думки, ідеї, дії, спрямовані на пошуки розв'язання економічних суперечностей;

висувається якомога більше ідей, думок, пропозицій і створюються умови для перевірки їх на правильність;

висунуті ідеї, думки, пропозиції, створені зразки (образи) не є чиєюсь власністю, ніхто не може ними розпоряджатися монопольно;

кожний індивід має право комбінувати й видозмінювати висунуті іншими ідеї, думки, пропозиції та зразки з метою їх поліпшення й удосконалення.

Сказане зовсім не означає, що пропоновані численними авторами ідеї, думки, пропозиції та зразки не повинні піддаватися критичному оцінюванню взагалі. Мова тут йде про те, що цього не слід робити в момент процесу творення, оскільки критичне оцінювання сковує думку та гальмує генерування ідей, пропозицій і зразків нових економічних явищ. Критичний розгляд та оцінювання всього напрацьованого і запропонованого доцільно - відстрочувати до завершення відповідного етапу.

Проблема генерування нових ідей, думок, поглядів та зразків під впливом економічної свідомості та стилю економічного мислення, доповнених стимулюванням творчої активності дослідника має вихід на характер виробничих відносин, передусім їх соціально-економічної складової. Адже в умовах приватної власності на засоби виробництва висунуті ідеї та моделі монополізуються їх автором або фірмою, в якій він працює. А це означає, що вільно користуватися ідеями та зразками інших авторів тут неможливо: на перешкоді стоїть монополія на інтелектуальну власність, більше того, в умовах капіталістичної приватної власності розвиток творчої активності може стримуватися побоюванням, що результати творчості обернуться проти дослідника. Скажімо, якщо вчений - комп'ютерщик створить комп'ютер, здатний сам проектувати нові, більш досконалі комп'ютери, то він може залишитися без роботи. Адже фірма в його послугах не матиме потреби.

Водночас слід мати на увазі, що масово високу творчу активність проявляють як старі панівні класи, тобто ті, що представляють відмираючі виробничі відносини, так і нові панівні класи, ті, що представляють виробничі відносини, що народжуються. Творчість старих панівних класів спрямована на збереження старих виробничих відносин. Натомість творчість нових панівних класів спрямована на утвердження нових, більш прогресивних виробничих відносин. Сказане зовсім не означає, що в класово-антагоністичному суспільстві трудящі класи не проявляють творчості. Якби трудове населення не проявляло творчості, світ не мав би досягнень у виробничо-економічній сфері. Проте в умовах соціальних антагонізмів мав місце розрив між можливостями індивідів до творчої діяльності та частковою їх реалізацією в суспільстві. Масова творчість трудящого населення можлива лише в умовах подолання відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва і продуктів праці.

Тільки подолавши всі форми відчуження та забезпечивши звільнення праці, суспільство може розраховувати на включення у творчу діяльності всього трудящого населення. Саме тоді, на думку К. Маркса, і проявиться сповна творчість у праці. Праця повинна бути не засобом для життя, а суттю життя, процесом, в якому людина повністю і всебічно розкриває свої здібності і задатки. Стимулом до праці має стати не зовнішній примус, в тому числі і прагнення мати заробіток, а глибока внутрішня потреба у творчості. А тому й в суспільстві майбутнього, а ним, на думку К. Маркса, буде комуністичне суспільство, мірилом виробленого багатства стане ступінь творчості, ступінь розвитку і застосування людських здібностей, знань і науки, в тому числі і нова економічна свідомість і новий стиль економічного мислення.