Страхова справа (2002)

В Україні часом створення страхового ринку вважають початок 90-х років XX ст. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. Серед них: "Омета Інстер", "Ризик", "Скайд", "Саламандра", "Скайд-вест", "АСКО-Прометей" — філіал Російської акціонерної компанії, "Росток", "Славія" і т. д. На страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність. Так з'явився альянс "Омета Інстер" — "Ллойд" (Англія), Українсько-ізраїльське товариство "Страхова компанія "Система резервних фондів", пряме представництво відкрила австрійська фірма "Safe invest".

Закон України "Про страхування" (1996 р.) захищає вітчизняного страховика, обмежуючи частку іноземних юридичних осіб та громадян у статутному фонді страхових спільних компаній 49% та піднімаючи планку статутного фонду для спільного підприємства до 500 тисяч ЕКЮ.

Фактично на ринку України діють два види страхових компаній:

а)кептивні — створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств;

б)створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі.

За масштабами своєї роботи, обсягом відповідальності недержавні страхові компанії несумірні з організаціями колишнього Держстраху, економічна база яких формувалась впродовж 70 років, завдяки чому їх представництва було створено практично в усіх населених пунктах України.

З метою формування конкурентного середовища на страховому ринку та приведення організаційної форми державної та комерційної страхової діяльності у відповідність до страхового законодавства України створено Національну страхову компанію відкритого типу "Оранта", головним засновником якої з боку держави виступив Фонд державного майна.

В Україні Комітетом з страхового нагляду було зареєстровано близько 800 страховиків, але за період з 1994 по 1996 р. відкликано ліцензії у 280 із них. Найгрубіші порушення страхового законодавства виявлено в компаніях: "Укар" (Харків), "Альбі-на" (Львів), "Аспек" (Чернігів), "Херсон-Аско" (Херсон), "Укрін і К°" (Київ).

Головна причина — нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов'язання перед страхувальником. Важливим кроком для звільнення страхового ринку від фірм, які дискредитують страхову діяльність, стало підняття суми статутного фонду до рівня 100 тис. ЕКЮ та зобов'язання внести 60% його грошима. Такі умови далеко не всім страховикам були під силу. У зв'язку з цим виникає проблема захисту інтересів страхувальників, котрі довірили захист своїх інтересів страховим компаніям, яким держава надала право здійснювати цей захист, а потім справедливо позбавила їх цього права. Механізм захисту інтересів страхувальників, відповідальність за який (захист) покладено на Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, може включати:

створення товариств взаємного страхування;

примусове приєднання страхових компаній з тяжким фінансовим станом до стійких конкурентоспроможних компаній з передбаченням відповідальності за їхніми зобов'язаннями;

поручительство держави (з відпрацюванням певних механізмів) тощо.

У зв'язку з необхідністю дотримання вимог Закону України "Про страхування" (1996 р.) на кінець 1997 р. на страховому ринку нашої країни залишились 240 страхових компаній.

В останні роки відбувається динамічний розвиток вітчизняного страхового ринку. Вдосконалюється нормативно-правова база цієї галузі, що знаходить своє відображення у введенні в дію Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2002 р.

До найважливіших змін, внесених до Закону України "Про страхування", належить вимога про те, щоб страховики, які були зареєстровані до 7 листопада 2001 p., формували свої статутні фонди в такому порядку:

страховики, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування життя, протягом двох років з дня набрання чинності цього Закону повинні формувати статутний фонд у сумі 500 тис. євро, а протягом трьох років — 1 млн. євро;

страховики, які займаються страхуванням життя, відповідно 750 тис. євро протягом двох років з дня набуття чинності цим Законом та 1,5 млн. євро — протягом трьох років.

Для новостворених страховиків, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування життя, мінімальний розмір статутного фонду встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро. Для страховиків, які займаються страхуванням життя — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" передбачає:

скасування обмежень на частку іноземних інвесторів у статутних капіталах українських страховиків;

необхідність здійснення внесків у статутний фонд винятково у грошовій формі;

детальне регламентування формування страхових резервів;

встановлення конкретних нормативів оцінки платоспроможності страховиків;

розширення асортименту страхових послуг з обов'язкового страхування тощо.

Сучасний стан страхового ринку характеризується зростанням чисельності страхувальників значною мірою за рахунок юридичних осіб. Пояснюється така ситуація досить низьким рівнем доходів населення України. Приблизно 3% громадян України є достатньо платоспроможними, щоб користуватися страховими послугами.

Страховий ринок України пропонує все ширший асортимент страхових послуг, про що свідчить, зокрема, значно ширший перелік форм страхового захисту як обов'язкового, так і добровільного страхування.

Найбільшим попитом на страховому ринку України користуються послуги з добровільного страхування майна. Його частка в загальному обсягу страхових послуг становить 71%. Але, як свідчать експерти, застрахованими в Україні є всього близько 10% ризиків, тоді як у більшості розвинених країн світу їх частка становить 90—95%.

Найуразливішу позицію на страховому ринку нашої країни серед страхових послуг займає страхування життя. Його частка в загальній структурі страхових послуг постійно зменшується. У розвинених країнах світу на страхування життя припадає 25— 60% від загального обсягу страхових премій. В Україні ця частка становила у 1993 р. — 44,4%, у 1994 р. — 42,5%, у 1995 р. — 24,9%, у 1997 р. — 4,8%, а в 2001 р. — 0,4%.

Це тривожна тенденція розвитку страхового ринку України. Вона свідчить про низьку платоспроможність населення, про те, що і сьогодні переважна більшість громадян України стурбовані проблемами виживання, а не турботою про майбутнє. Втрачаючи страхувальників за цим видом страхування, країна втрачає надійне джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Переламати цю тенденцію поки що не вдається.

Незважаючи на номінальне зростання обсягів страхових послуг, страхування як галузь економіки забезпечує перерозподіл всього 1,2% ВВП, тоді як у розвинених країнах світу цей показник коливається в межах 8—12%.

В Україні проживає приблизно 7% населення Європи, а частка вітчизняного страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить усього 0,06%.

Станом на 31 березня 2001 р. на ринку України пропонували страхові послуги 291 страховик. Тільки 50 із них мали сплачений статутний фонд, еквівалентний 500 тис. євро. Більше 70% страховиків мають статутний фонд менший, ніж 500 тис. грн.

У середньому в Україні сплачений статутний фонд страхової компанії становить близько 2,3 млн грн, а власний капітал — 4,3 млн. грн. Ці дані свідчать про низький рівень платоспроможності самих страховиків, що знижує довіру до них потенційних страхувальників.

Із сказаного вище можна зробити такі висновки:

Розвиток страхового ринку України є нагальною потребою, зумовленою зростанням рівня невизначеності та ризиковості економічних, політичних, соціальних та екологічних процесів.

Можливості стрімкого розвитку ринку страхових послуг в Україні обмежені такими чинниками:

низький рівень доходів у суспільстві;

недовіра до страховика, яка посилюється низьким рівнем платоспроможності страхових компаній;

недосконалість не тільки власне страхового, а й у цілому законодавства;

неузгодженість страхового законодавства з Цивільним кодексом України тощо;

відсутність державних преференцій на страховому ринку;

недостатній розвиток інструментів фондового ринку для ефективного розміщення страхових резервів;

відсутність надійних механізмів розвитку страхування життя, медичного та пенсійного страхування тощо;

відсутність незалежної системи підготовки висококваліфікованих фахівців зі страхування і т. ін.