Страхова справа (2002)

2. види договорів перестрахування

Отже, в основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона (цедент) передає повністю або частково страховий ризик (або групу ризиків) іншій стороні — перестраховику, котрий в свою чергу бере на себе зобов'язання відшкодовувати цеденту відповідну частину страхового покриття.

За способом взаємозобов'язань цедента та цесіонарія договори перестрахування бувають:

факультативними;

облігаторними;

факультативно-облігаторними. Факультативне перестрахування вважається

найпростішим. Воно широко використовується за умови великих ризиків. Договір факультативного перестрахування надає повну свободу цеденту у вирішенні питання щодо передачі (часткової чи повної) певного виду ризику та умов цієї передачі. Пере-страховик може прийняти цю пропозицію або відхилити її. Розмір перестрахувальних платежів за цим договором визначає ринок. За цим же видом договорів цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього.

Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика.

Перестраховик за умовами даного виду договору зобов'язується прийняти всі ці ризики в перестрахування, не маючи можливості контролювати ні тарифікацію, ні виплати з ліквідації збитків.

Цей вид договору укладається на невизначений строк з правом його розірвання. Договір дуже вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь визначені ризики автоматично покриваються перестраховиком.

Облігаторне перестрахування дешевше від факультативного. Воно передбачає встановлення між цедентом та цесіонарієм стосунків повної взаємної довіри. Передача ризиків відбувається в рамках юридичного документа — договору, який має ряд положень, практично ідентичних для всіх країн світу.

Якщо договір страхування укладено з умовою перестрахування, про це робиться застереження в перестраховому договорі.

Як правило, договір перестрахування набирає сили 31 січня. Іншу дату може бути встановлено в разі створення страхового товариства або відкриття нової галузі протягом року.

Факультативно-облігаторні договори перестрахування — це договори "відкритого покриття".

За цією формою цедент вільний у виборі ризику (чи груп ризику), які він хоче передати перестраховику, а також у визначенні їхнього розміру.

Перестраховик зобов'язується прийняти цедовані ризики на попередньо застережених цедентом умовах.

Перестрахові платежі за цим договором визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, отриманим при підписанні первинного договору страхування.

Небезпека для цесіонарія за облігаторним та факультативно-облігаторним договорами полягає у тому, що цедент може зробити селекцію ризиків у страховому портфелі і найнебезпечніші передати перестраховику. Тому ці договори мають ґрунтуватися на абсолютній довірі сторін.

Якщо участь перестраховика в кожному переданому йому покритті ризику визначається за заздалегідь обумовленим співвідношенням власної участі цедента, то таке перестрахування називають пропорційним. У практиці пропорційного страхування використовують договори:

квотні;

ексцедентні;

квотно-ексцедентні.

Квотний перестрахувальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, 30%, перестрахувальник отримує 70%

премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70% його збитків.

Договір ексцедентного перестрахування ґрунтується на тому, що перестраховик бере на себе зобов'язання відповідати за полісами, які покривають суми, що перевищують ліміти власної участі страховика в покритті ризику. В договорі передбачається кількість лімітів, які можуть бути передані перестрахувальнику.

Максимум власної участі страховика в покритті ризику називається ексцедентом. Перевищення цього ліміту передається в перестрахування. Максимальна участь перестрахувальника у покритті ризику визначається кратністю власної участі цедента.

Наприклад, власне утримання цедента встановлено у розмірі 50 тис. грн. У договорі передбачено передачу у перестрахування не більше 10 лімітів: 50 тис. • 10 = 500 тис. грн.

Повна сума прийнятих ризиків дорівнює 550 тис. грн. (500 + 50).

Для ризику, скажімо, у 200 тис. грн. передача становитиме 140 тис. грн. (70%). Відповідно, 70% премій і збитків передаються перестраховику. Досить часто в договорі передбачаються різні ліміти, залежно від категорії ризику.

Квотно-ексцедентний договір поєднує засоби двох уже названих.

Портфель за такими договорами перестраховується квотно, а перевищення сум страхування ризиків понад встановлену квоту (ліміт) у свою чергу підлягає перестрахуванню на засадах ексцедентного договору.

При пропорційних договорах страхові інтереси цедента та цесіонарія збігаються. При непропорційних — цедент може домагатися певних результатів, а перестраховик — зазнати збитків. Здебільшого ці договори діють у зв'язку з подіями, а не ризиками, їхня мета — захист цедента:

від великих збитків;

від суміщення збитків;

від подій катастрофічного характеру (землетрус, ураган і т. ін.).

За цих умов перестраховик бере на себе суму збитку, яка перевищує власне утримання (або пріоритет) цедента в межах визначеної суми (ліміт пере-страхувального покриття за договором).

Пріоритет — власна участь цедента в покритті збитків.

Ліміт перестраху вального покриття — це максимальна межа відповідальності перестрахови-ка за наслідки одного стихійного лиха.

Наприклад, при ліміті перестраховика у 250 тис. грн пріоритет (власна участь цедента в покритті збитків) становить 50 тис. грн.

Ліміти при страхуванні від пожеж наведено у табл. 2.

Таблиця 2. Ліміти при страхуванні від пожеж, дол. США



Непропорційне перестрахування найчастіше використовується при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім особам в результаті ДТП, а також у тих випадках страхування, де немає верхньої межі відповідальності страховика.

Системи перестрахування та розміри власного утримання залежать від галузі страхування. Перестрахування на основі ексцедента сум доцільне для страхування від пожежі і поєднується з покриттям на базі ексцедента збитку в тому разі, якщо пожежа збігається з подіями катастрофічного характеру. При страхуванні автомобілів та цивільної відповідальності перестрахування здійснюється на основі ексцедента збитку.

В Україні ще немає закону про перестрахування. Регламентація діяльності з перестрахування здійснюється на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 року № 1290 "Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування". Це положення регламентує порядок укладання договорів перестрахування вітчизняних страховиків за межами України з перестраховиками-нерезидентами, але не врегульовує проблем взаємин страхових компаній всередині країни. І, незважаючи на те, що Положення має досить суттєве значення для страхування у галузі ядерної енергетики, космосу тощо, які насправді вимагають об'єднання міжнародних фінансових можливостей, це абсолютно не виправдовує байдужості національного законодавства щодо цедування прийнятих українськими страховиками ризиків, вартість яких не може бути покрита самотужки. Законодавче забезпечення перестрахування покликане, з одного боку, підняти довіру до інституту страхування, а з іншого — стимулювати наші капітали обслуговувати національну економіку.