Організаційний розвиток підприємства

Перехід до сучасних методів управління нерозривно пов'язаний із мережоподібними організаційними структурами та підприємствами. На початку нового сторіччя використання мережоподібних принципів організації підприємств стає в західних країнах головним напрямком у менеджменті. Це зумовлюється таким:

безперервною зміною зовнішнього середовища і необхідністю адаптації до цього виробників;

постійним ускладненням виробничої і комерційної діяльності підприємств;

збільшенням значення чинника часу (необхідність підвищення оперативності дій потребує використання нових методів управління й організації виробництва);

розширенням простору підприємства (якщо воно хоче вижити, необхідно дуже швидко збільшити свій ринок до національних, а потім до світових масштабів);

низькою ефективністю загальноприйнятих форм кооперації при розв'язанні складних проблем господарської діяльності;

прагненням до автономних форм праці;

наявністю міжорганізаційних систем інформації і комунікації.

Головною тенденцією розвитку організаційних форм великих підприємств в останні десять років стала децентралізація управління за умов розширення і диверсифікації виробництва. Людство вступило в нову стадію свого розвитку — «стадію побудови інформаційного суспільства», яке можна охарактеризувати такими особливостями, що створюють умови для виникнення нових організаційних типів підприємств, зокрема мережоподібних і віртуальних компаній:

будь-яка людина або група осіб можуть у будь-якому місці й у будь-який час вільно мати доступ через автоматизовані системи зв'язку до будь-якої необхідної для них інформації;

будь-яка людина або група осіб вміють використовувати сучасні інформаційні технології для розв'язання проблем, що постають перед ними;

будь-яка людина, група осіб або суспільство в цілому мають необхідні технічні засоби, інфраструктуру і соціальну базу для виробництва і відтворення необхідної інформації.

Під мережоподібним підприємством розуміється організаційний тип, що характеризується структурою мережі принципово рівних та незалежних партнерів. Оскільки власні ресурси автономних членів мережі обмежені, то для досягнення загальних цілей вони використовують політику колективного самообмеження. Головне зусилля мережоподібної структури спрямоване на збереження відмінностей між окремими партнерами (і тим самим різноманітність їхніх ресурсів) за одночасного визнання ними колективних цінностей та прагнення досягти спільних цілей шляхом активного включення в процеси прийняття рішень. Мережі являють собою достатньо гнучкі структури, що дають змогу підприємствам, які входять до них, конкурувати між собою, залучати нових партнерів і одночасно організовувати і координувати діяльність своїх членів. Мережоподібні організації об'єднують два протилежних принципи — конкуренцію і кооперацію. Вони створюються на базі договірних відносин із взаємовигідного обміну ресурсами.

Підприємства, що формують мережу, спеціалізуються на ключових для них видах робіт, тобто тих, які забезпечують їм конкурентні переваги. Інші функції передаються членам мережі — тим, що можуть виконувати їх найбільш ефективно. За такого ведення бізнесу перевага у використанні ресурсів досягається за рахунок того, що організація не містить усіх необхідних для виробництва ресурсів, а задіює активи інших фірм. При цьому основою успіху розвитку організації є взаємозв'язок, взаємозалежність, створення можливостей успіху для інших, а також єднання інтелекту, інформації та ідей.

Отже, при створенні мереж окремі види діяльності можуть бути передані іншим підприємствам, що спеціалізуються, наприклад, на маркетингових дослідженнях, забезпеченні сировиною і матеріалами, веденні бухгалтерського обліку, доборі кадрів і підвищенні їх кваліфікації, післяпродажному обслуговуванні продукції однієї галузі або групи компаній. У цілому підприємство може звільнитися від багатьох видів діяльності і сконцентрувати всі ресурси на пріоритетних для себе сферах спеціалізації, на власних унікальних процесах. Унікальними для підприємства є ті сфери, що можуть розкрити його конкурентні переваги. Насамперед до них можна віднести науково-технічні розробки та виробничий процес.

Прикладом може бути фірма, що розробляє програмне забезпечення. Розробка різних частин великого програмного продукту (ядро, оболонка), як правило, відбувається із залученням команд по всьому світу. Великі виробничі фірми, що спеціалізуються на випуску електронної апаратури і комп'ютерів, скажімо Compaq і IBM, які колись повністю виконували самостійно весь цикл розробки і виробництва техніки, тепер замовляють за своїми кресленнями і технологічними картками виробництво апаратури азіатським компаніям. Так їм вдається знизити собівартість своєї продукції і легше витримувати конкуренцію з виробниками дешевших аналогів.

Незважаючи на те, що у сфері застосування мережних технологій спеціалістам із комп'ютерної техніки «усі карти в руки», найпершою компанією, що у ході розширення і глобалізації бізнесу застосувала модульну структуру і домоглася великого успіху, була Nike — лідер американського ринку з виробництва та продажу спортивного одягу й інвентаря (рис. 2.1).

Концепція мережоподібного підприємства виходить за рамки простого перенесення другорядних робіт з головного підприємства на інші, найчастіше віддалені територіально. Ідеться про створення гнучкого підприємства із змінною структурою, що може складатися з автономних модулів і налаштовується на наявне середовище. Такі структури нарощуються залежно від обсягу функцій і завдань, що розв'язуються. Отже, мережоподібні системи відбивають зв'язки між елементами внутрішнього і зовнішнього середовища компаній.

Мережоподібна модель однаково може застосовуватися як для внутрішньоорганізаційного співробітництва між потенційними ресурсами, так і для взаємодії між компаніями і групами компаній. При цьому можливі дві основні організаційні моделі розвитку мережоподібних форм.

По-перше, це мережоподібна структура великої компанії, що збирає навколо себе фірми меншого розміру, доручаючи їм виконання різноманітних спеціальних завдань. У цьому разі мережа є ієрархізованою, і велике підприємство домінує в ділових операціях, виступаючи головним замовником. Дрібні структури швидко потрапляють у залежність від більш потужного партнера, що для них є небажаним. Переваги великого підприємства дають йому змогу здійснювати контроль не за рахунок участі в капіталі, а через ринкові механізми. Великі фірми (підприємство-мережа) добирають партнерів, що вирізняються високою гнучкістю, адаптивністю до мінливих умов, творчим потенціалом.

По-друге, це сукупність (мережа) підприємств, близьких за розміром, більшість яких самостійні (юридично), але підтримують стійкість одне одного (у господарському плані), що дуже важливо для всіх учасників. Така співдружність, що діє часто в межах одного регіону або в рамках одного виду діяльності, підвищує конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг. Сталість зв'язків, що управляються кількома ключовими фірмами, які стимулюють інноваційний і комерційний процеси, спрощує управлінські завдання дрібних і середніх підприємств — членів мережі.

Функціонування в режимі мережі дає бізнесу нові конкурентні переваги. Створення мереж дає змогу передусім скоротити витрати і підвищити прибутки, забезпечити швидкість реакції підприємства на зміну кон'юнктури.

Переваги мережоподібних принципів побудови підприємств достатньо значні:

адаптивність підприємств до умов, що змінюються, швидка реакція на зміну кон'юнктури;

концентрація діяльності підприємства на пріоритетних для себе сферах спеціалізації, на власних унікальних процесах;

істотне скорочення витрат, забезпечення їх раціональної структури і підвищення прибутків;

низький рівень зайнятості, виключення випадків дублювання використання кваліфікованої робочої сили;

залучення до спільної діяльності в рамках мережі найкращих партнерів, виключення використання другосортних виконавців.

Привабливість мережоподібних структур пояснюється дуже високими економічними показниками, які зумовлюються двома основними чинниками — компетентністю й ефективністю організаційної мережі.

Мережоподібні структури є ідеальною школою підвищення компетентності працівників компанії. Адже до розв'язання тих чи інших завдань залучаються найкращі виконавці. Такий елітарний принцип співробітництва, властивий мережоподібній компанії, виключає використання недостатньо кваліфікованих виконавців, хоча останні й працюють у тій самій компанії.

Отже, стратегію створення мереж можна порівняти з методами звуження власної діяльності, коли підприємство перестає самостійно опікуватися якимись напрямками і передає їх зовнішнім виконавцям. Часом зовнішнім виконавцям передоручається і саме виробництво продукції, у цьому випадку виникають так звані оболонкові підприємства.

Оболонкове підприємство — це підприємство, яке частину бізнес-функцій, насамперед власне виробництво продукції передає на контрактній основі стороннім підрядникам, зосереджуючись на трансакційній складовій бізнесу (визначає, що і скільки робити, як і кому реалізовувати).

До оболонкової форми бізнесу тяжіє дедалі більша кількість підприємств, які працюють переважно на продовольчих ринках.

Специфічні недоліки такого підходу:

висока ймовірність конкуренції з боку власних підрядників;

неможливість повністю відстежувати виробництва;

відносна слабкість бізнесу, що ґрунтується виключно на володінні торговою маркою.

Одним із найбільш істотних недоліків мережоподібної структури є слабкість безпосереднього контролю над усіма процесами. Друга і не менш серйозна проблема стосується сильної залежності від роботи суміжників. Якщо найнята фірма провалить замовлені постачання, роботи, послуги, то весь бізнес опиниться під загрозою провалу. Ця невизначеність посилюється через те, що суміжники не перебувають під одним дахом. Третя причина — складність роботи з віддаленими працівниками внаслідок найчастіше малої відданості загальній справі. У співробітників може виникнути стійке відчуття ненадійності їхніх робочих місць з огляду на вельми ймовірну замшу їхньої діяльності контрактними угодами зі сторонніми організаціями. У мережоподібній структурі плинність кадрів, як правило, вища, ніж у традиційних структурах.

У разі використання мережних принципів для внутрішньоорганізаційного співробітництва підприємство з метою якомога гнучкішого виконання виробничих програм розбивається на самостійні в господарському, а іноді й у правовому розумінні центри (господарські одиниці, відділення, виробничі сегменти, центри прибутку). Виокремлені з підприємств самостійні сегменти часто з'єднуються із сегментами субпостачальників, конкурентів або партнерів (стратегічні альянси). Відповідні трудові відносини характеризуються високою часткою компенсацій, що залежать від успіху виконуваних робіт, і можуть установлюватися на основі строкових трудових договорів, часткової зайнятості, договорів про взаємне надання персоналу підприємствами, договорів зі спеціалістами вільних професій і субпідприємцями. Крім того, завдяки можливості роботи вдома з використанням телетехніки і телекооперації (віртуальні підприємства) відпадає необхідність просторового зосередження персоналу.

З розвитком новітніх інформаційних технологій, засобів телекомунікацій мережоподібні структури можуть поступово трансформуватися в новий вид — віртуальні структури.