Організаційний розвиток підприємства

7.1. визначення і цілі створення інтеграційних структур

Після здобуття своєї політичної незалежності Україна була поставлена перед проблемою необхідності зміцнення і захисту свого економічного суверенітету. Причини існуючої економічної ситуації були закладені системою централізованого планового управління, що існувала в колишньому СРСР. Директивно нав'язаний розподіл праці привів до виникнення і посилення структурних диспропорцій.

Особливо болісно цей процес вплинув на економіку України. Історично склалося, що наша країна була спеціалізована переважно на випуску продукції групи «А» для потреб всього Радянського Союзу, а також складної техніки військово-промислового комплексу. На початку 90-х років, за даними міжгалузевого балансу, Україна була в змозі виробляти самостійно зі своєї сировини і комплектуючих трохи більше як половину своєї продукції.

Крім того, докорінно змінилася система управління народним господарством і, зокрема, промисловими підприємствами. Процеси роздержавлення і приватизації підприємств зламали існуючі раніше системи об'єднання підприємств за різними принципами галузевого угрупування. Це насамперед стосується підприємств оборонного комплексу, машинобудування, в значній мірі змінилася ситуація в легкій і харчовій промисловості.

Для розуміння сучасних інтеграційних процесів у нашому суспільстві необхідно згадати недавню історію інтеграції підприємств радянського часу. За умов централізованого планового управління всі промислові підприємства було об'єднано у 18 комплексних галузей промисловості. Формування галузевої структури промисловості визначали різні фактори. Найважливішими з них були:

за економічним призначенням продукції — група «А» і група «Б»;

за функціональною роллю в процесі виробництва — галузі, що виробляють елементи основних фондів, і галузі, що виробляють елементи оборотних фондів;

за способом впливу на предмет праці — видобувна і оброблююча промисловість;

за характером технології — галузі з механічною технологією (з перервними процесами виробництва) та галузі з хімічною технологією (з безперервними процесами виробництва);

за економічною своєрідністю — галузі матеріаломісткі, трудомісткі, фондомісткі, енергомісткі тощо.

Крім того, і це дуже важливо, підприємства мали різну підлеглість у територіальному плані. Існували галузі союзної підпорядкованості, підприємства яких не були підлеглі територіальним органам, на яких вони розташовані, наприклад, оборонної промисловості, середнього машинобудування, приладобудування тощо. Підприємства союзно-республіканських галузей були підпорядковані республіканським міністерствам, а ті в свою чергу — союзним міністерствам і главкам. І нарешті, підприємства республіканських міністерств були орієнтовані виключно на республіканські потреби, наприклад, ті, до складу яких входили невеликі підприємства, що виробляють харчову продукцію, товари повсякденного вжитку тощо.

Після зміни державності і форми власності пройшов процес широкої дезінтеграції виробництва. Це мало свої позитивні і негативні наслідки. До останніх можливо віднести:

розрив організаційних стосунків між підприємствами різних країн СНД;

неузгодженість економічних інтересів підприємств, що виробляють спільну продукцію;

неспроможність керівництвом значної кількості підприємств без централізованого планування управляти виробничою діяльністю в сучасних ринкових умовах;

зниження ефективності окремих важливих видів функціональної діяльності, що існували в умовах галузевого керівництва (науково-дослідні і конструкторські розробки, технічне обслуговування та ремонт тощо);

У збільшення залежності в поставлянні сировини і комплектуючих між підприємствами різних галузей країн СНД. Однак цей процес має значні позитивні наслідки:

надається свобода вибору партнерів з метою найдосконалішої організації спільного виробництва продукції;

процесу об'єднання підприємств надається економічний зміст;

створюються умови до розширення міжнародних економічних зв'язків;

У раціоналізується процес об'єднання виробничого і фінансового капіталу;

розширюються можливості створення спільних підприємств;

зміцнюються демократичні засади до права створення і функціонування різних форм інтеграційних утворень.

Досвід світової економічної діяльності характеризується постійною і безперервною зміною різних форм інтеграційних утворень. Крім того, цьому процесу завжди притаманне злиття і водночас роз'єднання наявних форм інтеграції. Інакше кажучи, інтеграція — це процес злиття підприємств і організацій, створення нових форм, іноді за рахунок руйнування наявних структур.

Найчастіше в економічній літературі і практиці інтеграційні процеси поділяються на три типи:

горизонтальні;

вертикальні;

конгломератні.

Горизонтальна інтеграція передбачає злиття між підприємствами однієї галузі. Наприклад, об'єднання підприємств вугільної промисловості в цілому по країні в рамках Міністерства вугільної промисловості, а також об'єднання цих підприємств у межах певних територій, скажімо Донецьквугілля, Краснодонвугілля. До цього типу можна віднести злиття підприємств в енергетичній галузі, в деяких галузях харчової і легкої промисловості, машинобудування. Економічні переваги цього типу полягають в зменшенні витрат і поліпшенні якості управління за рахунок його централізації, проведення єдиної прогресивної технічної політики, централізації ремонтних послуг, перепідготовки і підвищення кваліфікації персоналу підприємств тощо. Економія обумовлена масштабами діяльності — природна мета горизонтального злиття підприємств. Організатори таких об'єднань домагаються економити на масштабі виробництва за рахунок технологічної і ринкової схожості (рис. 7.1).



Технологічна схожість базується на таких напрямках діяльності:

спільна розробка і використання нових технологій, що дає зниження питомих витрат НДДКР на виробництво і складання, краще використання виробничих потужностей, посилення інноваційного потенціалу фірми;

спільне придбання сировини і матеріалів, що дає змогу доцільніше організувати діяльність з транспортування і складування готової продукції, сировини і матеріалів. Це забезпечує зниження питомих витрат на транспортування, підвищує надійність поставок, поліпшує обслуговування з боку постачальників, знижує витрати на зберігання матеріальних цінностей;

ефективний трансфер управлінських технологій і зниження рівня питомих адміністративних і операційних накладних витрат.

Ринкова схожість виявляється в таких напрямках діяльності:

формування стратегії розвитку на базі схожості ключових чинників успіху, стадій життєвого циклу галузей, конкурентної позиції підприємств, розмірів інвестиційних проектів і джерел ризиків;

об'єднання зусиль із просування товарів на ринок, спільного користування каналами розподілу дає змогу зменшити витрати на розподіл продукції, більш ефективно співпрацювати з дистриб'юторами, поліпшити рекламну діяльність;

спільне використання торговельної марки, що підвищує репутацію і довіру в покупців;

об'єднання зусиль зі спільного післяпродажного обслуговування і ремонту виробів, що дає змогу ретельніше вивчати якість продукції, зменшувати витрати на обслуговування і ремонт;

поглинання дрібних підприємств більшими з метою забезпечення тих компонентів для реалізації їхньої ринкової стратегії, яких їм бракує.

Невеликі фірми іноді створюють унікальні товари, але не мають інженерних і збутових структур для організації крупномасштабного виробництва і реалізації цієї продукції. Великі підприємства можуть створити виробництво необхідних їм компонентів та частіше дешевше і скоріше отримати до них доступ, злившись з компанією, що їх уже виробляє. Таким чином, обидві компанії будуть мати взаємодоповнювальні ресурси, а отже, їх об'єднання є доцільне. Обидві компанії будуть коштувати дорожче порівняно із сумою їхньої вартості до об'єднання, оскільки кожна з них придбає те, чого не мала, і отримає ресурси дешевше. Крім того, злиття підприємств може відкрити їм нові ринкові можливості, які були б недосяжні до об'єднання.

Можна навести багато прикладів економії за рахунок збільшення масштабів діяльності. Але злиття не завжди найкращий шлях до її досягнення. На сучасному етапі неможливо однозначно стверджувати, які типи об'єднання дають позитивні результати, а які ні. Багато об'єднань, які вважались економічно обґрунтованими, зазнали невдачі внаслідок помилок у процесі їх організації. Інші були невдалими, оскільки менеджери компаній-покупців неправильно оцінили активи та зобов'язання компаній, які були предметом придбання. Наприклад, покупець занадто високо оцінив вартість на модернізацію обладнання тощо.

Іноді краще купити самостійну компанію, ніж інтегрувати її в уже діючі структури. Тому деякі компанії, які об'єднались, намагаючись досягти економії завдяки масштабам, далі функціонують як сукупність окремих, а іноді конкуруючих підрозділів, що мають різну виробничу інфраструктуру, дослідні і маркетингові служби.

Отже, економія горизонтальної інтеграції зумовлена збільшенням масштабів і досягається, коли середній розмір витрат на одиницю продукції зменшується в міру розширення обсягу випуску продукції.

Вертикальна інтеграція передбачає, що стадії виробництва і розподілу охоплено однією ієрархічною системою корпорації. На думку багатьох економістів, вертикальна інтеграція дає змогу замінити ринковий механізм внутрішніми операціями. У цьому разі основна компанія поширює свою діяльність або на попередні або на наступні виробничі стадії.

Вертикальна інтеграція являє собою систему, де підприємства чи компанії основного виробництва контролюють фірми, які доповнюють основне виробництво.

Сутнісну характеристику процесу вертикальної інтеграції наведено на рис. 7.2.



Виходячи з напрямків такої інтеграції виокремлюють:

вертикальну інтеграцію «вниз», де підприємство, зайняте основним виробництвом, отримує контроль над виготовленням сировини і напівфабрикатів;

вертикальну інтеграцію «вгору», коли підприємство отримує контроль над наступними технологічними стадіями, виключаючи також розподіл продукції, що виготовляється.

Японський фахівець з цієї проблеми Т. Коно розглядає чотири основні групи цілей вертикальної інтеграції:

усунення невизначеності, яка пояснюється тим, що для забезпечення постачання матеріалами і компонентами, а також збуту товарів необхідний послідовний контроль за ходом виробничого процесу;

обмеження конкуренції шляхом монополізації постачання сировини і напівфабрикатів, а також каналів розподілу продукції;

поліпшення якості продукції і зниження витрат, коли досягається синергетичний ефект при схожості технологій, що використовуються у виробничих процесах основної та інтегрованої фірми; наприклад, інтеграція виробництва чавуну і сталі в межах металургійного комбінату знижує транспортні витрати, забезпечує економію енергетичних витрат, питомих капітальних вкладень на спорудження підприємства, економію земельних ресурсів; крім того, досягається ефект за рахунок підвищення контролю між суміжними стадіями виробництва, кращого розуміння потреб різних стадій спільного виробничого процесу; коли у виробництві компонентів і кінцевої продукції використовується схожа технологія, якість компонентів поліпшується, що дає змогу реалізувати переваги інтеграції виробництва;

швидке пристосування до технологічних змін шляхом планомірного регулювання напрямків і масштабів діяльності; великі корпорації постійно працюють над удосконаленням конструктивних особливостей і поновленням номенклатури виробів; планомірність у цій сфері діяльності дає змогу своєчасно враховувати зміни ринкової ситуації і вносити корективи до технології і масштабів виробництва.

Реалізація цілей вертикальної інтеграції шляхом забезпечення більшого контролю над зовнішнім оточенням може принести фірмі і цілу низку додаткових важливих стратегічних переваг:

збільшення диверсифікаційного потенціалу при придбанні нового підприємства (фірма з торгівлі одягом придбаває дис-триб'ютери жіночих ювелірних прикрас, взуття);

використання торговельної марки і репутації організації; наприклад, фірма «Світоч», розширюючи свою мережу кондитерських магазинів, будує власну мережу кафе;

У підвищення рівня використання природних ресурсів і відходів: виробництво із соняшникового насіння олії паралельно з виробництвом маргарину, кормових дріжджів із соняшникової лузги;

розширення підприємства за рахунок як придбання тих, що вже існують, так і будівництва нових підприємств із виробництва продуктів, маркетинг яких дає можливість використання наявного збутового персоналу, об'єднання рекламних зусиль, каналів збуту продукції. Наприклад, фірма з виробництва хлібопродуктів купує підприємство, яке виготовляє макарони, вермішель, печиво, крекери тощо.

Однак поряд із перевагами вертикальна інтеграція має і певні недоліки, пов'язані з цією стратегією:

зниження гнучкості, зокрема в умовах технологічних змін може виникнути необхідність заміни постачальника, що за вертикально інтегрованих операцій по всьому виробничому циклу може бути практично неможливим;

складність виходу з бізнесу в умовах ринкової економіки;

підвищений технологічний ризик може виникати на одній зі стадій виробництва, що автоматично загрожуватиме якості виробництва в цілому;

процес реалізації стратегії вертикальної інтеграції може супроводжуватись збільшенням витрат на координацію діяльності; крім цього, відсутність цінової конкуренції може призвести до зменшення уваги до контролю за витратами, що пов'язано з гарантованим внутрішнім збутом виробів у вертикально інтегрованій системі.

У більшості випадків в об'єднаннях вертикального типу намагаються досягти економії за рахунок вертикальної економічної інтеграції. Великі промислові компанії ставлять перед собою завдання розширення контролю над виробничим процесом, джерелами сировини, а водночас і кінцевим споживачем. Одним із шляхів досягнення такої економії є злиття з постачальниками чи покупцями.

Конгломератна інтеграція створюється на базі об'єднання підприємств не пов'язаних між собою галузей. На відміну від горизонтальної і вертикальної інтеграції ця стратегія здебільшого не передбачає забезпечення синергетичних ефектів. Основні цілі в цьому разі пов'язані з підвищенням фінансової результативності корпорації.

Найбільш типові мотиви створення конгломератних об'єднань такі: мотивом для злиття підприємств може бути поява в компанії тимчасово вільних ресурсів. Припустимо, що компанія діє в галузі, яка досягла стадії зрілості. Вона створює великі потоки грошових коштів, але має незначний вибір привабливих інвестиційних можливостей. Теоретично ця компанія повинна використати залишок грошових коштів на підвищення дивідендів акціонерів. Але насправді адміністрація буде чинити опір такому розвитку подій, оскільки подібні компанії найчастіше використовують ці кошти (за умови слабких інвестиційних перспектив у своїй галузі) для проведення злиття з іншими підприємствами з метою забезпечення вкладання власного капіталу. Проте якщо компанія, маючи зайві грошові кошти, не підвищує дивідендів і не проводить злиття з іншими підприємствами, вона сама може стати об'єктом поглинання іншими фірмами. Це пояснюється тим, що ініціатори поглинання доходять висновку, що вільні грошові кошти являють собою унікальні активи; ці ситуації можуть використовуватися і для балансування грошових потоків. Так, з метою зменшення залежності від зовнішнього фінансування компанія може придбати фірму, конкурентні позиції якої дають змогу отримувати стабільні грошові потоки;

раціональніше використання фінансових ресурсів, коли грошові потоки, які надходять від галузей, що перебувають у стагнації, можуть бути використані новими зростаючими підрозділами корпорації;

можливості придбання нового бізнесу за низькою ціною, — це ситуація, характерна для сучасного стану розвитку нашої промисловості. Такі можливості існують у галузях, які перебувають на стадії спаду, коли фірми намагаються вийти з бізнесу для мінімізації витрат у майбутньому.

Як бачимо, в процесі діяльності підприємства та організації використовують різні мотиви для свого об'єднання. Різноманітність підприємств за сферами господарської діяльності зумовлює виникнення окремих форм їх інтеграції. Далі буде розглянуто найбільш типові форми інтеграції в Україні і у світовій практиці.