Основи менеджменту (2014)

Ефективне функціонування організацій перебуває у прямо пропорційній залежності від ситуації розвитку систем: упорядкування, підтримання в стадії впорядкованості, динамічного розвитку та адаптації. В умовах цивілізованого ринкового середовиша, де діють механізми конкуренції і суперництва, в забезпеченні ефективного функціонування організаційних систем вирішальну роль відіграє стадія динамічного розвитку. Саме вона визначає майбутню поведінку організаційних формувань, якісні зміни в інших стадіях розвитку систем. Змінюється логічна послідовність дій управління персоналом, діяльність якого спрямовується на перспективу, перспективні елементи ринку, вибір варіантів майбутньої поведінки організаційних систем.

Із зміною стратегічних параметрів виробництва продукції і надання послуг обов'язково змінюються параметри майбутньої поведінки організаційної системи та всіх її складових. Крім головної стратегії, формуватимуться стратегії управління, Маркетингу, фінансів, розвитку робочої сили, загально- і внутрісистемної комунікації, відносин власності та ін. Ця збалансована єдність елементів і стратегій забезпечить стабільність функціонування організаційної системи у зовнішньому конкурентному середовищі.

Отже, стратегія якформа прояву управлінськоїдіяльності має об'єкто-вий і функціональний характер. Вона безпосередньо пов'язана із загальною внутрісистемною ситуацією і об'єктом впливу. Варіанти взаємодії джерел виникнення ситуації з об'єктом впливу різні. Вплив може бути регулюючий, адаптивний і такий, що утворює середовище (зовнішній і внутрішній).

Стратегічний менеджмент — це система нових прийомів, інструментів філософії в управлінській діяльності, яка зорієнтована на загальносистемний інтерес. її основою є стратегічне планування, яке охоплює зовнішньо- і внутрісистемне середовище.

Існують різні підходи до стратегій, стратегічного менеджменту та планування.

Б. Тейлор, спеціаліст із стратегічного планування, виділяє різні його види. Він розглядає стратегію як:

систему всеохоплюючого контролю, що пов'язана з формуванням і розподілом ресурсів;

спосіб для впровадження нововведень;

форму стратегічного управління для зміцнення організації, кваліфікаційного потенціалу кадрів;

форму вирішення конфліктних ситуацій між групами інтересів як всередині бізнесу, так і за його межами;

системну методологію дослідження майбутнього.

Стратегії поділяються на загальні та специфічні. Перші охоплюють генеральні, ключові напрями розвитку організаційної системи. Вони визначають генеральну лінію майбутньої поведінки організації з урахуванням змін зовнішнього середовища. Це досягається в умовах сегментації ринку, різних видів стратегічних зон господарювання (базових і дивер-сифікованих). Специфічні стратегії охоплюють напрями розвитку підсистем організаційної системи. Вони забезпечують реалізацію загальної стратегії організації.

В економічній літературі правила стратегій класифікують за чотирма основними групами.

Правила, які використовуються в системі управління при оцінці результатів діяльності організаційного формування системи менеджменту. За їх допомогою визначають критерії оцінок, обґрунтовують якісну і кількісну сторони цих критеріїв. Першу прийнято називати орієнтиром, а другу - завданням. Орієнтир - це певна мета, яку прагне досягти система управління, використовуючи стратегії. Орієнтир і стратегія діалектично взаємопов'язані.

2. Правила стратегії бізнесу, або продуктивно-ринкової стратегії. Вони дають відповідь на запитання: що випускати і яка повинна бути структура виробництва? Які потрібно використовувати технології? Куди і кому збувати свої товари? Які сегменти ринку обслуговувати? Ці правила охоплюють управлінську діяльність, зорієнтовану на зовнішнє середовище і покликану забезпечити задоволення загальносистемних потреб.

Правила внутрисистемного характеру в сукупності форліую/пь внутрісистемну концепцію організації. Згідно з ними, виділяють внутрісистемні комунікації (організаційні, інформаційні, економічні відносини, відносини відповідальності тощо).

Правила повсякденної оперативної діяльності управлінських працівників у системі менеджменту.

Для прикладу можна розглянути деякі правила вибору стратегій, які були випробувані менеджерами:

Розглядайте стратегію як вираз інформаційного опортунізму.

Припустіть, що сприятливі можливості виникають не один раз, а часто.

Сформулюйте загальний напрям, а не загальну стратегію.

Дотримуйтесь "загального курсу і зигзагоподібної доріжки".

Ретельно продумайте початковий напрям, але зберігайте простоту і загальний характер його визначення.

Розглядайте оновлення і стратегію як ряди послідовних наближень до майбутнього.

Ніколи не робіть щось одне окремо.

Поліпшуйте свою справу, думаючи категоріями прибутковості і домагайтесь, щоб інші думали аналогічно.

Усвідомте, що будь-яке ділове рішення повинно бути вірогідним.

Розглядайте інформацію як важливу стратегічну перевагу.

Довіряйте чуттю.

Усвідомте цінність досвіду.

Пам'ятайте, що планування служить багатьом цілям.

Розглядайте стратегію, здібність і набуття навиків як одне і те ж. У системі управління використовують й інші правила. Вони дозволяють правильно підійти до обгрунтування стратегій і механізмів їх реалізації. Дуже важливо не помилятися у виборі ефективної стратегії серед усіх можливих.