Менеджмент (2002)

Знання і розуміння логіки розвитку процесу організації управління як невід'ємного атрибута розвитку комерційної організації в умовах нестабільності середовища виступає необхідною умовою для постійної підтримки конкурентоспроможності шляхом розвитку фірми.

Успіхи в теорії і практиці управління завжди залежали від успіхів в інших, пов'язаних з управлінням сферах, таких як математика, інженерні науки, психологія, соціологія й антропологія. В міру того, як розвивалися ці галузі знання, дослідники в галузі управління довідувалися все більше про фактори, що впливають на успіх організації.

Розглянуті вище передумови, сутність і основні напрями розвитку менеджменту дають підставу для висновку про те, що виникнення менеджменту як наукової системи управління, з одного боку, безпосередньо пов'язане з процесами розвитку й ускладнення практики підприємницької діяльності, а з іншого — він (менеджмент) перетворився в найважливіший фактор економічного розвитку провідних країн світу. Однією з особливостей ситуації, у якій формуються ринкові відносини в Україні, як і в інших країнах СНД, є наявність потужного економічного потенціалу, що був створений у минулому не на ринкових принципах. Сьогодні продуктивне й ефективне його використання можливе лише на основі адекватної ринкової системи управління. По суті ми маємо справу із ситуацією, коли причина і наслідок, залежно від конкретних історичних умов, міняються місцями. Те, що спочатку було наслідком економічного розвитку, починає відігравати роль причини, основи розвитку (закон зворотності).

Хоча деякі основні положення класичного менеджменту зазнали істотних змін, вони не втратили загальнотеоретичної і пізнавальної цінності. Зміни в концепціях та інструментах ефективного управління підприємствами є віддзеркаленням процесу збагачення практичної діяльності менеджерів.

Вивчення й аналіз фахової літератури дає змогу сформулювати положення, що складають основу теорії і практики класичного менеджменту.

Менеджмент є управління бізнесом, а бізнес є унікальною і винятковою справою відносно розвинутого суспільства.

Соціальні обов'язки менеджменту, тобто справи, які не може бути включено в рамки економічних розрахунків, є скоріше перешкодами й обмеженнями для менеджменту, ніж його метою і завданнями. Вони мають виконуватися за межами підприємства і за межами нормального робочого дня менеджера.

Основне завдання менеджменту — мобілізація сил організації для розв'язання відомих і визначених завдань. Критеріями його були ефективність того, що вже робиться, й адаптація до зовнішніх змін. Підприємництво і нововведення, крім систематичного дослідження, перебували поза сферою менеджменту. Сприятливим чинником у виникненні наукового управління була наявність великих і складних виробничих та торговельних організацій, у яких традиційні системи управління стали непридатними для використання. Це був період високої технологічної і підприємницької спадкоємності, період, що вимагав скоріше адаптації, ніж нововведень, і спроможності робити краще, ніж сміливості робити інакше.

Основна увага менеджменту приділялася робітнику фізичної праці — кваліфікованому або малокваліфікованому, який розглядався і як один із ресурсів, і як один з головних елементів витрат.

Менеджмент розглядався незалежно від культурних цінностей і особистих поглядів, подібно до елементарних операцій арифметики, законів фізики або інженерних розрахунків.

Менеджмент — результат, наслідок економічного прогресу. Він виник, коли бізнес переріс господаря, який робив усе сам, насамперед на підприємствах, які з самого початку були великими. У ті ж сфери економіки, де переважали невеликі підприємства, менеджмент прийшов пізніше. Деякі з них дотепер управляються за принципом: господар робить усе сам, маючи, в кращому разі, лише помічників.

Звичайно, сформульовані положення узагальнені, але вони відображають традиційний підхід до менеджменту.

Те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називають тихою управлінською революцією. її початок збігся зі вступом розвинутого суспільства в інформаційну стадію. На зміну класичному напряму в менеджменті приходить новий — індивідуально-інформаційний. Сутність нової філософії управління визначається такими факторами: ставка робиться на самореалізуючу людину (на відміну від економічної та соціальної); підприємство розглядається як живий організм, у якому люди об'єднані спільними цінностями, як клан; підприємство має весь час оновлюватися в постійному прагненні пристосуватися до зовнішніх чинників, головним із яких є споживач.

Нова філософія управління заснована на системно-ситуаційному підході. Головні передумови успіху лежать не всередині, а поза фірмою. Успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід є відповіддю на вплив зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем і вироблення нових рішень.

Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, що передбачає доповнення планування потенціалу фірми розробкою її стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації вимагає зміни стратегії.

Нова концепція управління диктує нові цінності персоналу, нову управлінську культуру (прагнення до радикальних змін, готовність до ризику, орієнтацію на освоєння нових можливостей та ін.).

В умовах активно мінливого ділового світу традиційний механізм наукового менеджменту виявляється все менш корисним і навіть непродуктивним. Якщо менеджерів турбує нестабільність ділового середовища, то вчені займаються безпосередньо аналізом природи і динаміки непередбачених, нестабільних і нестійких систем. Іншими словами, якщо традиційна наука зосереджувала свою увагу на аналізі, пророкуванні й управлінні, то нова наука переносить акценти на хаос і складність.

Першими, хто успішно спробував зробити практичні висновки зі становища, що склалося, у сучасних умовах були японці. Вони раніш за інших почали активно децентралізувати великі фірми, скорочувати кількість рівнів управлінської ієрархії у фірмах, прискорювати на цій базі інноваційні процеси і підвищувати ефективність, що сприяло зростанню продуктивності праці й посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.

Важливим кроком у розвитку методології сучасного менеджменту було формування теорії хаосу. Видана на Заході книга Дж. Гліка "Хаос: становлення нової науки" (1987) справила істотний вплив на розвиток методології як природничих, так і гуманітарних наук, у тому числі й на розвиток теорії менеджменту. Питання вивчення і розв'язання проблеми хаосу дуже актуальні для розвитку нашої економіки. Темп, глибина економічної кризи і глобальність змін у суспільстві не мають аналогів у новій історії людства.

В основу теорії хаосу були покладені дослідження вченого-метролога Е. Лоренса (лауреата премії Нобеля), котрий виявив, що навіть незначні зміни викликають глибокий вплив і потрясіння у всій системі. Коли ми розкладаємо проблему на частини, це дещо полегшує управління складними процесами, але за це ми платимо величезну ціну, що невидима на поверхні.. Найчастіше вони не розуміють динаміки змін, що знаходиться в основі цих систем, ні того, як вплинути на цю динаміку, щоб реалізувати цілі організації.

Зміни, що відбулися у змісті управлінської діяльності підприємствами, викликані розвитком внутрішнього і зовнішнього середовища їхньої життєдіяльності, дають підстави сформулювати шість положень сучасного менеджменту.

Будь-яке важливе завдання в розвинутому суспільстві вирішується в організованих і керованих інститутах і за допомогою їх. Комерційна діяльність була першим із таких інститутів, вона стала для інших надалі прототипом менеджменту. Новим є та обставина, що організації некомерційного характеру все частіше звертаються до досвіду бізнес-менеджменту, щоб навчитися ефективного управління. Проте це не означає, що бізнес-менеджмент може бути просто перенесений на інші організації некомерційного характеру. Навпаки, саме цим організаціям важливо зрозуміти, що менеджмент починається з визначення, аранжування цілей. Тому некомерційні організації, наприклад університет або лікарня, вимагають управління, котре суттєво відрізняється від того, яке властиве комерційним підприємствам. Те, що є винятковою рисою бізнес-менеджменту — вимірювання результатів діяльності прибутком, — для некомерційних організацій не є таким. Некомерційні організації потребують критерію ефективності діяльності, який зробив би для них те, що прибутковість здатна зробити для бізнесу.

Підприємницьке нововведення висувається на перший план, стає центром і ядром сучасного менеджменту. На відміну від минулого сучасні нововведення так само соціальні, як і технічні. Нововведення все більше і більше ґрунтуються на знаннях будь-якого роду, а не тільки однієї науки. Вони (нововведення) дуже капіталомісткі, особливо на фазах дослідження і розробки, впровадження нових товарів, технологій і послуг. Менеджмент здатний допомогти існуючим організаціям стати мобільними у справі швидкого впровадження виробничих нововведень.

Головне завдання менеджменту в розвинутих країнах полягає в тому, щоб робити знання більш продуктивними, тому що сьогодні основним капітальним ресурсом, головним об'єктом витрат розвинутої економіки є працівник, який володіє глибокими знаннями, який використовує в процесі своєї праці те, що він одержав від систематичного навчання. Продуктивність праці високоосвіченого працівника насамперед передбачає новизну і якість.

Крім засобів і техніки, загальної мови і концепцій менеджменту властиві також культура, система цінностей і переконань. Він є засобом, за допомогою якого дане суспільство (організація) створює свої власні цінності та переконання.

Менеджмент сьогодні має формувати цінності, спрямування і традиції окремих осіб, цілих організацій і суспільства, робити їх більш продуктивними. Іншими словами, якщо менеджмент не зможе мобілізувати специфічну культурну спадщину конкретної країни і народу, то економічний і соціальний розвиток країн і народів може опинитися під загрозою.

Прикладом у даному випадку може бути Японія, котра століття тому зуміла мобілізувати свої общинні традиції і культурні цінності на досягнення нових цілей сучасного промислового виробництва, що дозволило їй перетворитися в одну з найбільш розвинутих країн світу. Позицію японського працівника можна розглядати як продукт національно-економічного і національно-соціального розвитку. Якщо його позиція виходить із питання "Чим я можу допомогти?", то позиція американського, західноєвропейського і вітчизняного працівника частіше усього зводиться до відповіді "Це не моя справа". Два різних характери виробничих відношень, два типи участі людини в суспільному виробництві в кінцевому рахунку і виявляють багато переваг японської моделі підприємництва.

Продовжуючи цю тему, не зайвим буде прислухатися до думки самих японців. Так, голова однієї з відомих у світі японської кораблебудівної фірми "Міцуі дзосен" Ісаму Ямасіта зауважив у розмові з журналістами: "Після Другої світової війни, коли Японія приступила до індустріалізації, люди потягнулися у великі промислові комплекси і дух сільської общини, що існував багато століть, розпочав руйнуватися. Тоді ми відродили стару общину на своїх промислових підприємствах. І тепер фірми, подібно до нашої, являють собою нові общини, де на менеджерів покладений обов'язок створювати умови, у яких люди могли б насолоджуватися общинним життям. Насамперед ми, менеджери, — підкреслив Ісаму Ямасіта, — відповідаємо за збереження общинного життя". Акю Моріта в книзі "Зроблене в Японії" пише про це більш конкретно: "У кращих японських компаніях секретів або таємниць немає. Найважливіше завдання японського менеджменту полягає в тому, щоб встановити нормальні стосунки з працівниками, створити відношення до корпорації як до рідної сім'ї, сформувати розуміння того, що в працівників і менеджерів одна доля.

Компанії, що досягли в країні найбільшого успіху, — це ті, що зуміли створити віру в те, що в усіх працівників і акціонерів єдина доля. Робити ставку на людей треба щиро, часом це вимагає великої сміливості і може виявитися ризикованою справою. Однак зрештою, як би ви не були щасливі, розумні та прудкі, ваша справа та її доля знаходяться в руках тих людей, котрих ви наймаєте. З точки зору японського менеджменту найважливішим завданням організації виробництва є створення механізму групової логіки і підпорядкування волі лідера".

Отже, менеджмент необхідно розглядати і як точну, і як гуманітарну науку, і як суму результатів, що можна об'єктивно перевірити і підтвердити, і як суму переконань і досвіду.

Менеджмент — основа економічного і соціального розвитку.

Індивідуально-інформаційний підхід до моделі управління фірмою. Кожна фірма має шукати і вибирати особисту модель управління з врахуванням: розміру фірми; характеру продукції, що випускається; характеру середовища, у якій вона діє. Фірма постійно знаходиться в пошуку своєї моделі управління. Це безперервний процес.

Ці нові положення, звичайно, узагальнені, але вони являють собою дійсне керівництво для ефективного менеджменту в розвинутих країнах сьогодні.

Розпочавши своє існування як специфічна риса комерційних організацій, менеджмент з часом стає загальним, відмітним та істотним механізмом розвитку суспільства. Менеджмент і діяльність менеджерів будуть все більше і більше визначати напрями суспільного прогресу.

Загалом сучасний менеджмент характеризується: зміною змісту планування; всебічним дослідженням чинників успішної управлінської діяльності; орієнтацією управління залежно від результатів; розвинутою теорією і практикою маркетингу; розробкою ефективних технологій прийняття рішень; широким застосуванням економіко-математичних методів і досягнень інформатики в управлінні на базі персональних ЕОМ; розвиненістю обчислювальних мереж і засобів комунікацій; активною участю персоналу в управлінні.

Безпосередньо технологічні питання тепер не включаються в сферу компетенції фахівців з організації і управління. Наприклад, які добрива варто вносити в даний ґрунт, вирішує агроном, а фахівець із питань організації і управління, образно кажучи, визначає те, як необхідно робити, а не що робити, — організує процес праці, обліку, контролю, діловодства, дає оцінку економічної ефективності й рекомендації щодо раціонального використання робочої сили й устаткування. Завдання менеджменту стають все більш складними, охоплюючи не тільки виробництво, розподіл, обмін, фінансування, а й методи та способи, за допомогою яких здійснюються ці процеси, вирішуються питання соціального характеру. Все це вимагає аналізу конкретної ситуації за усіма факторами, оцінки ступеня їхнього впливу на діяльність організації з метою розробки прийняття і реалізації управлінських рішень. Сьогоднішні менеджери повинні бути дослідниками своїх власних організацій для ефективного управління підприємницькою діяльністю, що постійно змінюється й оновлюється.

Проведений аналіз передумов виникнення і сутності менеджменту підприємства дає змогу зробити висновок про те, що його виникнення зумовлене розвитком промислового виробництва на індустріальному етапі розвитку продуктивних сил суспільства в умовах ринку. В процесі розвитку менеджмент перетворився в найважливіший фактор подальшого розвитку і прогресу сучасного суспільства. Особливість проблеми менеджменту в соціально-економічних умовах України полягає в тому, що ефективне використання наявного виробничого потенціалу для більшості промислових підприємств безпосередньо пов'язано з формуванням промислового менеджменту як організуючої основи розширення і розвитку підприємництва.