Політична економія (1999)
1. Виникнення політичної економії та її основних напрямів
Проте в умовах рабовласницького та феодального суспільства не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Економічні знання виступали в той час лише як елементи єдиної, але ще нерозчленованої науки, та й потреби в самостійній економічній науці практично не було. Така потреба з'явилася в умовах капіталістичних відносин, коли високими темпами почали розвиватися продуктивні сили й широкого розповсюдження набули товарне виробництво і обіг. В суспільства з'явилася потреба в дослідженні джерел багатства націй і народів, груп людей та окремих осіб. Саме тоді й відбулося становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін уперше застосував французький економіст Антуан Монкретьєн у праці "Трактат політичної економії" (1615 p.). Назва походить від грецьких елів "поліс" - місто, суспільство, держава; "ойкос" - дім, господарство; номос" - вчення, закон. Таким чином, політична економія - це наука про закони суспільного господарства і на.
Оскільки капіталістичні відносини почали складатися передусім в торгівлі, то й перша школа буржуазної політекономії виходила з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля. головним чином зовнішня. Ця школа відома під назвою "меркантелізм" (від італійського слова "мерканте" - торговець, купець). Вчення зародилось у XVI - XVII ст. у країнах Західної Європи і виражало інтереси торгової буржуазії Меркантслісти об'єктом дослідження обрали обіг (передусім зовнішню торгівлю), вважаючи, що суспільне багатство створюється у сфері обігу А тому вони й не створили і не могли створити наукову систему поглядів на економічні процеси.
З проникненням капіталу у сферу виробництва погляди ідеологів буржуазії істотно змінилися, що й обумовило виникнення класичної буржуазної політичної економії. її першими представниками були Вільям Петті (1623-1687 рр.; Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр.; Франція). Вони вважали, що джерелом багатстві! є природа і праця в сільському господарстві. Крім того, Ф. Кене в "Економічній таблиці" (1758 р.) вперше зробив спробу розглянути процес суспільного відтворення як цілісну систему виробництва, обміну і споживання. Однак вчення фізіократів носило обмежений характер, оскільки виходило з того, що тільки сільськогосподарське виробництво є джерелом багатства. Все інше виробництво і невиробничу сферу фізіократи вважали безплідними, а зайнятих в них людей - паразитами.
Цю обмеженість подолали інші представники класичної буржуазної політекономії, зокрема такі, як А. Сміт ("Дослідження про природу та причини багатства народів", 1776 р.) і Д. Рікардо ("Начала політичної економії та оподаткування", 1817 p.). Вони вважали, що багатство суспільства створюється у виробництві незалежно від його галузевих особливостей, а прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Крім того, Д. Рікардо відкрив закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) та неоплаченою (прибутком підприємця), і довів, що прибуток буде високим або низьким у тій самій пропорції, в якій буде низька або висока заробітна плата. Отже, класична буржуазна політекономія започаткувала трудову теорію вартості.
В цей самий час виникла і дрібнобуржуазна політична економія, яка виражала економічні інтереси дрібних товаровиробників міста і села. її представники С Сісмонді, Ж. Прудон і деякі інші писали про вади і суперечності капіталістичного суспільства, але не бачили реальних шляхів їх усунення. Тому-то й ці вчені закликали повернутися до старих форм господарювання.
Інакше кажучи, класична буржуазна політекономія започаткувала об'єктивний аналіз механізму відтворення, висунула і обґрунтувала систему понять і категорій, викрила ті чи інші вади капіталізму й шукала шляхи їх усунення, започаткувала трудову теорію вартості.
Однак, класична буржуазна політекономія мала ряд недоліків, а саме:
видавала капіталізм за вічний лад, не бачила його історичну обмеженість і минущий характер;
з появою на політичній арені робітничого класу відмовилась від пошуку істини і стала навіть спотворювати її заради захисту капіталізму.
Вчення К. Маркса і Ф. Енгельса стало віхою в історії економічної думки. З його появою в економічній теорії склались два напрями: марксистський і буржуазний. Прихильники першого концентрують свою увагу на вивченні соціально-економічних відносин як складових всієї системи виробничих відносин. Прихильники другого напряму в центр дослідження ставлять конкретно-економічні відносини, які є складовою частиною організаційно-економічних відносин.
Подальший розвиток марксистського напряму в політичній економії здійснив В. І. Ленін. Він створив вчення про монополістичний і державно-монополістичний капіталізм, розробив основи економічної теорії соціалізму.
Важливу роль в розробленні марксистського напряму в економічній теорії відіграли праці вчених Радянського Союзу, інших соціалістичних країн. Зокрема, щодо дослідження проблем економічного планування та захисту трудящих.
Щоправда розвиток відбувався суперечливо, нерідко під впливом суб'єктивізму і волюнтаризму у суспільно-політичному житті тих чи інших країн. В останнє десятиріччя прихильники марксистського напряму в економічній теорії намагаються очистити свою науку від суб'єктивно-волюнтаристських нашарувань та помилок і цим самим створити наукову базу для подальшого утвердження й розвитку соціалізму.
Помітний внесок в розроблення буржуазної економічної теорії здійснив англійський економіст А. Маршалл в праці "Принципи економіки" (1890). Він і його послідовники розвивають основні ідеї класичної буржуазної політекономії, головним чином, що стосуються проблем економічної ефективності. Вони започаткували створення так званого неокласицизму.
Важливу роль в розробленні економічної теорії відіграла праця англійського економіста Дж. Кейнса загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936), в якій значне місце відведено дослідженню державно-монополістичного регулювання економіки. Ідеї Дж Кейнса одержали свій подальший розвиток у працях багатьох вчених Заходу, що дало підставу говорити про становлення неокейнсіанства як течії сучасної буржуазної політекономії.
Звичайно, сучасна буржуазна економічна наука не обмежується двома зазначеними течіями. Поширення набули ідеї, які зближують неокейнсіанство і неокласицизм. Найповніше такий синтез проявився у праці американського економіста П. Самусльсона "Економіка". Зростає також значення ліберально-критичних теорій, зокрема таких як теорія нового індустріального суспільства", "післяіндустріального суспільства", "конвергенції", "технотронної революції" і деяких інших.
Економічна думка України розвивалася у взаємодії із світовою економічною думкою і передусім з економічною думкою Росії. В цьому зв'язку до неї можна застосувати ті ж оцінки етапів розвитку, які були характерні для економічної думки взагалі. При цьому на кожному етапі розвитку економічної думки України можна виділити таких її представників, чиї праці становили найвище досягнення національної економічної науки.
Особливо активно економічна думка України розвивалась у другій половині XIX і XX ст. Професор Київського університету Зібер та його учень Подолинський виступили першими популяризаторами економічного вчення К. Маркса. При цьому вони використовували місцевий матеріал, який підтверджував ті чи інші висновки економічної теорії К. Маркса, передусім теорії трудової вартості. Проблеми попиту і пропозиції досліджував ректор Київського університету Бунте. Професор цього ж університету Драгоманов обґрунтував експлуататорську природу капіталізму та неминучість зубожіння селян в умовах приватної власності на землю. В ідеях згаданих вище мислителів поєднувалися елементи економічної теорії дворянства, народництва і соціалізму.
Важливу роль у розробленні економічної теорії відіграла праця І. Франка "Що таке соціалізм?". В ній обґрунтовувалась необхідність суспільної власності на засоби виробництва, розкривалась експлуататорська суть капіталізму, з позицій революціонері в-демократів висувались економічні ідеї соціалізму.
Помітний внесок у розвиток економічної думки в Україні зробив М. І. Туган-Барановський. В багатьох своїх працях він досліджував проблеми кооперації, розробляв інші аспекти економічної теорії соціалізму
У післяжовтневий період економічна думка України розвивалась, головним чином, в руслі марксистського напряму. Причому Українські вчені творчо розробляли найрізноманітніші актуальні проблеми політичної економії, реалізація яких на практиці дозволяла нашій державі успішно розв'язувати завдання щодо розвитку народного господарства і піднесення життєвого рівня населення.
В останнє десятиріччя значна частина вчених України відмовилась від марксистської економічної теорії і стала на шлях популяризації тих чи інших течій буржуазної політичної економії. Будучи представниками нинішньої офіційної економічної науки, окремі вчені навіть вилучили з вжитку сам термін "політична економія", протиставляючи його "економічній теорії", "теоретичній економіці " і інші.
Насправді, "політична економія", економічна теорія", "теоретична економіка", "економіка" - це не різні економічні науки. Це лише різні назви однієї й тієї ж самої науки. Видатний англійський економіст А. Маршалл у праці "Принципи економіки" вживав терміни "політична економія" і "економічна наука" як синоніми. Аналогічно діє і П. Самуельсон у відомому підручнику "Економіка", вживаючи як ідентичні терміни "політична економія" і "економічна теорія". Чікагський університет і сьогодні видає журнал політичної економії"". Проблеми політекономії розглядаються у чотиритомному словнику, виданому під редакцією відомих англійських вчених Дж. Ітвслла, М. Мілгсйта, П. Ньюмена. Навіть у старих радянських підручниках терміни "політична економія" і "економічна теорія" використовувались як синоніми.