Політична економія (1999)
2. Капітал як економічна категорій товарного виробництва
Основу речового підходу заклали ще А.Сміт і Д.Рікардо. Перший розглядав капітал як нагромаджену працю, другий вважав, що капітал - це засоби виробництва. Ототожнення капіталу з речами має місце в працях багатьох сучасних економістів, зокрема таких, як П. Самуельсон, Дж. Робінсон, С Фішер, У. Нордхаус і ін.
Грошові концепції зв'язують поняття капіталу з грошима, цінними паперами, фінансовими ресурсами. Абсолютизація грошової форми капіталу бере початок від меркантилізму. В сучасних умовах вона характерна передусім для представників монетаризму.
Чимало економістів витлумачує суть капіталу на основі концепції продуктивності капіталу". Вони вважають, що кожний фактор виробництва має фізичну продуктивність, тобто створює свою частку доходу.
Ряд авторів при визначенні капіталу в центр уваги кладе фактор часу. На їх думку, одержуваний капіталістом доход становить собою своєрідну винагороду за відмову непродуктивного використання коштів, за відмову від задоволення особистих потреб, за очікування благ майбутніх.
Під впливом зростання ролі освіти та особистості людини виникли різноманітні теорії людського капіталу. їх автори вважають, що капіталом є знання, уміння, навики і всі вони можуть бути використані з метою виробництва товарів та послуг, а в кінцевому плані - для одержання доходу.
Проте таке розуміння капіталу не може дати пояснення, чому використання засобів виробництва, грошей та інших факторів в одних суспільствах породжує одні відносини, а в інших - інші, протилежні. Це можна пояснити, якщо розглядати капітал як специфічне виробниче виношений, як вартість, що приносить додаткову вартість. Ця остання виникає тільки тоді, коли має місце експлуатація найманої праці.
Купуючи робочу силу і засоби виробництва, капіталіст, по-перше, хоче виробити споживну вартість, яка б мала мінову вартість, тобто товар.
По-друге, він хоче виробити такий товар, вартість якого була б більшою, ніж вартість куплених ним факторів виробництва і тим самим забезпечувала б йому додаткову вартість. Як бачимо, капіталіста не цікавить споживна вартість сама по собі. Його цікавить додаткова вартість. Тому капіталіст буде прагнути виробляти ті споживні вартості, які в сучасних умовах приносять йому високу додаткову вартість.
Процес створення додаткової вартості і перетворення грошей у капітал можна простежити на такому прикладі. Припустимо, що тривалість робочого дня на бавовняному комбінаті становить 8 годин. Робітник за цей час переробляє 20 кг бавовни, за які, як за сировину, капіталіст заплатив 20 дол. Припустимо також, що для перероблення 20 кг бавовни на пряжу капіталіст витрачає 4 дол. засобів праці (зношення приміщення, споруд, машин тощо). Крім того, капіталіст витрачає 2 дол. на купівлю робочої сили. І нарешті, припустимо, що робітник, витрачаючи свою абстрактну працю, створює протягом кожної години нову вартість в 0,5 дол. За таких вихідних даних робітник протягом 4 годин роботи створить нову вартість у 2 дол., тобто таку, яка дорівнює вартості його робочої сили. За цей же період буде виготовлено 10 кг пряжі, загальною вартістю 14 дол. (10 дол. вартість 10 кг переробленої бавовни, 2 дол. вартість спожитих засобів праці і 2 дол. відтворена вартість робочої сили).
Таку ж величину можна визначити і іншим шляхом: нова вартість, створена робітником протягом дня - 4 дол., а денна вартість робочої сили - 2 дол. Різниця між новою вартістю і денною вартістю робочої сили становить додаткову вартість. її безплатно привласнює капіталіст. Таким чином, гроші перетворилися у капітал.
При цьому присвоєння капіталістом додаткової вартості відбувається без жодного порушення закону вартості. Капіталіст купував засоби виробництва і робочу силу за вартістю, продавав вироблений продукт за вартістю і все ж одержав додаткову вартість, тобто одержав грошей більше, ніж авансував.
Ми розглянули приклад виробництва додаткової вартості одним робітником за один робочий день. Але ж на капіталістичному підприємстві працює не один, а сотні й тисячі робітників і працюють не один день, а протягом року. Відповідно цьому зростає і додаткова вартість.
Отже, одержання додаткової вартості не випадкове явище, а об'єктивно закономірний процес капіталістичного виробництва. Навіть якщо капіталісти сплачують повну вартість робочої сили, то все одно одержують додаткову вартість. Проте слід мати на увазі, що тільки при ідеальних умовах капіталісти купують робочу силу за її вартістю. В дійсності досить часто вони купують робочу силу за ціною, нижчої від її вартості.
Процес виробництва і привласнення додаткової вартості передбачає єдність сфери обігу і сфери виробництва. В сфері обігу капіталіст купує робочу силу і засоби виробництва, в ній же, продаючи вироблений товар, реалізує додаткову вартість. В сфері виробництва в результаті праці найманих працівників авансована вартість зростає, створюється додаткова вартість.
Як було показано вище, робочий день на капіталістичному підприємстві поділяється на дві частини. Протягом однієї частини робочого дня робітник відтворює вартість своєї робочої сили. Цю частину робочого дня прийнято називати необхідним робочим часом, а працю, затрачену протягом цього часу, - необхідною працею. Протягом другої частини робочого дня робітник створює додаткову вартість. Цю частину робочого дня прийнято називати додатковим робочим часом, а працю, затрачені протягом цього часу, - додатковою працею.
Необхідно мати на увазі, що додаткова праця і додатковий продукт властиві кожному суспільству, а додаткова вартість - тільки капіталізм} Додатковий продукт стає матеріальним носієм додаткової вартості тільки тому, що при капіталізмі товарне виробництво носить загальну форму і товаром стала робоча сила. Додаткова вартість безплатно привласнюється капіталістами. Вона характеризує виробничі відносини між власниками засобів виробництва і робітниками, тобто відносини, в яких капіталісти експлуатують найманих робітників. Особливістю капіталістичної експлуатації є те, що вона приховує примусовий характер праці робітника і безплатне присвоєння капіталістом додаткової праці робітника. Таке маскування, породжується тим, що при капіталізмі робітник особисто вільний і сам розпоряджається своєю робочою силою. Але відсутність у робітника засобів виробництва змушує його продавати свою робочу силу капіталістам. Тобто при капіталізмі мас місце економічний примус до праці на власника засобів виробництва.
Необхідно мати на увазі, що ні гроші, ні засоби виробництва, ні життєві блага самі по собі не є капіталом. Вони перетворюються у капітал тільки тоді, коли їх використовують для присвоєння неоплаченої чужої праці Капітал, наголошував К. Маркс, це не річ, а певне, суспільне, притаманне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене у речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру.
При розгляді процесу виробництва додаткової вартості і перетворення грошей у капітал, було помічено, що засоби виробництва і робоча сила як фактори процесу праці беруть різну участь у створенні вартості продукт}'. Вартість засобів виробництва переноситься на створюваний продукт конкретною працею робітника. Тобто в новому продукті вартість засобів виробництва лише зберігається. Водночас робітник своєю абстрактною працею створює нову вартість, додаючи її до старої вартості - вартості спожитих засобів виробництва Нова вартість містить в собі відтворену вартість робочої сили і додаткову вартість. Отже, робоча сила створює вартість і додаткову вартість.
Ту частину капіталу, яка витрачається на купівлю засобів виробництва і яка в процесі праці не змінює свою величину К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою С (від початкової букви латинського слова constantes - "постійний"). В нашому прикладі це капітал, авансований на купівлю 20 кг бавовни і вартість зношення засобів праці (20 дол. і 4 дол.).
Ту частину капіталу, яка потрачена на купівлю робочої сили і яка в процесі виробництва змінює свою вартість, К. Маркс називає змінним капіталом і позначає буквою V (variables - "змінюваний"). В нашому прикладі це денна вартість робочої сили (2 дол.).
В умовах капіталізму засоби виробництва і робоча сила виступають як частини капіталу, а тому вартість товару набуває специфічну форму вираження. Минула праця тепер вже проявляється як вартість постійного капіталу (с), перенесена із засобів виробництва на новостворений продукт. Жива праця, втілена в товарі, виступає як новостворена вартість у формі v + m , де v - еквівалент вартості робочої сили, m - додаткова вартість. Таким чином, вартість ( W ) товарів, вироблених на капіталістичних підприємствах, можна виразити формулою W = с + v + m. Інакше кажучи, вартість товарів, вироблених на капіталістичних підприємствах, виражає виробничі відносини капіталістичного суспільства - експлуатацію найманих робітників капіталом.
3. Норма і маса додаткової вартості
В "Капіталі" К. Маркс розробив вчення про норму та масу додаткової вартості. В будь-якому суспільстві, що базується на приватній власності на засоби виробництва відношення додаткової праці до необхідної праці виражає ступінь експлуатації безпосередніх виробників. В капіталістичному суспільстві ступінь експлуатації найманих робітників одержує і свою специфічну форму вираження - як відношення додаткової вартості до змінного капіталу. Це відношення К. Маркс називає нормою додаткової вартості і позначає буквою т\ Тобто формула] норми додаткової вартості має такий вигляд:
У додатковій вартості втілена додаткова праця найманих робітників, і вона (додаткова вартість) є прирощенням змінного капіталу.
вартість змінного капіталу дорівнює вартості купленої капіталістом робочої сили. Причому ця вартість відтворюється необхідною працею. Тому додаткова вартість відноситься до змінного капіталу так само, як відноситься додаткової праця до необхідної праці. Тобто можна скласти таке рівняння:
m У випадку відношення ступінь експлуатації виражається у v формі уречевленої праці, у відношенні між додатковою і необхідною працею вона виражена у формі поточної праці.
У зв'язку з цим К. Маркс зазначає, що норма додаткової вартості є точним вираженням ступеню експлуатації робочої сили капіталом, тобто експлуатації робітника капіталістом.
Норма додаткової вартості показує в яких пропорціях розподіляється новостворена вартість (v + m) між капіталістом і найманим робітником, а також яку частку робочого дня робітник працює на капіталіста і яку на себе. Якщо робітник половину робочого дня (як це було в нашому прикладі) буде працювати на себе, а половину на капіталіста, то ступінь експлуатації становитиме 100%. ( Абсолютну величину експлуатації робітників характеризує маса додаткової вартості, яка являє собою всю додаткову вартість, створену неоплаченою працею робітників, яких експлуатує один і той же капітал.
Масу додаткової вартості можна визначити шляхом множення величини авансованого змінного капіталу на норму додаткової вартості, тобто це можна зробити за формулою:
З розвитком капіталізму норма і маса додаткової вартості зростають. Якщо в період написання "Капіталу" К. Марксом норма додаткової вартості У найбільш розвинених країнах становила 98-100%, то в наш час, за оцінками зарубіжних авторів, вона становить 300-350%, а в обробній промисловості Японії - понад 500%.
Збільшення виробництва додаткової вартості може здійснюватися різними способами. Одним з них є подовження робочого дня за межі існуючого. Припустимо, що робочий день становить 8 годин, з яких 4 години - необхідний робочий час і 4 години - додатковий робочий час.
Якщо робочий день при незмінній вартості робочої сили збільшити з 8 годин до 10 годин, то тоді додатковий робочий час зросте з 4 годин до 1 6 годин. Це приведе до зростання норми і маси додаткової вартості і до 1 підвищення ступеня експлуатації найманої праці капіталом При тривалості робочого дня у 8 годин ступінь експлуатації становив 100%, М при 10-годинному робочому дні - 150%.
Додаткову вартість, одержану шляхом подовження робочого дня за межі існуючого прийнять називати абсолютною додатковою вартістю.
Проте тривалість робочого дня має свої фізичні та соціальні межі. Людина не може працювати усі 24 години за добу. Вона повинна відпочивати, споживати їжу, а також задовольняти свої інтелектуальні та соціальні потреби. Тому робітники добиваються скорочення тривалості робочого дня. І сьогодні в багатьох країнах унормовано 40-годинний робочий тиждень.
За таких умов збільшення виробництва додаткової вартості досягається шляхом підвищення інтенсивної праці, тобто збільшення затрат праці в одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці економічно рівнозначне подовженню робочого дня, тому додаткову вартість, вироблену в результаті зростання інтенсивності праці, також прийнято називати абсолютною. Виробництву абсолютної додаткової вартості служить також зменшення заробітної плати нижче вартості робочої сили.
Другим способом збільшення виробництва додаткової вартості є скорочення необхідного робочого часу і відповідне подовження додаткового робочого часу, яке відбувається в результаті підвищення продуктивності пращ. В результаті зростання продуктивності праці може мати місце навіть скорочення загальної тривалості робочого дня, але j співвідношення між додатковим робочим часом і необхідним робочим часом може свідчити про зростання норми додаткової вартості і ступеня [ експлуатації найманих працівників капіталом.
Додаткову вартість, одержану шляхом скорочення необхідного робочого часу, в результаті підвищення продуктивності праці, і відповідного подовження додаткового робочого часу, прийнято називати | відносною додатковою вартістю.
Окремі власники засобів виробництва можуть одержувати надлишкову додаткову вартість, яка виникає в результаті зростання індивідуальної продуктивності праці, що досягається на їхніх підприємствах завдяки застосуванню більш досконалих знарядь праці та організації виробництва.
Відносини між найманими робітниками і капіталом пронизують всю систему відносин капіталістичного суспільства – відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Виробництво додаткової вартості та привласнення її капіталістами є основним економічним законом капіталізму. Цей закон визначає розподіл засобів виробництва і робочої сили між різними сферами господарства, пропорції між ними, масштаби і темпи розвитку виробництва, зміни його структури, створення нових галузей і сфер діяльності, застосування досягнень науки, вдосконалення техніки, рівень зайнятості найманої праці тощо. Тобто закон додаткової вартості як основний економічний закон визначає всі сторони життя капіталістичного суспільства.