Політична економія (1999)

Оскільки, як вже зазначалося, існують різні типи власності на землю, остільки мають місце різні форми господарювання у сільському господарстві. В залежності від типу і форми власності сільськогосподарські підприємства можуть бути державними, колективними та індивідуальними (фермерськими).

Держава в багатьох країнах світу бере на себе створення сортовипробувальних підприємств, елітнонасінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, господарств по вирощуванню ефіроолійних, лікарських та деяких інших рослин.

Колективні сільськогосподарські підприємства - це добровільні об'єднання громадян для спільного виробництва сільськогосподарської продукції. Вони діють на засадах підприємництва і самоврядування!

„Економічною основою цієї форми господарювання є колективна власність на землю, яка утворюється в результаті об'єднання приватних ділянок землі або в результаті наділення нею селянської громади. Розподіл доходу у колективному сільськогосподарському підприємстві здійснюється за кількістю та якістю затраченої праці і за кількістю та якістю земельного паю, внесеного у колективний земельний фонд та сукупність інших засобів виробництва!

Вищим органом самоврядування у колективному підприємстві є загальні збори його членів або збори уповноважених; У період між зборами справами підприємства керує правління. Повноваження загальних зборів (зборів уповноважених) і правління визначаються статутом підприємства.

Селянське ( фермерське ) господарство становить собою форму підприємництва громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробленням і реалізацією. Переважна частина фермерських господарств - це сімейні ферми, тобто такі, де об'єдналися батьки, діти та інші родичі для роботи в Цьому господарстві. Хоча в усіх країнах з ринковою економікою є Чимало великих фермерських господарств, які здійснюють виробництво на основі найманої праці.

В розвинених капіталістичних країнах фермерські господарства Склалися в результаті довготривалої буржуазної аграрної еволюції, яка відбувалася двома шляхами: шляхом поступового перетворення поміщицьких господарств у капіталістичні і шляхом звільнення селянського землеволодіння від пережитків кріпосництва і передачі на тих чи інших засадах землі селянам, які розвивалися в напрямі капіталізму.

В постсоціалістичних країнах має місце протиставлення колективних сільськогосподарських підприємств фермерським. При цьому спостерігається захоплення силовим адміністративно-командним руйнуванням колгоспів і вольовим насадженням приватних селянських (фермерських)господарств та приватної власності на землю. Подібна практика приводить до гострих конфліктів, що виникають у відносинах між фермерськими господарствами, колгоспами та радгоспами. Сказане повністю стосується й України. Незважаючи на те, що Верховна Рада прийняла закони "Про селянське (фермерське) господарство", "Про колективне сільськогосподарське підприємство"," Про плату за землю" та деякі інші, котрі регулюють аграрні відносини, в країні відсутні ефективні механізми розв'язання суперечностей та узгодження економічних інтересів різних суб'єктів господарської діяльності.

Не вирішує зазначених проблем і акціонування колгоспів, колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), агрокомбінатів, агроб'єднань та агрофірм. Будучи досить ефективною формою реалізації власницьких інтересів у розвинутих країнах, воно в умовах нашої дійсності стало засобом розтринькування, розтягування колективного надбання. Тому, як свідчить досвід, після проголошення колгоспу чи КСП акціонерним товариством справи в ньому досить часто не тільки не поліпшуються, а й погіршуються .

Пояснюється це тим, що ефективність механізму пайової власності залежить від того, якою мірою працівник реалізує можливість приватної ініціативи, підприємництва в межах колективної праці. Це, в свою чергу, вимагає відповідних зміну внутрігосподарській організації трудової діяльності.

В результаті господарської діяльності кожне сільськогосподарське підприємство виробляє продукцію. Маса виробленої підприємством протягом доку продукції в грошовій формі становить його валову продукцію. Ця продукція призначається для задоволення виробничих і невиробничих потреб даного підприємства і суспільства в цілому. За вартістю валова продукція ділиться на перенесену вартість спожитих засобів виробництва і новостворену вартість. Відповідно до вартості спожитих засобів виробництва формується фонд заміщення. Засоби виробництва, що призначені для відновлення раніше спожитих, складаються з продукції даного підприємства та індустріальних засобів виробництва, які купуються за межами держави. Матеріальні заграти - це затрати на амортизацію основних фондів, насіння, корми, добрива, нафтопродукти, поточний ремонт тощо.

Різниця між вартістю валової продукції і вартістю матеріальних затрат на її виробництво становить собою валову додану вартість - валовий доход господарства. Валова додана вартість створюється живою працею і включає в себе вартість необхідного продукту і чисту додану вартість - додатковий продукт (додаткову вартість, чистий доход). Валова додана вартість - це практично національний доход, створений на даному підприємстві.

І 3 валового доходу формується фонд заробітної плати, який виступає основною частиною необхідного продукту] Та частина валової доданої вартості, що залишається після утворення фонду заробітної плати, являє собою чисту додану вартість(додаткову вартість) - чистий доход господарства.

Якщо господарювання здійснюється на власній землі, то чиста додана вартість розпадається на дві частини: одна надходить державі у вигляді податків та платежів, інша використовується для задоволення внутрігосподарських потреб - збільшення основних та оборотних фондів, утворення і поповнення резервного фонду, розвиток соціальної сфери тощо.

Якщо господарювання здійснюється на землі, взятій в оренду або одержаній у безстрокове чи довгострокове володіння, то з чистої доданої вартості, крім податків і платежів, сплачується земельна рента власнику землі.

Частина необхідного і додаткового продукту споживається в господарстві безпосередньо в натуральній формі. Це насіння та корми, Що використовуються для розширення виробництва; продукти, що, видаються найманим працівникам в рахунок оплати праці (робочої сили);продукти, що використовуються у громадському харчуванні тощо.