Політична економія (1999)

Як відомо, прибічники ринкової трансформації планової економіки стверджували, що для переходу до ринкової системи господарювання буде потрібно рік-півтора. І за цей період суттєво зросте ефективність суспільного виробництва й відбудеться підвищення рівня життя населення.

Їх нечисленні опоненти, заперечуючи необхідність ринкової трансформації планової економіки, доводили, що перехід до ринку неминуче викличе кризові явища в економіці, виникнення безробіття, зниження рівня життя населення та інші негативні явища.

Практика підтвердила, що перехід до ринкової системи потребує тривалого перехідного періоду, протягом якого руйнується стара система господарювання і створюється замість неї нова. Для її створення необхідно суттєво реформувати продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову.

Виходячи з первинності продуктивних сил відносно виробничих відносин та первинності останніх відносно надбудови, починати перехід до ринкової системи необхідно з реформування та вдосконалення продуктивних сил. Бо саме їх більш високий рівень здатний забезпечити суттєве зростання добробуту населення. І про це свідчить світовий досвід. Скажімо, в середині 80-х років із приблизно 150 країн з ринковою економікою лише у двох десятках з них рівень життя був вищим, ніж в Україні. Його досягнуто за декілька століть розвитку й вдосконалення продуктивних сил.

Для держав, що утворилися на базі колишнього СРСР та інших соціалістичних країн, проблема розвитку продуктивних сил ускладнюється тим, що існуюча їх структура сформувалася як частка єдиного господарського комплексу СРСР і світового соціалістичного господарства. Ця структура не відповідає потребам кожної самостійної держави.

Певні труднощі переходу до ринкової економіки обумовлені високим рівнем концентрації виробництва, в результаті чого майже половина усіх підприємств в промисловості, на транспорті та деяких інших галузях є єдиними виробниками товарів та послуг, а це виключає можливість внутрігалузевої конкуренції.

Перехід до ринкової економіки неможливий і без відповідних змін головної продуктивної сили суспільства - людини. Передусім в перехідний період необхідно здійснити підготовку керівних кадрів, підприємців, фермерів, які б володіли ринковими методами управління виробництвом. Поряд з цим необхідно запровадити систему економічного виховання всього населення, яка б змінила його економічне мислення. Зрозуміло, що все це діятиме лише тоді, коли населення відчуватиме реальні зрушення у піднесенні рівня життя.

Розвиток продуктивних сил у перехідний період повинен супроводжуватися створенням ринкових виробничих відносин. При цьому першочерговими завданнями є:

реформування відносин власності шляхом їх роздержавлення і створення різноманітних форм;

лібералізація системи управління економікою шляхом переходу від планової економіки директивного типу до економіки, яка регулюється, головним чином, ринковими методами та державними індикативними планами;

реформування фінансової та податкової системи, грошового обігу, системи соціального забезпечення та інших економічних відносин;

створення інфраструктури ринку, передусім системи бірж, банків, інвестиційних і страхових компаній та інших комерційних установ.

Водночас з трансформуванням економічних відносин у перехідний період повинна реформуватися надбудова, передусім - правові відносини, закріплені у Конституції, законах та підзаконних актах. Хоча реформування надбудови не вимагає великих матеріальних витрат, проте це складний процес, для якого потрібні великі інтелектуальні зусилля та багато часу.

Всі зміни у системі виробничих відносин і надбудові ні в якому разі не повинні призводити до руйнування існуючих продуктивних сил і зниження життєвого рівня населення. Проте на практиці в усіх постсоціалістичних країнах в ході ринкової трансформації відбулося нічим невиправдане руйнування продуктивних сил і масове зубожіння населення. Така ситуація додала сумнівів у доцільності переходу до ринкової економіки і навіть більше: породила несприйняття будь-якого реформування. І це в той час, коли існує досвід реформування економіки КНР, який свідчить, що оптимальне поєднання ринкових і планових механізмів господарювання дає відчутні позитивні зрушення. Сьогодні КНР має найвищі в світі темпи економічного зростання та підвищення матеріального та культурного рівня життя народу. Чого досягли постсоціалістичні країни, так це "дикого капіталізму" періоду так званого первісного нагромадження.