Політична економія (1999)
2. Міжнародний поділ праці: суть, принципи та форми
Основними об'єктивними передумовами становлення і поглиблення міжнародного поділу праці є:
відмінність між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри та професійний склад трудових ресурсів;
національні та історичні особливості, що склалися в різних країнах;
науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки і техніки. В цьому зв'язку виділяють три групи країн: розвинуті, середньорозвинуті і країни, що розвиваються. Звичайно, така класифікація у певній мірі має умовний характер, оскільки у кожній з названих груп існують значні відмінності між країнами, які впливають і на їх роль у міжнародному поділі праці.
Прийнято розрізняти: загальний поділ праці між великими сферами економіки, частковий - між галузями цих сфер та одиничний, який поглиблює предметну, технологічну та детальну спеціалізацію.
Основними принципами міжнародного поділу праці є:
врахування об'єктивно необхідних пропорцій економічного розвитку кожної країни і системи співробітництва країн з метою досягнення кожною країною збалансованості національного народного господарства;
забезпечення високої ефективності міжнародного поділу праці, яка проявляється у високих темпах зростання виробництва та більш повному задоволенні потреб населення кожної країни при мінімальних затратах суспільної праці;
поєднання міжнародної спеціалізації виробництва і комплексного розвитку господарства окремих країн в інтересах найбільш повного і доцільного використання природних та економічних передумов виробництва;
добровільність та невтручання у внутрішні справи одне одного.
В сучасних умовах номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво цієї номенклатури. За таких обставин найбільш ефективним способом забезпечення потреб суспільства у різноманітних видах продукції є створення спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних в систему міжнародного поділу праці. Сказане не означає, що в кожній країні, втягнутій у міжнародний поділ праці, не повинно бути цілісного народногосподарського комплексу. Навпаки, в кожній з них має скластися могутній народногосподарський комплекс, який включає в себе розвинуту паливно-енергетичну, сировинну та машинобудівну промисловість, промисловість будівельних матеріалів, розвинутий сучасний транспорт та зв'язок і сільське господарство. В результаті цього кожна країна має бути індустріально розвинутою.
З поглибленням міжнародного поділу праці розвивається і міжнародна промислова кооперація, суть якої полягає в спеціалізації виробництва не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами.
Міжнародна, спеціалізація і кооперація виробництва, міжнародний поділ праці в кінцевому підсумку породжують інші міжнародні економічні відносини: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах.
Економічна інтеграція становить собою об'єктивний процес об'єднання виробничих і науково-технічних можливостей різних кран з метою підвищення ефективності виробництва кожної з них та підвищення рівня життя населення. Найбільш повно економічну інтеграцію характеризують такі риси:
- наявність міждержавного регулювання економічних процесів;
- поступове формування на базі національних економік регіонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення;
усунення адміністративних і економічних перешкод вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;
зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.
В сучасних умовах існують такі основні види інтеграційних об'єднань (угруповань): зона вільної торгівлі, яка передбачає скасування мита, кількісних обмежень у торгівлі для країн-членів інтеграційного об'єднання; спільний ринок, який забезпечує вільний рух між країнами інтеграційного об'єднання не тільки товарів, але й капіталів та робочої сили; економічний та валютний союзи, які передбачають уніфікацію заходів по регулюванню економіки (єдину бюджетну та податкову політику, створення спільних органів регулювання банківської системи та валютних відносин).
В наш час найбільший розмах інтеграційні процеси одержали в Західній Європі В перші післявоєнні роки тут існував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс). У 1957 році Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція, ФРН утворили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), яке нерідко називали "Спільним ринком". Відповідно до Маастрихтського договору (1992 рік) ЄЕС трансформувалося з 1 січня 1994 р. у Європейський союз (ЄС), а число країн - членів зросло до 15. До названих раніше держав, засновників приєдналися Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Швеція.
В ЄЕС відмінені кількісні обмеження у взаємній торгівлі, запроваджено єдиний митний тариф щодо третіх країн, проводиться єдина аграрна політика, здійснюються великі спільні науково-технічні програми, створено загальний бюджет, кошти якого направляються передусім у фонд підтримки й розвитку сільського господарства та у фонд розвитку економічно відсталих районів, функціонують наднаціональні адміністративні органи - Рада Міністрів, Комісія Європейського товариства, Європейський парламент та ін.
З 1 січня 1993 р. введено вільний рух в межах співтовариства капіталів, робочої сили, товарів та послуг. Згідно з Маастрихтським договором створено валютний союз з заснуванням єдиного Європейського банку з правами емісії єдиної валюти Євро з 1999 р. На долю країн ЄС припадає понад 40% світового експорту товарів та послуг.
Європейський Союз не єдиний приклад регіональної інтеграції. Сьогодні у світі нараховується понад три десятки зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Одним з них є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), до складу якої входять США, Канада і Мексика. НАФТА розвивається в такому ж напрямі, як і ЄС.
Досить відомими інтеграційними об'єднаннями є Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), в яку входять Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіпіни, Бруней, В'єтнам, а також Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) у складі Аргентини, Бразилії, Венесуели, Колумбії, Мексики, Парагваю, Перу, Уругваю, Чилі і Еквадору. Досить потужним регіональним інтеграційним об'єднанням була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), до складу якої входили СРСР, Болгарія, Угорщина, НДР, Монголія Куба, Польща, Румунія, Чехословаччина. На підставі договору про співробітництво в роботі РЕВ брала участь Югославія. Представники КНДР та В'єтнаму співробітничали з РЕВ як спостерігачі. РЕВ була заснована в 1949 році і існувала до кінця 80-х років, тобто до початку ринкової трансформації економіки країн-учасниць.
Інтеграційні процеси в цьому регіоні розвивалися в такому ж напрямі, як і в ЄС. За рахунок взаємних постачань країни-члени РЕВ в значній мірі покривали свої імпортні потреби у найважливіших виробах, кажімо, в результаті взаємного обміну потреби в машинах та обладнанні покривалися на 64%, кам'яному вугіллі - на 95%, коксу - на 94%, сирій афті - на 74%, залізній руді - на 74%, чавуні - на 95% алюмінію - на 7%, бавовні - на 76%.
Для ініціювання та обслуговування інтеграційних процесів створені міжнародні економічні організації. Найвпливовіші і найвідоміші з них такі.
Міжнародний валютний фонд (МВФ), який почав діяти з 1946 . за рішенням Міжнародної валютно-фінансової конференції у Бреттонудсі (США), яка відбулася у 1944 р. МВФ становить собою міжнародну коаліцію держав для надання позик у іноземній валюті країнам з тимчасовим дефіцитом платіжного балансу та для здійснення заходів о підтримці валютних курсів, сприянню розвитку зовнішньої торгівлі. Надаючи фінансову допомогу країнам, МВФ вимагає від них виконання певних умов (лібералізації цін, валютного обігу, управління, зовнішньої торгівлі, скорочення соціальних витрат тощо), що є втручанням у їх внутрішні справи. Дотримання умов МВФ негативно відбивається на соціальному становищі широких верств населення та призводить до зростання зовнішнього боргу країни.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) був створений разом з МВФ. Офіційним завданням банку було надання довгострокових позик країнам, які постраждали від війни, на відбудову і економік, а також гарантування приватних займів за кордоном. В вчасних умовах МБРР надає позики для здійснення тих виробничих проектів, які не фінансуються приватними джерелами; допомагає розвитку інфраструктури для залучення великих приватних капіталів; надає технологічну допомогу відсталим країнам.
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) був заснований для фінансування структурних перетворень у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. Засновниками банку були ЄС, США, Японія, Канада, Австрія та деякі інші, в тому числі і країни Східної Європи та СРСР. Основними напрямами кредитування є підтримка ринкової трансформації планових економік, малого та середнього бізнесу.
Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) була створена 1948 р. з метою найбільшого сприяння розвитку торгівлі. Учасники АТТ повинні надавати один одному недискримінаційний режим торгівлі, скорочувати на основі багатосторонньої угоди тарифи, прагнути усунути квоти. В 1996 році ГАТТ припинила своє існування і перетворилася у Світову організацію торгівлю (СОТ).
Для того, щоб країни СНД, в тому числі й Україна, могли приєднатися до ГАТТ - СОТ, їм необхідно привести свої правові та адміністративні системи у відповідність до вимог СОТ: уніфікувати митні процедури, формальності митного контролю та документацію.