Теорія фінансів (2000)

Економічна система кожної держави включає низку підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму.

Кожна із вказаних складових має свою сферу і принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання. Тому розмежування об'єктивних засад і суб'єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.

Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов'язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів.

Усі процеси в економічному житті, у яких беруть участь фінанси, повинні мати грошовий вираз, тобто оцінку в грошовій формі. Це дає змогу формувати фонди грошових засобів задля здійснення виробничої діяльності, мобілізації коштів для виконання державою своїх функцій, задоволення власних потреб громадянами.

Фінанси з'являються тоді, коли в економічному житті держави переважають товарно-грошові відносини, незалежно від того, яка модель економіки застосовується на даний час. Тому надуманим і надто заполітизованим є визначення "капіталістичних" або "соціалістичних" фінансів, фінанси, як і ціна на кредит, заробітна плата, існують об'єктивно як продукт економічного розвитку суспільства.

Фінанси, як уже зазначалося, мають забезпечити ефективне формування та використання фондів фінансових ресурсів як на макро-, так і на мікрорівнях для успішного здійснення господарської діяльності, виконання державою своїх функцій і задоволення громадянами власних потреб.

Труднощі в розумінні суті фінансів полягають у тому, що економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів, тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди і є фінансами. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище.

Так, наприклад, держава створює централізовані та децентралізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, інші цільові фонди — пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. Підприємець створює фонд фінансових ресурсів у формі статутного фонду як для здійснення господарської діяльності, так і в процесі своєї роботи й використання її результатів, це фонди амортизації, оплати праці, відрахувань до централізованих фондів соціального характеру, фонд обігових коштів тощо. Після одержання виручки від реалізації продукції створюються фонди розвитку, задоволення соціальних потреб, виплати дивідендів за акціями та пайовими внесками, фонд розрахунків із бюджетом тощо.

Громадянин, який одержує доходи в формі оплати праці чи з інших джерел, має в своєму розпорядженні певну суму грошей, але це ще не фінанси. Тут відбувся обмін праці на специфічний товар — гроші. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, тобто в акції та сертифікати або у певні внески до статутного фонду підприємства, чи в формі кредиту фізичній особі, завдяки чому одержуватиме певний дохід.

Фінанси за своїм економічним змістом категорія багатогранна, яка не має одномірного відображення в практиці. Це — цілісна система. Система багатогранна і дуже складна, до кінця ще не пізнана цивілізованим суспільством. Аргументом тому можуть слугувати періодичні фінансові кризи, які потрясають світ і які за своєю суттю є не чим іншим, як гігантським перерозподілом національного багатства між країнами та континентами.

Звісно, досить важко заперечувати функціонування фінансів на усіх стадіях й етапах економічної діяльності держави, підприємця або громадянина, тому якраз і застосовується досить невизначена дефініція — економічних, специфічних чи навіть виробничих відносин, яка дає змогу дещо затьмарити саму суть фінансів.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить розширено, не обмежуючись здебільшого якими-небудь рамками. Де існує товар і гроші — там мають місце фінанси. Це тлумачення досить привабливе та аргументоване. Проте в більшості зарубіжних наукових джерел основна увага приділяється фінансам лише в практичному розумінні. Йдеться здебільшого про те, як краще їх використати для розвитку економіки та зростання суспільного добробуту.

Фінанси в економічній системі будь-якого типу мають місце тоді, коли здійснюється процес створення та використання фондів грошових засобів, тобто фінансових ресурсів. Умовою наявності фінансів є гроші, які опосередковують процес товарного обміну. Об'єктом, де проявляється суть і роль фінансів, є створення та використання валового внутрішнього продукту. Суб'єктами цих процесів є, з одного боку, держава, а з другого — населення та підприємницькі структури.

Інтереси кожного учасника цього процесу не збігаються Держава для виконання своїх функцій повинна мати у своєму розпорядженні певний обсяг фінансових ресурсів, що створюються в її народногосподарському комплексі. З цією метою вона здійснює свою фінансову діяльність шляхом законодавчого визначення форм мобілізації доходів і витрат з метою досягнення економічного та соціального прогресу в суспільстві. Методи мобілізації державою фінансових ресурсів в своє розпорядження не завжди збігаються з інтересами платників, тобто підприємців і населення. Між ними постійно ведеться боротьба за гармонізацію інтересів серед парламентських і урядових структур. Досягнення розумного оптимуму — важливе завдання фінансової політики в державі.

Слід зазначити, що гармонізація інтересів значною мірою залежить від загального рівня фінансової культури в державі, тобто усвідомлення доцільності та необхідності здійснюваних за допомогою фінансів процесів впливу на економічне життя в державі.