Теорія фінансів (2000)

У російській науковій літературі слово "фінанси" з'явилось лише наприкінці XVIII століття і було запозичено з французької наукової літератури. До того використовувався термін "казна". Проте наукова література, яку можна віднести до фінансової науки, з'явилась значно раніше.

Найвидатнішою науковою працею, у якій розглядаються проблеми фінансової науки, слід, на нашу думку, вважати "Книгу о скудности и богатстве" І.Т. Посошкова, яка була видана на початку XVIII століття. Ця невеличка праця, лояльна щодо царського режиму, давала низку порад монархові Петру Олексійовичу про те, як поповнювати царську скарбницю.

І.Т. Посошков рекомендував не розоряти платників податків надмірними поборами. Податки варто брати з землі, а за податкову одиницю приймати десятину замість значної кількості зборів. Посошков радив перейти до єдиного десятивідсоткового податку, мито сплачувати один раз із кожної одиниці товару. Є підстави стверджувати, що деякі поради Посошкова були на практиці використані царським урядом.

У 1802 році в Росії було створено міністерство фінансів. З цього часу слово "фінанси" остаточно ввійшло до наукового та практичного обігу. Науковою літературою фінанси вирізнялися як складова політичної економії, а з точки зору практики ними було все, що належало до доходів і витрат держави.

Наприкінці XVIII століття виходять праці прекрасного вченого й мислителя О.М. Радіщева. Одна з його робіт "Записки о податях" повністю присвячена податковій політиці. Це перша наукова робота в Росії, де досліджується суть і природа податків, їхній вплив на економіку держави, на матеріальне становище різних верств населення. Цінність наукової спадщини О. М. Радіщева полягає в тому, що він розробив завершену концепцію податкової політики в Росії та запропонував низку заходів щодо удосконалення оподаткування залежно від економічного становища платника.

На початку XIX століття спостерігається деяке пожвавлення в розвитку фінансової науки. Цього часу виходить робота М.І. Тургенєва "Досвід теорії податків" — перша російськомовна наукова праця, присвячена фінансовій науці. Дуже цікавою є й сама постать М.І. Тургенєва. Він, зокрема, організовував таємні зібрання декабристів, але перед їхнім виступом на Сенатській площі емігрував за кордон, був заочно засуджений на смерть за свою приналежність до повстанців. Тургенєв найяскравіший представник фінансової науки в Росії.

Найбільшими заслугами М.І.Тургенєва с теоретичне обґрунтування об'єктивної необхідності податків, їхньої ролі в економічному житті держави і населення. Він рекомендував урядові враховувати економічні можливості населення при введені податків, не припускати надмірних витрат, які 0 перевищували наявні доходи. У книзі нищівній критиці піддавався кріпосницький лад у Росії. Будучи великим патріотом своєї країни, М.І. Тургенєв заповів, аби всі кошти, що будуть виручені від продажу книги, використовувалися для полегшення життя селян, які відбували покарання в тюрмі за несплату податків.

МІ. Тургенєв стверджував, що фінансова наука має право на існування, проте вчення про податки є частиною політичної економії. Обґрунтовуючи принципи оподаткування, він розвинув положення А. Сміта, але дійшов досить прогресивних як для його часу — початку XIX століття — висновків. Так, він обґрунтував поділ податків на прямі й опосередковані, дав нову класифікацію податків залежно від джерел доходів. Дуже важливо й те, що М.І. Тургенєв вперше критикував фізіократів за їхні погляди на податки, ввів у науковий обіг термін "акциз" як мито на предмети внутрішнього споживання, а знецінення грошей назвав додатковим податком, до того ж найнесправедливішим.

У своїх теоретичних висновках М.І. Тургенєв стверджував, що неправильна податкова політика зумовила падіння Римської імперії, стала першопричиною революції у Франції.

У книзі наведено багато статистичних даних, цікавих історичних фактів, пов'язаних із фінансами та їх практичним використанням. Робота М.І. Тургенєва майже півстоліття не мала собі рівних щодо теорії фінансів.

У другій половині XIX століття з'явилися праці з фінансової науки І. Горлова, Д.П. Толстого, М.Ф. Орлова, Н.С. Мордвінова, І. І. Янжула, Л.Ф. Ходського, М.І. Капустіна й деяких інших вчених. Ці роботи мало що додають до тих наукових ідей у фінансовій науці, які відомі із зарубіжних джерел, але мають значення своєю фактичною наявністю.

Треба визнати особливі заслуги в розвитку фінансової науки І.Х. Озерова. Його підручник "Основи фінансової науки", що витримав багато видань, і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень фінансової науки. Свої погляди вчений формулює на основі глибокого вивчення європейської наукової літератури.

За визначенням І.Х. Озерова, "фінансова наука вивчає фінансове господарство, тобто сукупність відносин, які виникають на основі добування союзами публічного характеру матеріальних засобів". Озеров розширює межі предмета фінансової науки, зазначаючи, шо вона повинна на тільки виявляти способи мобілізації державою необхідних їй коштів, а й вивчати, як ці способи вплинуть на різні аспекти суспільного життя, досліджувати причини переходу від одних форм державного господарства до інших. Це означало зовсім новий підхід до призначення та ролі фінансової науки, який дав поштовх для подальшого її розвитку. Про відданість і любов до фінансової науки свідчить таке визначення вченого: Финансовая наука и есть наука о хлебе насущном, о том, почему население сыто или голодно, почему оно имеет хлеб или не имеет его"1.

Після підручника І.Х. Озерова найвидатнішою роботою у галузі фінансової науки на початку XX століття можна вважати "Вступ до фінансової науки" А.І. Буковецького. Книга була видана в 1929 році й протягом першої половини XX століття була чи не найкращим навчальним посібником, у якому найціннішим с те, що автор аргументовано визначає власне зміст фінансової науки і замість численних спроб обмежити її тільки вченням про доходи публічно-класових союзів включає аж дев'ять розділів, у тому числі вчення про видатки, доходи, публічний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

Слід зауважити, що книга А.І. Буковецького була майже останньою науковою працею, де з наукових позицій розглядалися та розвивалися фундаментальні положення фінансової науки. У подальшому майже протягом 60 років фінансова наука була вилучена з повсякдення, ставши науково спрощеним коментарем робіт Маркса та Леніна, використовувалася для надання партійним рішенням наукових ознак.

У цей несприятливий час, що тривав до 70-х років XX століття, переважна більшість старої когорти вчених-фінансистів була репресована, дехто виїхав за кордон, а ті, хто залишився, зайнялись абстрактними теоретичними дослідженнями, малодоступними для розуміння з боку комуністичних ідеологів.

Уперше в науковій літературі комуністичної доби мова про фінансову науку була розпочата в праці A.M. Александрова "Фінанси соціалізму"2. Ця робота може бути взірцем наукової апологетики правлячої партії. Автор із першого ж абзацу стверджує, що в працях Маркса, Енгельса та Леніна, в рішеннях КПРС викладені найважливіші положення науки про фінанси і тому нічого розглядати й досліджувати вже не потрібно.

Правда, автор бере на себе відповідальність і наголошує, що не фінансова наука, а наука про фінанси належить до суспільних наук і є органічною складовою політичної економії. Правда й те, що автор, використовуючи метод абстракції та заплутуючи "вартових" комуністичної ідеології, вкотре стверджує, що фінанси є специфічними виробничими відносинами, не утруднюючи себе пояснити, що це за відносини і в чому їх специфічність.

Такі теоретичні підходи А.М.Александрова мали небагато чого спільного з фінансовою наукою загалом. Навіть сторіччя тому погляди вчених були прогресивнішими та глибшими. Але автор відчуває себе творцем науки про фінанси соціалізму та натякає, що до нього фінансової науки не існувало.

Стверджуючи, що фінанси виникли зі створенням держави, він усвідомлює, що це слово пов'язане з тим положенням, що фінанси — це специфічні виробничі відносини. Тому А.М.Александров, критикуючи Г.М. Точильникова, робить спробу довести, що саме фінанси соціалізму с елементом економічного базису. Звичайно, ніяких аргументів для підтвердження своєї точки зору він не наводить, та їх і не могло бути.

Нині зрозуміло, що того часу А.М.Александров не міг інакше писати, адже його просто не стали б публікувати. Але не можна не зауважити, що безплідні, схоластичні, наукоподібні потуги вчених Радянського Союзу другої половини XX століття щодо визначення економічної суті фінансів, їхньої ролі, функцій і призначення ніяк не стосувалися розвитку фінансової науки. їхні "дослідження" завдали великої шкоди всьому процесові пізнання такої важливої категорії, якою с фінанси.

Суть проблеми полягає в тому, що багато радянських учених, і насамперед тих, які займалися теорією фінансів, а до їх числа належать В.П. Дяченко, Е.О. Вознесенський, A.M. Бір-ман. Б.Г. Болдирєв і багато інших, насправді не зробили належного внеску в фінансову науку, оскільки дотримувалися помилкових марксистських позицій. Фактично в умовах соціалізму фінансової науки не існувало.

Для справедливості необхідно зазначити, що вчені-марксисти в своїх роботах значно розширили сферу фінансів, включивши до неї фінанси підприємницьких структур, кредит у різних його формах, страхування, резервні фонди, фінансовий контроль тощо.