Теорія фінансів (2000)

Фінансове планування — це науково обґрунтований процес визначення джерел створення і напрямків використання фінансових ресурсів в економіці держави з метою забезпечення стабільного економічного й соціального розвитку. За своїм змістом це особлива сфера економічної діяльності держави, господарських суб'єктів і окремих громадян з обґрунтування ефективності управлінських рішень із питань господарської діяльності в напрямі їх фінансового забезпечення, оптимізації передбачуваних витрат і одержання високих фінансових результатів.

Фінансове планування — суб'єктивна діяльність людей, а тому воно лише тоді дає позитивні результати, коли базується на пізнанні об'єктивних законів розвитку суспільства, тенденцій руху фінансових ресурсів, вивченні наявного економічного становища, результатів заходів, що вживалися раніше, цілей, які поставлені на сьогодні.

Основними функціями фінансового планування є:

відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюється органами законодавчої й виконавчої влади в державі;

встановлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва на плановий період;

вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення передбачуваного рівня економічного й соціального розвитку на основі ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів для досягнення темпів і пропозицій розвитку економіки й підвищення суспільного добробуту;

встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів і на їх основі визначення їх оптимальної структури.

Фінансове планування — специфічна сфера управління. На всіх етапах історичного розвитку воно потребувало особливих підходів щодо свого здійснення. Специфічність фінансового планування полягає у тому, що об'єктом фінансового планування завжди є фінансова діяльність держави, господарських структур і окремих громадян; предметною галуззю фінансового планування є фінансові ресурси, їхній рух при здійсненні відтворювальних процесів в економіці;

сферою застосування фінансового планування є створення, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів на всіх етапах від виробництва до споживання валового внутрішнього продукту;

фінансове планування відображає вартісний бік економіки, тобто в його основі зосереджена грошова оцінка явищ і процесів економічного життя суспільства, що дає змогу визначити найефективніші варіанти фінансового забезпечення планових показників, завдань і передбачуваних заходів.

Організація фінансового планування може бути ефективною тільки тоді, коли в неї будуть закладені науково обґрунтовані принципи. У науковій літературі немає єдиного підходу щодо визначення принципів фінансового планування.

Проте принципи фінансового планування — це основа успішного його застосування. До їх числа належать:

принцип комплексного підходу до основних параметрів економічного й соціального розвитку в тісному взаємозв'язку з наявними фінансовими можливостями;

принцип оптимального використання фінансових ресурсів із метою першочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напрямків розвитку економіки й соціальної сфери;

принцип раціонального визначення джерел одержання фінансових ресурсів і їхнього розподілу через ланки фінансової системи, тобто через сферу державних фінансів, підприємницьких структур, страхових і резервних фондів та фінансового ринку;

принцип єдності у використанні фінансових показників, здійсненні фінансових розрахунків, застосуванні єдиної методології прогнозування тенденцій і напрямків розвитку. Йдеться про єдину методологію прогнозування обсягів і напрямків використання різних видів ресурсів у просторі й часі;

принцип наукового обґрунтування планів, що передбачає реальність прогнозних розрахунків, їхню економічну обґрунтованість, використання прогресивної методологи, норм і нормативів, а також вибір кращих методів забезпечення прогнозних завдань необхідними ресурсами з урахуванням кінцевих результатів. Реальність прогнозів досягається на основі пізнання й використання закономірностей розвитку суспільства, об'єктивної оцінки потреб і наявності фінансових ресурсів, глибокого обґрунтування всіх розрахунків, їхніх взаємозв'язків із натуральними показниками. Застосування прогресивних норм є однією з найважливіших умов зниження суспільних витрат праці, зростання її продуктивності, формування оптимальних матеріальних і вартісних пропорцій в економіці.

Важливе значення має наукова методологія фінансового планування. Вона включає сукупність загальних принципів і методів планування, систему фінансових планів, що використовується для відображення фінансового аспекту суспільного виробництва на основі врахування вимог конкретних умов розвитку економіки.

Виконувати покладені на нього завдання фінансове планування зможе тільки тоді, коли воно базуватиметься на наукових методах. Це одна з основних проблем фінансового планування. Наукові методи є тими інструментами, за допомогою яких пізнаються об'єктивні закономірності розвитку суспільства.

У теорії й практиці фінансового планування такі поняття, як "методологія планування", "метод планування", "методика планування" є рівнозначними. Тим часом вони визначають різні елементи процесу планування.

Визначення методології фінансового планування наведено вище. У свою чергу, метод планування — органічна частка методології, один із способів розробки фінансових планів. Методика планування — це сукупність правил, якими необхідно керуватися при вирішенні окремих питань фінансового планування. На цих правилах досить часто ґрунтуються й відповідні розрахунки. Методологія фінансового планування створює складний комплекс наукових уявлень про його предмет і метод, логічну структуру і взаємозв'язок проблем, що розв'язуються. Вона збагачується та вдосконалюється разом із розвитком суспільства.

За умов перехідної економіки необхідність вдосконалення методології фінансового планування зумовлена особливостями розвитку: у сучасних умовах суттєво ускладнилася структура цілей соціально-економічного розвитку та її співвідношення з фінансовими структурами; тривають зміни у фінансовому потенціалі держави за джерелами, структурою й динамікою. Це потребує нових підходів та методологічних рішень при здійсненні фінансового планування й прогнозування.

Особливості функціонування економіки в умовах ринку дають підставу виділити три аспекти фінансового планування — загальнодержавний, територіальний, окремих господарських структур. Ці аспекти ґрунтуються на загальних принципах і методології фінансового планування, хоча методика й організація процесу планування для кожного з них має свої специфічні риси, які зумовлюють їх виділення в самостійні розділи науки й практики планування.

За умов ринкової моделі економіки нові вимоги постають перед кожним аспектом фінансового планування. Найскладнішим є те, що в нинішніх умовах мало що можна запозичити з арсеналу фінансового планування, що здійснювалося в умовах соціалістичної економіки. Насамперед потрібен перехід від жорстко детермінованих показників, що мали директивний характер при соціалізмі, до визначення багатоваріантних планів і прогнозів фінансового забезпечення та фінансових результатів розвитку економіки, що ґрунтуються на ринкових засадах, тобто виробництво і споживання визначаються на основі попиту й пропозиції, а сам попит визначається рівнем матеріального добробуту населення, розвитком міждержавних економічних зв'язків, конкурентоспроможністю й технологічною досконалістю продукції, що випускається, а також роботами, що виконуються, й послугами, що надаються.

Слід враховувати, що в ринковій економіці, де вартісні й натуральні пропорції визначає ринок, не завжди враховуються економічні інтереси держави, виробничих структур і населення. З огляду на це держава здійснює пошук форм і методів впливу на економічні процеси й локалізацію соціально-економічних наслідків стихійних сил ринку шляхом їх регулювання, в тому числі й використовуючи фінансове прогнозування.

Важливість загальнодержавного фінансового планування й прогнозування полягає в тому, що держава на макрорівні за його допомогою визначає свої фінансові можливості загалом і можливості використання фінансів для прийняття рішень у сфері розвитку економіки й соціальної структури всій держави, певних регіонів і видів виробництва. Для досягнення поставленої мети повинна бути розроблена загальнодержавна програма економічного й соціального розвитку, а також певні програми інвестування, прискореного розвитку деяких виробництв, охорони довкілля та інші загальнодержавні програми.

При цьому за допомогою фінансового планування треба досягти фінансового забезпечення вказаних програм, тобто визначити джерела фінансування, обсяг і структуру витрат, а також кінцевий результат. На сьогодні є підстави стверджувати, що в Україні не опановані достатньою мірою методологія і техніка загальнодержавного фінансового планування.

У зарубіжних країнах фінансове планування має фундаментальне наукове підґрунтя й високий рівень організації. Відповідні органи фінансового планування використовують сучасну методологію, прогресивні методи планування, розробляють загальнодержавні фінансові плани й баланси, що забезпечують фінансовими ресурсами виконання розроблених програм.

Отже, фінансове прогнозування й планування стає важливим елементом державного регулювання економічних і соціальних процесів. За допомогою фінансового планування і прогнозування активізуються фінансові важелі та стимули, забезпечується мобілізація фінансових ресурсів і їхнє раціональне спрямування на загальнодержавні потреби.

За умов переходу до ринку зростає роль фінансового планування на рівні окремих господарських суб'єктів, оскільки діяльність підприємств, організацій пов'язана з певним економічним ризиком, тому обсяги доходів, витрат або втрат повинні бути попередньо розраховані за різними варіантами для прийняття оптимального рішення. Від наявності фінансових ресурсів, напрямків їх витрат залежить фінансове становище підприємства, кінцеві результати його діяльності.

Головним призначенням фінансового планування на рівні певних господарських суб'єктів є розрахунки потреб у фінансових ресурсах, обсягу й напрямків їх використання, визначення ефективності кожної фінансової операції й результатів діяльності такого суб'єкта.

Щодо територіального фінансового планування, то слід зауважити, що воно має зведено-аналітичні ознаки. Тому його вдосконалення повинно йти шляхом розробки планів фінансового забезпечення комплексного розвитку регіону при ефективному використанні місцевих природних, трудових і фінансових ресурсів, раціональному розміщенні виробництва й вирішенні низки інших територіально-економічних питань. Об'єктом територіального планування є господарство, розміщене на території окремих адміністративно-територіальних одиниць. Удосконалення територіального планування дасть змогу уникнути багато негативних наслідків і небажаних структурних зрушень в економіці.

Методологічним підґрунтям для вирішення питань територіального планування є функціональні зв'язки територіальної структури економіки й особливості взаємодії регіональних соціально-економічних систем різного рангу з іншими структурними елементами народного господарства.

Структура економіки території суттєво різниться зі структурою економіки держави в цілому. Території — це завжди багатоцільові, багатофункціональні підсистеми економіки держави, що беруть участь у виробництві матеріальних і духовних благ. При цьому необхідно зазначити, що успішне управління економікою неможливе із залученням тільки одного з аспектів фінансового планування. Необхідним є органічне поєднання та взаємодія всіх аспектів фінансового планування, спрямованих на досягнення високих кінцевих результатів.

За економічним призначенням і роллю в процесі розширеного відтворення фінансове планування можна поділити на дві самостійні й одночасно органічно взаємопов'язані сфери.

Перша — це сфера зведеного фінансового планування. Вона включає зведене планування в масштабах держави, зведене планування в межах певних господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо), зведене територіальне планування.

Друга сфера — це індивідуальне фінансове планування на рівні господарської структури, бюджетної установи.

Кожній із вказаних сфер властиве особливе використання методів планування. Питання про методи планування у фінансовій літературі трактується по-різному. До методів, що використовуються, належать методи економічного аналізу, балансовий, нормативний, аналітичний тощо. Водночас немає чіткого визначення самого методу фінансового планування.

Розрахунок фінансового показника потребує попереднього дослідження економічних явиш і процесів, їхніх якісних особливостей і кількісних характеристик, що провадиться з використанням тих чи інших аналітичних способів і прийомів. Однак аналіз вихідного рівня сам собою не дає змоги одержати готових рішень для прогнозованого періоду. Тому немає підстав говорити про метод економічного аналізу.

Щодо нормативного методу, то при цьому використовуються різні за ознаками й методами розрахунку економічні норми й нормативи. Водночас норми — це лише елемент вихідних даних, які безпосередньо не визначають прогнозних показників, а в багатьох випадках самі є їхнім результатом.

На нашу думку, метод розробки фінансових показників можна охарактеризувати як систему розрахунків, способи яких змінюються залежно від об'єкта планування, наявної інформації й використовуваних прийомів. З огляду на це щодо фінансового планування можна виділити такі методи — фінансового й балансового розрахунків, а також прогнозування фінансових показників.

Метод фінансового планування повинен включати елементи:

аналізу досягнутого рівня й пошук можливостей його покращення в прогнозованому проміжку часу;

вибору способів для розрахунку показників;

способів і прийомів проведення розрахунків.

За своїм змістом метод фінансового планування — це сукупність способів і прийомів розрахунку фінансових ресурсів і напрямків їх використання на прогнозований період.