Теорія фінансів (2000)

На сьогодні державні фінанси України опосередковують майже 70% від усіх фінансових ресурсів і містять різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють державний бюджет, централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і організацій державної власності, державний кредит, державне страхування.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, однак вони тісно пов'язані між собою. Основу державних фінансів становлять фінанси підприємств державної власності. Тут створюється понад 55% від валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. За умов розвитку ринкової економіки частка державного сектора зменшуватиметься, однак ще тривалий час цьому сектору належатиме визначальна роль у процесах розподілу й перерозподілу, що здійснюються за допомогою фінансів.

Правову основу державних фінансів становлять Конституція України, Закони України "Про бюджетну систему України", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про систему оподаткування в Україні" та інші законодавчі акти з питань оподаткування, витрачання бюджетних коштів тощо.

Про співвідношення державних фінансів із макроекономічними показниками свідчать дані, наведені в табл. 6.

Згідно з даними табл. 6, у розпорядженні держави в 1998 році було сконцентровано 59,8 млрд. грн. фінансових ресурсів, що становить 57,5% від валового внутрішнього продукту. Треба враховувати, що безпосередньо в розпорядженні держави, тобто у зведеному бюджеті й державних централізованих фондах, було зосереджено 26,8% від ВВП. Решта фінансових ресурсів перебувала в розпорядженні підприємницьких структур державної форми власності. Можна дійти висновку, що господарські структури державної форми власності мають нині у своєму розпорядженні 16,4% від ВВП.

Якщо зробити порівняння з 1992 роком, то чітко проглядається тенденція до значного зменшення величини ресурсів, які надходять у розпорядження державної влади й інших державних фінансових інститутів. Відсутність порівнянних статистичних даних, які б дали змогу відобразити тенденцію державних фінансових ресурсів упродовж 1992—1998 років в абсолютних величинах, змушує використовувати відносні показники. Наведені в табл. 6 дані підтверджують, що за минулі 6 років проглядається тенденція щодо зменшення питомої ваги державних фінансів у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту. Так, якщо в 1992 р. через державні фінанси перерозподілялося 86,3% ВВП, то в 1994 р. — 75,8%, а в 1997 р. - лише 55,6%.

В основному це пов'язано з проведенням приватизації й роздержавлення. Так, якщо в 1992 році через фінанси підприємницьких структур державної форми власності перерозподілялося 50,3% ВВП, в 1994 р. — 32%, то в 1997 р. лише 14,4 відсотка. Необхідно враховувати і той факт, що різко знизилася рентабельність державних підприємств, а кількість збиткових підприємств досягла майже 60 відсотків.

Упродовж 1992—1997 років змінилася роль бюджету в перерозподілі валового внутрішнього продукту. Так, якщо в 1992 р. через доходи, зведеного бюджету (без урахування централізованих фондів) перерозподілялося 21,9% ВВП, у 1994 р. ця частка зросла до 33,6%, а починаючи з 1995 року стала зменшуватися і становила в цьому році 28,4%, у 1996 р. — 26,4%, у 1997 р. - 28,5%.

Значною є роль централізованих фондів цільового призначення в системі державних фінансів. У 1992 р. через вказані фонди перерозподілялося 14,1% ВВП, у 1994 р. — 10,2%, у 1997 р. — 12,0%. У зв'язку зі змінами в порядку створення і використання Фонду щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення в наступні роки перерозподіл ВВП через такі фонди дещо зменшився.

Бюджет і надалі є основним інструментом державного регулювання економічного й соціального розвитку. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачає ці ресурси шляхом надання асигнувань на різні заходи загальнодержавного призначення, тобто оборону, забезпечення громадського порядку, утримання органів влади й управління, збереження довкілля, надання громадянам безплатних послуг у формі освіти, медичної допомоги, одержанні професії, а також грошових виплат громадянам у формі допомоги. Для потреб соціальної сфери створюється пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд сприяння зайнятості населення і низка інших.

Безпосередньо у виробничій сфері створюються фонд капітальних вкладень в основні виробництва, фонди капітального ремонту, обігових коштів, оплати праці, соціального розвитку, матеріального заохочення тощо.

Держава через законодавство регулює порядок створення й використання всіх указаних фондів і тим самим створює фінансовий механізм управління в державі. Напрямки розвитку цього механізму визначаються фінансовою політикою держави.