Теорія фінансів (2000)

Податки завжди були важливою категорією фінансової науки. Зараз вже важко встановити, коли зазначене положення стало панівним у фінансовій науці, але наукове тлумачення податків, дослідження їхньої суті, економічного змісту та ролі має більш як двохсотлітню історію. Можна достовірно стверджувати, що фінансова наука бере свій початок із дослідження податків.

Спочатку дослідження податків здійснювалося в контексті науки про державне господарство. З розвитком науки про державу виникла потреба у глибшому всезнанні щодо податків. Насамперед, величини податків, які держава мобілізує в своє розпорядження, об'єкта оподаткування, впливу податків на економічні й соціальні процеси в державі тощо.

Призначення постійного джерела доходів держави податки набули в середині XVII століття. Податки в цей період сплачувалися регулярно. Правлячі структури більшості країн вели постійну боротьбу зі своїми підданими, вимагаючи своєчасної та повної сплати податків. Відомий політичний діяч Північної Америки Б. Фронклін стверджував, що "платити податки і вмерти повинен кожний".

Сплата податків завжди призводила до зменшення доходів платника, тому від фінансової науки вимагали теоретичного обґрунтування необхідності податків та основних принципів оподаткування. На той час відомий французький вчений Монтескье дав найточніше визначення податків як "частини, яку кожний громадянин віддає зі свого майна для того, щоб забезпечити охорону тієї частини, що залишається в нього, аби використати її з більшим задоволенням"6. Це трактування податків було визнано більшістю дослідників і політичних діячів свого часу. Воно стало відправною точкою для появи багатьох напрямів у теорії податків.

Проте найвидатніші представники класичної школи в особі А. Сміта і Д. Рікардо найглибше обґрунтували питання економічної природи податків, їхнього зв'язку з послугами, які надає держава. А. Сміт, зокрема, визнає, що податок — це плата за послуги держави. Він порівнює витрати уряду з управління державою з витратами з управління майном. Однак обмежує ці витрати витратами на оборону та підтримання порядку. Всі інші витрати, згідно з теорією А. Сміта, повинні покриватися за рахунок спеціального мита.

Найвагомішим внеском А. Сміта в науку про податки є те, що він чітко сформулював основні принципи оподаткування - їхню глибинність, обґрунтованість та чіткість і досі ніхто не оскаржує, хоча робились непоодинокі спроби доповнити їх або уточнити. Принципи оподаткування, за Смітом, полягають у тому, що:

громадяни кожної держави повинні брати участь у підтримці своєї держави по можливості та відповідно до доходів, які вони одержують під охороною держави, податок, що сплачується громадянами, повинен бути точно визначеним. Час його сплати й розмір повинен бути відомий платникові й усім, хто захоче знати;

будь який податок повинен стягуватися у зручний час і спосіб для платника, будь-який податок повинен бути побудований так, аби затрати на його вилучення були мінімальними.

Ці чотири постулати стали класичними, проте вже в другій половині XVIII століття француз Д. Міробо (1761 p.), німець Ф. Юсті (1766 p.), італієць П. Веррі (1778 р.) активно доповнювали перелічені принципи вимогами, що податки не повинні надмірно зменшувати доходи платників, не повинні стримувати розвиток промисловості, торгівлі, зростання населення тощо.

Послідовники А. Сміта, насамперед швейцарський економіст Ж. Сісмонді, розвинули точку зору А. Сміта про непродуктивний характер витрат держави. Сісмонді, зокрема, заперечував оподаткування капіталу, оскільки, на його думку, це призведе до скорочення доходів держави в майбутньому. IX. Озеров писав з цього приводу, що "оподатковувати капітал, означає його знищувати, вбивати курей, що несуть золоті яйця"7.

А. Сміт був переконаний, що продуктивною є праця лише в сфері матеріального виробництва. Тому об'єктом оподаткування повинні бути земельна рента, прибуток і заробітна плата. Цю точку зору пропагував і всіляко популяризував російський економіст МІ. Тургеньєв. Водночас М.Тургеньєв, розвиваючи принципи оподаткування А. Сміта, особливу увагу звертав на необхідність помірного оподаткування, зменшення податкового навантаження на платника податків. На його думку, "уряд зобов'язаний намагатися відхилити тягар податку від простого народу" . М. Тургеньєв обґрунтував положення, що об'єктом оподаткування повинен бути чистий дохід, а не капітал. Значно пізніше це положення розвинув Янжул — російський економіст українського походження, який стверджував, що податки повинні залишити капітал поза оподаткуванням і припадати тільки на дохід.

Значний вклад у теорію податків, особливо в обґрунтування принципів оподаткування, вніс німецький вчений А. Вагнер. Він обґрунтував десять основних принципів оподаткування, куди звичайно ввійшли й принципи А. Сміта. Проте більшість постулатів, із запропонованих А. Вагнером, заслуговує на увагу. Він вводить, зокрема, такі поняття, як достатність оподаткування, еластичність оподаткування, вибір об'єкта оподаткування, співвідношення окремих видів податків, справедливість оподаткування, рівномірність тощо.

Треба зазначити, що А. Вагнер у своїх теоретичних дослідженнях обґрунтовував необхідність оподаткування капіталу. Ця точка зору була прийнята наукою та фіскальною практикою. На початку 30-х років XX століття податки на власність, тобто на капітал, посіли провідне місце в доходах бюджетів багатьох економічно розвинутих країн Європи

Не можна не відзначити вклад у теорію податків італійця Ф. Нітті, який, розвиваючи принципи оподаткування, особливу увагу звертав на рівень оподаткування. Він стверджував, що податки не повинні заважати розвитку виробництва. Щодо непрямих податків, то Нітті досить обґрунтовано доводив, що податки повинні бути скасовані, якщо вони зумовлюють скорочення споживання. При скороченні споживання скорочується виробництво.

З огляду на це в фінансовій літературі досить активно досліджувалась проблема оптимальної ставки податків. На неї спробував дати відповідь американський економіст А. Лаффер. Він встановив математичну залежність доходів бюджету від ставок податків — збільшення податків за рахунок підвищення ставок на певному етапі не компенсує скорочення доходів, яке відбувається за рахунок зменшення оподатковуваної бази. За висновками А. Лаффера високі податки зменшують підприємницьку активність, що призводить до скорочення бази оподаткування.

Наука про податки на сьогодні має досить значне теоретичне й методологічне підґрунтя, її принципи одержали глибоку й всебічну аргументацію, витримали перевірку часом, міцно вписалися до загальних положень фінансової науки. Найфундаментальніші з них стверджують: справедливість оподаткування означає, що розмір податку визначається величиною доходу, а ставка податку однакова для юридичних і фізичних осіб з однаковими доходами; ефективність податкових систем у державі визначається наявністю в ній інструментів, що стимулюють економічне зростання і підприємницьку активність; простота податкової системи знаходить своє відображення в доступності розуміння техніки обрахування податків і ведення форм звітності.

Об'єктом оподаткування є розмір одержаного доходу або величина майна. Джерелом податку є одержаний прибуток або інші форми вигоди чи доходу. Суб'єкт податку — це юридична чи фізична особа, що сплачує податок. Платник податку може не бути суб'єктом, якщо наявне перекладання податку.

Визначення економічної природи й суті податків пройшло в науці досить складний шлях. На цю особливість звертав увагу Е. Селігман. Так, спочатку податки розглядались як подарунок урядові, потім були формою виконання прохання уряду, надання допомоги, пожертвою, потім вже як виконання обов'язку, врешті — примусовим платежем і насамкінець — обов'язковим внеском, визначеним урядом чи встановленим парламентом за допомогою відповідного закону.

Водночас можна стверджувати, що на сьогодні домінуючим стало положення про те, що податки — це плата за надані державою неподільні суспільні послуги. Дискусія навколо цього визначення розпочалася наприкінці XIX — на початку XX століть. її розвивали Ж.-Б. Сей, Д. Мілль, К. Віксель, П. Самуельсон, Ф. Нітті й інші представники економічної науки. Так, Д. Мілль писав, що податок є платою з боку виробництва за сприятливі умови господарювання. Ф. Нітті стверджував, що в державі є неподільні суспільні послуги, як, наприклад, внутрішній спокій, зовнішня безпека, правосуддя, охорона здоров'я, охорона території. Плата за ці послуги здійснюється населенням у формі податків. Треба зазначити, що більшість вчених-теоретиків у галузі податків стверджує, що це примусова плата і безпосереднього зв'язку між сплаченими податками та одержаними послугами немає. З такими остаточними висновками важко не погодитися.