Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності
9.3. Засоби платежу
Розповсюдження в зовнішній торгівлі комерційного кредиту зумовлює використання кредитних засобів платежу - чеків.
Чек - це безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж означеної на чеку грошової суми чекоутримувачу готівкою або перерахуванням грошей на рахунок власника чеку в його банку.
Виписаний чекодавцем документ повинен мати покриття. Чеки, що виписуються клієнтом банку, видаються в межах суми, що є на його поточному і інших рахунках, включаючи суми, що прийшли на цей рахунок в результаті надання банками кредиту.
Як засіб платежу в міжнародному грошовому обігу чек використовується при розрахунку за поставлений товар, при погашенні боргу, а також в розрахунках по неторговим операціям.
Форми чеків і їх оборот регламентуються національним законодавством і міжнародним правом. В відповідності з міжнародним правом при розв’язанні суперечок, пов'язаних із формою чеків і їх обігом, застосовується право тієї країни, де був виписаний чек.
Чек має строго певну форму письмового документа і виписується на спеціальному бланку, що видає чекодавцю банк або подібна кредитна установа. Текст чеку повинен містити такі основні елементи:
• Найменування "чек", висловлене на тій мові, на якій написаний чек.
• Просте і нічим не обумовлене розпорядження платника сплатити означену у чеці суму.
• Найменування платника, яким є банк.
• Дата й місце виписування чеку.
• Підпис чекодавця.
Жодні поправки або виправлення рахунку на чеку не допускаються. Відсутність у нього якого-небудь із перерахованих елементів забирає у цього документа чинність чеку.
Згідно з Женевською конвенцією термін надання чека до сплати в країні його видачі рівний 8-ми дням, в платіжному обігу-70-ти дням. Ці терміни діють із дня, означеного в чеці, як дата виставлення чека.
Чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення в нього передатного надпису (індосаменту). Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, яка зробила цей надпис. Умови передачі чека від однієї особи іншій визначають вид чека і характер його використання в обігу як засобу платежу.
Розрізняють такі види чеків:
Іменний, або чек на користь певної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосаменту. Тут передача здійснюється цесією, завіреною в нотаріальному порядку у відповідності з нормами цивільного права.
Ордерний, тобто чек, виписаний на користь певної особи або за її дорученням. Передається такий чек за допомогою індосаменту.
Чек на пред’явника виписується пред’явнику і може бути переданий іншій особі як по індосаменту, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк.
Чеки ще діляться на фірмові й банківські.
Банківський чек - це чек, що був виписаний банком на свій банк-кореспондент. В тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Сплата по таким чекам здійснюється за рахунок коштів банка - чекодавця на його рахунку в банці-кореспонденті за кордоном. В міжнародному платіжному обороті частіше використовуються банківські ордерні чеки.
Фірмовий чек - це чек, виписаний фірмою на одержувача. Здебільшого такі документи виписуються в національній або іноземній валюті на пред’явника і виставляються фірмою на свій банк. Оплата по них проводитися за рахунок коштів чекодавця.
9.3.2. Вексель
Вексель - це цінний папір, що оформлюється у строгій відповід¬ності з вимогами закону та містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання.
Проста форма грошового зобов'язання (прості векселі) при роз¬рахунках на умовах комерційного кредиту використовується значно рідше. Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який називається векселедавцем. Останній бере зобо¬в'язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін.
Вексель складається за строго встановленою формою. Його форма й вид визначаються національним законодавством. У країнах СНД форма і вид векселів, а також їх обіг регламентується «Положенням про переказний і простий вексель»
У сфері міжнародного платіжного обороту застосовуються нор¬ми і національного, і міжнародного права. Так, у 1930 р. у Женеві ряд країн прийняли «Однотипний вексельний закон» На його основі держави - учасниці угоди, уніфікували націо¬нальне вексельне законодавство. Третю, самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне законодавство не належить до двох інших систем. Тому у міжнародних розрахунках необхідно враховувати нормативні акти, що є у вексельному законодавстві різних країн, і передбачати у контрактах, який з діючих нормативних актів регулю¬ватиме фінансові відносини за угодою.
Відповідно до «Однотипного вексельного закону», вексель скла¬дається у письмовому вигляді і містить визначений перелік обов'яз¬кових реквізитів.
Реквізити простого векселя:
1. «Вексельна помітка».
2. Просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму грошей.
3. Вказівка терміну платежу.
4. Місце платежу.
5. Найменування одержувача.
6. Вказівка дати та місця складання платежу.
7. Підпис векселедавця.
Без якогось із цих реквізитів документ не має сили простого векселя.
Згідно з «Однотипним вексельним законом», переказний век¬сель (тратта) повинен містити:
1. Найменування «вексель», включене у сам текст документа.
2. Просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей.
З Найменування трасата (боржника).
4. Вказівка терміну платежу.
5. Місце платежу.
7 Вказівка дати та місця складання векселя.
8 Підпис особи (векселедавця, трасанта, кредитора), який видає вексель.
Документ без якогось із цих реквізитів не має сили переказного векселя.
Для зручності операцій з векселями, що використовуються у комерційному обігу, у багатьох країнах світу розроблені вексельні формуляри, які відповідають вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і вексель, не оформлений на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.
Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником дійсних грошей, у між¬народній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний пись¬мово підтвердити свою згоду провести платіж за векселем в озна¬чений термін, тобто здійснити акцепт тратти. Акцепт здійснюється у вигляді надпису на лицьовому боці векселя і підписується акцеп¬тантом.
Печатка під акцептом не ставиться. Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим. Обмежений (частковий) акцепт - це письмове погодження боржника сплатити тільки частину суми, вка¬заної у тратті.
Необхідність акцепту тратти зумовлена тим, що обов'язок траса¬та сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного виконання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажу-вальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідвантажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, повинні бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти
У тому разі, коли тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пересилає тратту імпортеру, імпортер акцептує її і передає акцептовану тратту банкові з дорученням видати її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару.
Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський акцепт використовується для дострокового обліку тратти. Облік (чи негоціація) тратти - це продаж векселя векселеутримувачем банкові до строку платежу за векселем. Але при цьому векселеутримувач отримує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після вирахування облікового процента та банківського збору. Після цього банк може у вказаний термін пред'явити трасату вексель до сплати.
Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх авалювання (під¬твердження) банками. Аваль виступає як вексельне поручительство, до якого застосовується вексельне право. Це поручительство означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю чи частково) із боку банку, якщо боржник не виконав у строк зобов'я¬зання за векселем.
Аваль робиться на лицьовому боці векселя чи на додатковому аркуші. Вексельне поручительство виражається словами «як аваліст за...» чи іншим рівнозначним формулюванням та підписується авалістом, тобто особою, котра здійснила аваль. Підпис, поставлений на лицьовому боці векселя трасантом чи платником, згідно з Женевським законодавством, не вважається авалем. Аваль дається банком за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає поручительство. За аваль векселів банк стягує з покупців комісію, розмір якої залежить від суми векселя.
У міжнародному платіжному обороті вексель виступає як зворотний фінансовий документ. Це означає, що з передачею векселя іншій особі до нього переходять усі права, вимоги та ризик за цим документом. Передача векселя здійснюється шляхом простого вру¬чення чи за допомогою передавального надпису (індосаменту). Такий надпис ставиться на зворотному боці векселя і підписується індосан¬том.
Індосамент можна здійснити у вигляді передавального надпису з умовою відмови від відповідальності, що випливає з тратти. Тоді робиться надпис «Без обороту на мене», а передавальний надпис називається без оборотним індосаментом.
Борг трансанта вважається погашеним при сплаті векселя го¬тівкою, перерахуванні вказаної у ньому суми на банківський ра¬хунок пред'явника чеком чи переказом. Після сплати пред'явник цього документа повинен повернути трасату вексель із поміткою про сплату, яка ставиться на зворотному боці векселя.
9.3.3. Платіжні доручення
Платіжне доручення являє собою наказ банку, укладений на підставі вказівок переказодавача-клієнта банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату визначеної суми грошей переказоотримувачу (бенефіціару). Українські підприємства, наприклад, що розплачуються з іноземними контрагентами за отримані товари шляхом банківського переказу, складають заяву на переказ, у якому містяться інструкції для банку щодо умов виплати грошей переказоотримувачу. У цьому документі переказодавач указує:
- повне найменування платника;
- найменування банку платника;
- номер банківського рахунку, що дебетується;
- код валюти й сума платежу;
- повне найменування бенефіціара, його адреса;
- найменування банку бенефіціара і номер його рахунка;
-найменування, номер і дата документа (контракту і т.п.), за яким здійснюється сплата;
-особа, що несе витрати за здійснення переказу (банківська комісія і поштові чи телеграфні витрати);
- мета і призначення переказу (найменування товару й послуг, за які здійснюється сплата).
- заява на переказ закріплюється підписами й печаткою підприємства-переказодавача.
Виконання платіжного доручення в міжнародному обороті здійснюється досить довго. Виставляючи платіжне доручення, банк повинний подбати про забезпечення грошовими засобами свого рахунка в банку-кореспонденті, у якому чи через який буде зроблена оплата по банківському переказу, чи одержати визначений ліміт кредитування на випадок відсутності засобів на рахунку. Для переказодавача не має особливого значення, як довго буде здійснюватися виконання платіжного доручення. У більшості випадків, якщо в договорі немає спеціальних застережень, вважається, що боржник вчасно здійснив платіж, якщо він вчасно виписав платіжне доручення. Це означає, що загальний термін виконання платіжного доручення йде за рахунок кредитора.