Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

10.1. Поняття вільних економічних зон

Класичні моделі, що використовуються за кордоном, задовольняють потреби цих країн лише частково. Вони концептуально потребують коригування та підпорядкування діяльності «зон» рішенню не стільки зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.

Зберігаючи у доцільних межах експортну орієнтацію, «вільні економічні зони» для країн із перехідною економікою водночас покликані:

• працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами;

• служити для країни центрами освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;

• функціонуючи в економіці країни не анклавно, а як її невід'ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, але й для національних підприємств.

Вільні економічні зони можуть розташовуватися не тільки в прикордонних, але й у глибинних районах країнах, досягаючи значних територіальних розмірів.

Зони стають господарськими, а не політичними утвореннями. Їх конфігурація та межі визначаються економічною доцільністю, а територія залишається частиною суверенної території країни. У зоні діє національне законодавство, винятки та корективи до нього можуть стосуватися тільки господарських і соціальних питань і фіксуються у постанові про створення зони.

Світова практика та місцеві потреби є факторами, які визначають відмінності підходів до створення зон із врахуванням місцевих особливостей і пріоритетів. З огляду на економічні завдання та специфічні риси, зони можуть мати як комплексний (багатогалузевий), так і спеціалізований характер. До першого типу належить проект зони, де комбінуються функції переробки на високому технічному рівні сировинних ресурсів (лісоматеріалів, металевих руд, риби і морепродуктів і т.д.) і зовнішніх транспортних перевезень.

Спеціалізовані зони можуть створюватися як митні зони (складування й обробка вантажів зовнішньої торгівлі), технополіси (для розробки та впровадження нових технологій, транзитні зони та ін.).

Наявно, територія, яка вибирається для відкриття зони (що є особливо складним), повинна бути достатньо великою, мати базову структуру, людські ресурси, забезпечуватись місцевою енергією та будівельними матеріалами, а також мати вихід до місцевих і міжнародних комунікацій та активні зв'язки з економікою країни. Без таких компонентів створення зон або неможливе взагалі, або потребує великих стартових капіталовкладень.

Відлік світової практики створення особливих економічних зон є підстави починати ще з часів фінікійців, коли країни, зацікавлені у розширенні міжнародної торгівлі (а ці зони почали створюватися саме у сфері зовнішніх для країни зв'язків), стали «загороджувати» території, вільні від традиційних податків і мита. Американські економісти М.Фразьє та Р.Рей розрізняють три основні стадії в еволюції вільних економічних зон: складські та транзитні зони; промислові вільні (експортно-виробничі) зони; комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, спеціальні економічні зони та зони обробки інформації). Такі зони із самого початку відрізнялись своєрідною комерційною «екстериторіальністю»: безмитним ввозом і вивозом (окрім товарів, призначених для споживання у тій же країні), полегшеним користуванням різноманітними зручностями - для складування, пакування тощо.

Сучасна різноманітність вільних економічних зон виражається у багатстві термінів, якими ці зони позначаються. Уживана термінологія на диво різноманітна: останнім часом використовується понад 20 термінів для позначення того, що відоме як експортні зони.

У літературі можна зустріти такі терміни-синоніми: митна зона, вільна митна зона, вільна митна експортно-орієнтована зона, експортна вільна зона, експортно-орієнтована вільна зона, експортно-орієнтована зона, зовнішньоторгова зона, вільна економічна зона, вільна експортно-орієнтована зона, вільна експортна зона, вільна виробнича зона, вільна торгова зона, вільна зона, промислова експортно-орієнтована зона, інвестиційна зона, зона спільних підприємств, пільгова експортна зона, спеціальна економічна зона, безмитна торгова зона, безмитна зона, зона спільного підприємництва. Це зумовлено тим, що будь-яка організаційна, технологічна чи соціальна новація потребує появи нових форм. Різноманітність визначення пов'язана також із тим, що кожна новація в міру свого розвитку та поширення набуває нових рис і невизначених відтінків.

Першою важливою новацією є те, що привілеї та переваги зон замість того, щоб концентруватись на чітко визначеному просторі, були поширені на інші підприємства (місцеві і ті, що належать іноземцям), які діяли в будь-якій частині країни. Передбачалось, що такі привілеї та переваги (наприклад, валютний режим, податкові пільги) так само позитивно вплинуть на експорт і зайнятість у всій країні, як це було у першій створеній зоні.

Другим важливим відхиленням від початкового задуму є те, що експортно-орієнтовані зони набули також функцію сприяння експорту.

Третім важливим явищем стало закріплення місцевих підприємств в експортно-орієнтованих зонах.

Четвертою, новою рисою, є стверджування погляду, що зонами повинні ставати великі території, а не малі промислові анклави. Цей підхід добре відображає сам термін «спеціальна вільна зона», який вживається у цій країні. Подібні зони із самого початку задумуються як великі території (навіть цілі провінції). Деякі ж невеликі країни прагнуть розширити свої експортні зони до таких меж, щоб уся територія держави стала однією великою зоною (наприклад, Шри-Ланка та Маврикій).

П'ятою тенденцією, яка ще тільки формується, є перетворення класичних промислових експортно-орієнтованих зон на зони, що спеціалізуються на наданні послуг. В якомусь розумінні це повернення до вихідного поняття зон, котрі спочатку розглядались як «вільні зони» чи «вільні порти», що обслуговували основні морські лінії. З іншого боку, це відображає зростаюче значення сектора послуг в економіці взагалі і ріст попиту на деякі послуги, що забезпечують доступ до інформації (засоби зв'язку, обробка даних, збір і пошук інформації, програмне забезпечення).

Попри всю цю диференціацію можна прослідкувати певні спільні для всіх (чи багатьох) різновидів зон відхилення від концепції їх створення. Зазначимо такі з них: спонтанне поширення зональних привілеїв і пільг на прилеглі території; поступова (й успішна) переорієнтація ряду зон на внутрішній ринок, що суперечить самій їх ідеї (продукція, наприклад, вільної зони Манаус у Бразилії майже повністю поглинута внутрішнім ринком); охоплення зонами дуже великої території, а не відносно маленького промислового анклаву (для прикладу, відомі випадки, коли практично цілі держави виявлялись такими зонами); трансформація виробничої зони в зону із сервісною орієнтацією, що, до речі, підкреслює зростаючу роль сектора послуг в економіці (наприклад, вільна зона Монтего-Бей, Ямайка).