Історія економічних учень (2005)

Стародавні країни Месопотамії як конгломерат нестійких державних утворень, започаткованих у IV—III тис. до н.е., були одним із найдавніших центрів людської цивілізації, батьківщиною писемності. Ще у VII ст. до н.е. у Месопотамії була створена перша бібліотека, в якій цар Ашшурбаніпал зібрав релігійні, законодавчі матеріали стародавніх часів, переклавши їх на сучасну йому мову з допомогою перших словників.

До пам'яток економічної думки цього періоду належать численні господарські архіви, юридичні та дипломатичні документи, релігійні твори та надписи літописного характеру.

Відомі дослідникам господарські документи належать до 4500 р. до н.е. і представляють собою звітність про рухоме і нерухоме царське майно. Тексти торговельних договорів про продаж землі, худоби, рабів, знарядь праці, датовані III тис. до н.е., засвідчують зародження та швидкий розвиток у державах Месопотамії приватної власності та товарно-грошових відносин. З метою регламентації цих відносин держава у законодавчому порядку визначала умови торгівлі, найму, оренди тощо.

3 погляду історії економічної думки значний інтерес викликають збірки законів царя Ешнунни (XX ст. до н.е.), закони Ліпід-Іштара (XX—XIX ст. до н.е.), закони царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.), Хетські закони (відома копія ХНІ ст. до н.е.), а також Старий Заповіт2.

У законах Ешнунни (59 статей) встановлюються фіксовані ціни на основні продукти, норми заробітної плати та матеріальна відповідальність батрака за Ешнунна — стародавнє місто в басейні лівої притоки р. Тигр, сучасне поселення Тель-Асмар на території Іраку. Ліпіт-Іштар — п'ятий цар І династії м. Іссін, який правив у 1934—24 рр до н.е. і створив збірку законів на шумерській мові. До нашого часу збереглися лише 9 фрагментів у копіях на глиняних табличках. Закони Ліпіт-Іштара вплинули на формування законодавства царя Вавилонії — Хаммурапі.

Чорний стовп із базальту з текстом Законів Хаммурапі був знайдений у Сузах XVIII ст. до н.е., Лувр, Париж

Як основний загальний еквівалент визначається срібло, допоміжний — ячмінь. Між цими двома еквівалентами визначена строга відповідність. Робиться спроба пов'язати з цінами на основні товари цілий ряд платних послуг (рівень орендної плати, норму процента, розмір штрафів тощо). Закони Ешнунни допускають продаж нерухомості й відображають більш розвинений характер товарно-грошових відносин у Стародавньому Вавилоні порівняно зі Стародавнім Єгиптом.

Більш повне уявлення про розвиток суспільства Старовавилонського періоду дає збірка законів Ліпід-Іштара (43 статті). Ці закони, як зазначається у вступі, призначені для того, щоб "встановити справедливість у країні" та покласти край скаргам невдоволених. З метою послаблення боргового рабства дозволяється час від часу звільняти боржників від боргових зобов'язань. Всі штрафи та розрахунки виражаються у сріблі. Вперше мова йде про регламентацію орендних відносин як суттєвої складової старовавилонської економіки.

• Найбільш відомим першоджерелом вивчення суспільного устрою та господарського життя держав Стародавнього Сходу є кодекс законів вавилонського царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н.е.). У 1902 році французька археологічна експедиція знайшла у Сузах (Персія) чорний базальтовий стовп висотою більше 2 метрів, покритий клинописними написами. У його верхній частині був зображений бог Сонця і справедливості Шамаш, який вручає закони царю Хаммурапі. Текст законів складається із вступу, 282 статей (до нашого часу дійшли лише 247), які охоплюють майже всі сторони життя вавилонського суспільства того часу. Закони царя Хаммурапі становлять систему правових норм, призначених головним чином для царських судів і спрямованих на упорядкування соціально-економічних відносин.

Закони Хаммурапі:

засвідчували високий рівень культури тогочасного суспільства, прагнення узагальнити та систематизувати правові норми, для того, щоб "сильний не утискав слабкого, щоб сироті та вдові надана була справедливість". Водночас йдеться про майнове та соціальне розшарування старо-вилонського суспільства, визначається його структура, яка включає 3 стани: вільних общинників (авілумів), царських людей (мушкенумів) і рабів (вардумів). Поділ на рабів та рабовласників, відмінності у правах та обов'язках різних станів вважаються вічними та природними явищами;

були спрямовані на підтримку стійких традиційних соціальних інститутів, общинної власності на землю, обмеження товарно-грошових відносин та втиснення їх у рамки, які не суперечать натурально-господарській орієнтації рабовласницької держави. Закони Хаммурапі захищали майнові інтереси правителя, рабовласників, державних службовців, воїнів, дрібних виробників та общинників. Будь-які посягання на приватну власність вважалися злочином і жорстоко каралися. Вільні особи отримували повне право розпоряджатись своїм майном, у тому числі землею. Однак заборонявся продаж службових наділів: "Поле, дім і сад, котрі належать редуму, баіруму або платнику доходу, не можуть бути продані за срібло";

обмежували лихварство та боргове рабство в інтересах рабовласницької держави. Ст. 117 передбачала, що в борговому рабстві людина може пробути не більше 3 років, після чого вона має бути звільнена від боргової кабали. За умов стихійного лиха та втрати врожаю борг автоматично переносився на наступний рік. Передбачалося також покарання лихварів за погане поводження з боржниками. Так, лихварям заборонялося самовільно забирати у боржників урожай у рахунок оплати боргу. У ст. 116 наголошувалося, що у випадку смерті взятого у боргове рабство сина боржника, викликаної поганим з ним поводженням, смертна кара чекала сина кредитора. Закони Хаммурапі строго регламентували норму процента в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали відстрочку виплати боргу у випадку неврожаю на 1 рік без сплати додаткових процентів. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавленими своїх земельних наділів;

узаконювали орендні відносини та відносини найму. Орендні відносини оформлялися договором, в якому вказувався строк оренди, об'єкт оренди, розмір орендної плати та час оплати. Так, наприклад, орендна плата за використання поля складала третину врожаю, саду — дві третини тощо.

3 метою захисту інтересів землевласників та заохочення до сумлінної праці у ст. 62 зазначалося, що розмір орендної плати встановлюється на основі середньої врожайності землі у певній місцевості й не враховує зменшення урожаю в результаті поганого обробітку орендованої ділянки. Закони Хамму-рапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, регламентували форми та строк найму (10—20 років).

У законах Хаммурапі підкреслювалась необхідність реєстрації витрат і надходжень ( праобраз бухобліку), захисту прав споживачів тощо. За порушення законів передбачалась система покарань, основу яких становили грошові штрафи і компенсації потерпілим, в окремих випадках — смертна кара, але не за звичаєм кровної помсти, а на основі царського закону.

Важливою пам'яткою економічної думки Месопотамії є збірка Хетських законів (XVI ст. до н.е.). Закони Хетської держави відрізняються від законів Стародавньої Вавилонії своєю структурою та більш детальним опрацюванням багатьох питань економічного характеру. У них знайшла відображення система державних повинностей, регламентація умов торгівлі, найму, товарних цін.

У Старохетському царстві основною соціально-економічною одиницею була сімейна община, яка мала право володіння та передачі в спадок певної сімейної ділянки. Водночас володіння земельною власністю було пов'язане з виконанням певних повинностей.

Хетські закони:

засвідчували, що сімейні общини сплачували податки відповідно до розмірів земельних ділянок і відбували обов'язкову військову повинність;

відображали умови існування землеволодіння царських чиновників та господарства царя і членів його сім’ї, які обслуговувались працею рабів та вихідців з общин;

детально регламентували угоди купівлі та найму, визначають ціни на різні види рухомого та нерухомого майна, розмір плати за навчання професій столяра, коваля, ткача тощо. Фіксація товарних цін свідчить про нерозвиненість товарно-грошових відносин і прагнення зберегти традиційні натуральні пропорції обміну.

Цінним джерелом досліджень економічної думки народів Стародавнього Сходу є Старий Заповіт — найдавніша частина священної книги християн — Біблії. Старий Заповіт включає 50 книг і становить збірку вибраних творів стародавньої іудейсько-ізраїльської літератури. Він поділяється на три частини: П'ятикнижжя Мойсея (Тора — "Учення"); Пророки (стародавні хроніки і пророцтва, які приписуються народним проповідникам) та Священні Писання (збірка текстів, які належать до різноманітних поетичних і прозових жанрів: релігійна лірика, афоризми, настанови, хроніки тощо). Найбільш ранній текст, що входить до його складу, датується XIII ст. до н.е., тоді як найбільш пізні тексти — III—II ст. до н.е.

Старий Заповіт — складний, багатогранний твір, у якому відобразились думки багатьох поколінь стародавніх мислителів, пророків, поетів, писарів та перекладачів. У ньому також знайшли відображення економічні уявлення епохи стародавнього світу. Характерною рисою цієї пам'ятки економічної думки є захист інтересів бідних верств населення, засудження свавілля, розкоші, заклик до відновлення традицій, норм та звичаїв патріархального життя.

Важливою складовою П'ятикнижжя є закони, покликані регулювати всі сторони життя староізраїльського суспільства, в основі яких лежить визнання недоторканності основних прав людини: на життя, власність, працю і відпочинок.

Старий Заповіт обмежує боргове рабство 6 роками та регламентує порядок звільнення рабів-одноплемінників. "Якщо зубожіє у тебе брат твій і буде проданий тобі [у рабство], то не покладай на нього роботи рабської... до ювілейного року нехай працює у тебе". Майнове право стародавніх євреїв характеризується відсутністю поняття "приватної власності", оскільки вся власність, в тому числі родова земля, вважалася довіреною Богом у тимчасове користування. Відтак у Старому Заповіті наголошується на тому, що по волі Бога • земля не може бути відчужена назавжди. Якщо вона передається за борги за І межі роду, то мусить бути повернена на 50-й (ювілейний) рік. Об'єктом купівлі-продажу могли бути лише освоєні пустища, куплені в іноземців, або захоплені землі.

У Старому Заповіті засуджується та критикується лихварство як причина розорення та боргового рабства. Обмежується застосування застави: забороняється брати у заставу життєво необхідні речі: одяг, знаряддя праці, робочу худобу, житло. Кожні 6 років оголошувалося списання боргів незалежно від їх розміру.

Тяжка підневільна праця трактується як Божа кара, засуджується жадоба до накопичення багатства. Тора проголошує обов'язком кожного допомогу нужденним, вдовам, сиротам. Зазначається, що плата батракам мусить бути здійснена до заходу сонця, її затримка трактується як злочин проти Божих законів і карається штрафом ( пожертвуваннями храму) і оплатою у подвійному розмірі. Прагнення до соціальної справедливості та співчутливе ставлення до знедолених, відображені у Старому Заповіті, сприяли виникненню та поширенню раннього християнства, справивши значний вплив на розвиток економічної думки середньовіччя.