Історія економічних учень (2005)

Тривалий період панування меркантилізму1 віддзеркалив основні тенденції розвитку економічної думки та економічну політику більшості європейських країн XV—XVIII століття.

Головні передумови генезису меркантилізму:

поступове витіснення натурального господарства товарним, виробництвом, розвиток товарообігу, поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговельних зв'язків;

інтенсивний розвиток міжнародної торгівлі, виникнення світового ринку, започатковане великими географічними відкриттями XV—XVI ст.;

ліквідація політичної роздробленості у західноєвропейських країнах, бурхливий процес становлення централізованих національних держав, їх утвердження у системі світогосподарських зв'язків, утворення перших колоніальних імперій Нового світу;

Меркантилізм походить від лат. merkari — торгувати, mercantile перекладається з англійської та французької як торговий.

поглиблення суспільного поділу праці, виникнення мануфактурного виробництва, створення великих підприємств, зорієнтованих на зростаючий ринковий попит та задоволення експортних потреб;

розширення сфери діяльності та кардинальна зміна ролі торговельного капіталу, безпосередня участь купців у національній промисловості, поява перших монополістичних об'єднань торговців;

розвиток наукового знання, започаткований першою науковою революцією XVI—XVII ст.; посилення прикладного значення наукової діяльності;

ліквідація ідеологічної монополії релігійного мислення.

Історичний портрет епохи

Епоха меркантилізму охопила тривалий історичний період (XV—XVII ст.), пов'язаний з великими географічними відкриттями, процесами первісного нагромадження капіталу у країнах Західної Європи, переходом до "високого" Відродження та Просвітництва.

У цей період в економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна господарська система почала поступатися місцем ринково-підприємницьким економічним відносинам. Зростання товарообігу, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі потребували великої кількості готівки, що спричинило загострення проблеми "нестачі грошей".

У 1492 р. Христофор Колумб у пошуках морського шляху в Індію відкрив Америку, а в 1493 році Папа Римський скріпив своєю печаткою перший договір про поділ світу між Португалією та Іспанією. У 1497 р. Васко де Гама, обійшовши мис Доброї Надії, потрапив у Індію. Великі географічні відкриття та освоєння морських шляхів до Індії, Америки, Південно-Східної Азії сприяли різкому перелому в економічному розвитку західноєвропейських держав. Дорогоцінні метали у величезній кількості почали надходити у Європу, спричинивши у XVI ст. так звану "революцію цін" (майже чотирикратне зростання загального рівня цін).

Розклад феодалізму в цей період був зумовлений процесами первісного нагромадження капіталу, пов'язаного з обезземелюванням селян, колонізацією та пограбуванням значних територій в Азії, Африці та Америці.

Становлення централізованих західноєвропейських держав, поширення світової торгівлі й мануфактурного виробництва сприяли поглибленню ринкових засад функціонування національних економік та піднесенню великих середземноморських міст, які стали осередками розвитку торговельно-купецького капіталу. XVI ст. пов'язане з виникненням торговельних гільдій (торговельних організацій, створених для захисту інтересів купців, насамперед у іноземних державах), а також великих монополістичних торговельних компаній з об'єднаним капіталом (Ост-Індська, Вест-Індська та ін.). є У 1531 р. в Антверпені відкрилась товарна біржа, на приміщенні якої був надпис: "На користь купцям усіх народів і країн", а у 1587 р. у Венеції був створений перший "територіальний" банк.

У цей період відбулися зрушення у соціальній структурі населення, його диференціація за рівнем та умовами життя. Зменшилася частка селянства, яке розшарувалось на заможних та бідних безземельних робітників; зросла кількість жителів міст (торговців, заможних ремісників, мануфактурників з одного боку, та найманих робітників, збіднілих ремісників, службовців — з іншого); почав формуватися середній прошарок (службовці, юристи, лікарі, вчителі та ін.).

Розкол католицької церкви у XVI ст. та Реформація започаткували виникнення нової ідеології — протестантизму, господарська етика якого відкидала непродуктивні витрати і показне споживання, сприяла "реабілітації" торговельної діяльності та прибутку, "розкріпаченню" підприємництва та становленню капіталізму в Західній Європі.

Винахід техніки книгодрукування прискорив розвиток освіти, накопичення нових знань. Поряд із церковними почали створюватися світські школи. У 1543 р. Коперник відкинув визнану церквою геоцентричну систему світу, запропонувавши нову — геліоцентричну. Суспільна думка почала поступово відмовлятися від релігійних догм та звертатись до реальних проблем господарської практики.

Таким чином економічні ідеї меркантилізму відобразили історичні реалії епохи розвитку та занепаду середньовічного феодалізму в Європі (XV-XIV ст.), первісного нагромадження капіталу, формування передумов переходу від простого товарного виробництва до приватнопідприємницького ринкового господарства, утвердження та зміцнення європейських держав, найсильніші з яких захоплювали колонії та вели боротьбу за поділ сфер впливу. Розклад феодального устрою та становлення капіталізму супроводжувались відокремленням безпосередніх виробників від засобів виробництва, зосередженням значного багатства у руках небагатьох шляхом торговельних війн, пограбування колоній, розорення дрібних товаровиробників, "революції цін", державних боргів та позик тощо.

Інтенсивний процес формування світового ринку, різке збільшення обсягів внутрішньої та зовнішньої торгівлі посилили впевненість суспільства у тому, що джерелом зростання національного багатства є гроші, отримані у сфері зовнішньоторговельного обміну.

Необхідність осмислення та узагальнення нових явищ економічного життя, вирішення практичних завдань прискорення процесу первісного нагромадження капіталу та теоретичного обґрунтування економічних заходів держави спричинили появу великої кількості різноманітних за жанром економічних творів. В основному це були памфлети — невеликі, часом анонімні публіцистичні видання, у яких комерсанти, політики, фінансисти, службовці торговельних компаній обґрунтовували свої пропозиції та рекомендації щодо накопичення багатства у державі та у приватних осіб. Таким чином, меркантилізм не був науковою школою у сучасному розумінні цього терміну. По суті це була сукупність уявлень і приватних суджень багатьох осіб, які часто навіть не знали про існування один одного. Поняття "меркантилізм" - "меркантильна система" вперше почали застосовувати критики цієї економічної доктрини Ф. Кене, А. Сміт у другій половині XVIII ст.

В економічній літературі меркантилізм розглядається у двох взаємопов'язаних площинах:

Як економічна політика феодально-абсолютистських держав епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торговельного капіталу і сприяла переходу від простого до розвинутого (приватнопідприємницького) товарного виробництва.

Система меркантилістів... по суті була системою практичної політики, системою, яка в основному відповідала на питання, яким повинно бути народне господарство і як повинна була поводити себе по відношенню до нього державна влада.

М. Кондратьев

У політиці меркантилізму знайшов відображення тісний союз державної влади з торговельною буржуазією. Торговельний капітал був зацікавлений у сильній держаній владі для ліквідації застарілих феодальних обмежень, охорони міжнародної торгівлі, завоювання колоній і панування на світовому] ринку. У свою чергу державна влада була зацікавлена у розвитку торгівлі та торговельної буржуазії з метою задоволення зростаючих потреб у грошах для утримання армії та королівського двору.

Характерною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм (від лат. protectio — заступництво, захист), спрямований:

У період панування цієї системи вся політика держав гласно або негласно була заснована на твердженні, що багатство становлять лише гроші або дорогоцінні метали... Згідно з поширеними тоді теоріями, все, що сприяє нагромадженню у країні грошей або зливків дорогоцінних металів, збагачує її. Водночас вивіз із країни дорогоцінних металів робить її біднішою;

на перевищення експорту товарів над їх імпортом з метою нагромадження багатства в країні, збільшення внутрішніх витрат як стимулу зростання виробництва та зайнятості населення;

підтримку експансії торговельного капіталу, заохочення створення монопольних торговельних об'єднань;

захист та заохочення розвитку національної промисловості, нарощування виробництва товарів на експорт, надання пільг та субсидій експортерам (привілеїв, монопольних прав, експортних премій, субсидій тощо);

обмеження імпорту готової продукції, особливо предметів розкоші шляхом встановлення високих ввізних митних зборів, квот, тарифів;

заборону або обмеження вивезення сировини та заохочення і ввезення з метою підтримки на низькому рівні експортних цін на готову продукцію;

удосконалення флоту, розвиток мореплавства з метою загарбання колоній та поширення колоніальної торгівлі тощо.

Як спроба теоретичного обґрунтування меркантилістської політики, сукупність специфічних економічних ідей, більш-менш систематизованих економічних поглядів, сформованих на основі вивчення та узагальнення явищ економічного життя. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, меркантилісти "показали економічну теорію в дитинстві", а поняття "меркантилізм" цілком придатне як термін, який описує центральну тенденцію економічної думки кінця XVII і середини XVIII ст., і об'єднує сформовані протягом трьох століть неузгоджені інтелектуальні зусилля, які сповнені суперечностей і відображають багатоманітні обставини реального життя1.

Теоретико-методологічні особливості меркантилізму:

відсутність системного аналізу усіх сфер економіки, емпіричне дослідження економічних явищ на основі визнання пріоритетної ролі сфери обігу, зокрема зовнішньої торгівлі;

трактування грошей як найвищої і абсолютної форми багатства, ототожнення грошей із золотом та сріблом;

аналіз зовнішньої торгівлі як джерела багатства, обґрунтування доктрини активного торговельного балансу, мета якої — "багато продавати — мало купувати";

пошук шляхів збагачення нації на основі нееквівалентності зовнішньоторговельного обміну та антагонізму економічних інтересів конкуруючих на світовому ринку держав;

На світову торгівлю дивились як на боротьбу між державами щодо того, якій з них вдасться забрати собі найбільшу частку з існуючого у світі золота та срібла. У цьому змаганні жодна нація не може що-небудь придбати, не примусивши інші нації втратити або, в крайньому разі, не перешкодивши їм придбати стільки ж.

Нації стояли одна навпроти іншої як скнари, обхопивши двома руками дорогий їм грошовий мішок і з заздрістю і підозрілістю озиралися на своїх сусідів.

Ф. Енгельс

вмотивування процесу становлення національних держав, необхідності сильної централізованої влади та активної діяльності уряду з накопичення багатства країни у грошовій формі;

трактування сфери виробництва (сільськогосподарського та мануфактурного господарства) як переду мови успішного розвитку торгівлі, джерела постачання товарів, необхідних для продажу;

обґрунтування необхідності забезпечення високої зайнятості населення на основі переконання, що імпортні товари (сировина, напівфабрикати) є капіталомісткими, а експорт готових виробів передбачає інтенсивне використання праці;

започаткування позитивного знання, створення умов для переходу від сприйняття економічних явищ на рівні здорового глузду до їх наукового осмислення та аналізу.

Незважаючи на те, що меркантилісти у своїй більшості аналізували інтереси націй як антагоністичні, розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою і захищали політику "розори сусіда", водночас ідея активного торговельного балансу підвела деяких з них до розуміння взаємовигідності міжнародної торгівлі. Так знаменитий автор "Робінзона Крузо" Даніель Дефо (1660—1731) у 1713 р. писав про те, що обмін товарами "приносить взаємну вигоду сторонам, які торгують. Саме такою є мова, на якій нації розмовляють одна з одною: Я даю тобі виграти від мене те, що Я можу виграти від Тебе". Д. Дефо є автором більш як 250 різних творів, його праця "Досвід про проекти", в якій викладена програма ряду важливих прогресивних перетворень, належить до видатних творів епохи. Багато висунутих Д. Дефо ідей набагато випередили свій час. Одним із перших він звернув увагу на необхідність передачі кредитної справи від лихварів до банків, аргументуючи це тим, що добре організована банківська справа може не лише позбавити купців і земельних власників від утисків лихварів, але і забезпечити обслуговування державних доходів та витрат. Д. Дефо висловив цілий ряд цікавих думок щодо розвитку страхування. Він обґрунтовував необхідність розвитку страхової справи, урізноманітнення видів страхування, організації товариств взаємодопомоги тощо. Ім'я героя його знаменитого твору "Робінзон Крузо" стало активно використовуватись економістами, які обґрунтовували або критикували принцип методологічного індивідуалізму.