Інноваційний менеджмент

Визначенню чинників успішності й невдач нововведень присвячено чимало досліджень у Європі, США, Японії, висновки яких дають схожі результати. Перш за все відзначається висока «смертність» нових ідей. Із 100 ідей до розроблення береться 26,6 %, до стадії випробувань доходить 12,4%, уведеними і комерційно успішними виявилось 9,4 %.

Французький дослідник Купер вивчав причини успіху і провалу 195 промислових товарів. З них 102 випадки фірми вважали успішними, а 93 — провалом.

Дослідження Т. Коно свідчить, що на японських підприємствах 33,1 % започаткованих ідей дійшло до стадії технічного розроблення і 47,1 % з них до стадії комерційного розроблення. Із цієї частини повністю були прийняті, матеріалізовані у зразках, дійшли до масового виробництва і споживання 55,9 % ідей. Загальна питома вага повністю реалізованих ідей дорівнює, таким чином, 8,7%, (0,331 • 0,471 • 0,559) - 0,087. За розрахунками автора, для успіху одного нововведення потрібно спродукувати 18 нових ідей.

На успішність нововведень впливають такі чинники:

• наявність в організації джерела творчих ідей;

• ефективна система відбору та оцінки ідей нових виробів;

• орієнтація на ринок;

• перевага товару над товарами конкурентів;

• маркетингове ноу-хау;

• відповідність інноваційної стратегії меті організації;

• доступ організації до ресурсів;

• глобальна концентрація товару.

У конкретному середовищі організації (фірми, підприємства) намагаються першими вийти на ринок з новим продуктом (технологією), щоб отримати додаткові прибутки у вигляді інтелектуальної ренти, оскільки з дифузією інновації попит на неї зменшується. Крім того, керівництво підприємства зацікавлене у створенні продукції, яка б істотно перевершувала за своїми споживчими властивостями вже існуючі аналоги і яка б могла стати базовою для подальших модифікацій.

Тому ключовим чинником успіху нововведення є: 1) перевага товару над своїми конкурентами, тобто наявність у нього унікальних властивостей, що допомагає кращому сприйманню споживачем. Цей чинник відзначають усі дослідники як головний; 2) маркетингове ноу-хау фірми, тобто краще розуміння поведінки споживачів, психології сприйняття новинок, тривалості ЖЦТ і розмірів потенційного ринку; 3) висока синергія НДР і виробництва, або взаємодія всіх підрозділів підприємства як одного цілого — технологічне ноу-хау.

Усі три чинники перебувають під контролем підприємства, що виключає всякий фаталізм в інноваційній діяльності. Успіх тут визначається якістю інноваційного менеджменту.

Купер запропонував п'ятнадцять правил успіху нововведень, які наведені в табл. 3.5 [67].

Дослідження Буза, Аллена і Хемілтона у США виявили такі основні чинники успіху нововведень:

• адаптивність товару до вимог ринку;

• технологічна перевага товару;

• підтримка інновації керівництвом фірми;

• використання оцінних процедур;

• сприятливе конкурентне середовище;

• відповідність організаційної структури.

Головними чинниками є: з одного боку, товар, який відповідає вимогам ринку, а з іншого — можливості фірми.

Нововведення бувають не лише успішними, а й невдалими. Особливо висока частка невдач у сфері споживчих товарів. У дослідженнях наводяться такі дані: приблизно 80 % нових споживчих товарів, 30 % нових промислових продуктів і 20 % нових послуг приречені на невдачу [23]. Більшість аналітиків гадають, що відсоток невдалих нововведень зростатиме, бо цьому сприяють такі чинники:

• скорочення життєвого циклу товарів;

• зростання витрат на дослідження новацій;

• глобалізація конкуренції;

• збільшення сегментованості ринків;

• зростання пропозицій нових товарів;

* жорсткість законодавчих актів про охорону природного середовища і захист прав споживачів;

* зменшення рентабельності торгових марок підприємств (компаній) послідовників;

* зволікання з розробленням інновацій.

Таким чином, невдачі — це невід'ємна частина інноваційного процесу, менеджерам необхідно постійно аналізувати причини, які ведуть до фіаско нововведень, що дасть змогу уникнути багатьох проблем або значно знизити ризики.