Основи економічної праці (2000)

Новий етап науково-технічної революції, повсюдне впровадження автоматизації, комп’ютерний техніки і нових систем зв'язку на фоні поширення ринкових відносин в нашій країні здійснює різнобічний вплив на сферу праці, на роль і значення людини в суспільному виробництві. З одного боку, суттєво змінюються вимоги до працівника, професійно-кваліфікаційна і галузева структура зайнятих. З іншого, зростає роль і значення працівників у забезпеченні ефективності виробництва, саме робоча сила все більшою мірою визначає хід і результати економічних процесів. Це викликає нові підходи до управління персоналом і мотивації праці, до пошуку оптимальних моделей функціонування ринку праці. Для України на етапі становлення ринкової економіки надзвичайно важливо усвідомити вирішальну роль людських ресурсів у економічному розвитку, а також той факт, що людина при цьому і є кінцевою метою будь-якого виробництва.

Науково-технічний прогрес як основоположний фактор сучасного економічного розвитку передбачає своєю найважливішою умовою кардинальне вдосконалення робочої сили, покращання її характеристик на ринку праці. Особливість сучасного стану української економіки полягає в тому, що процеси ринкових перетворень здійснюються в умовах глибокої затяжної кризи і збігаються у часі з необхідністю подолання значного відставання в науково-технічній сфері.

Всі основні фактори зростання продуктивності праці передбачають різноманітні види капіталовкладень, спрямованих на здійснення тривалих якісних і структурних зрушень в різних елементах продуктивних сил. Економічний розвиток останніх років змінив уявлення про нагромадження як про процес майже виключно матеріально-речового характеру. В економічно розвинених країнах об'єктами нагромадження стали всі основні елементи продуктивних сил — як матеріальні, так і людські, включаючи такі могутні фактори економічного зростання, як організаційно-управлінський досвід, фонди науково-технічних знань, людський капітал.

З усіх аспектів розвитку економіки, що виступають на перший план в умовах сучасного етапу розвитку цивілізованого суспільства, в першу чергу звертає на себе увагу практично повне зміщення всіх теоретичних і практичних проблем поняття "людський фактор" в царину якісних аспектів розвитку людини, підготовки і використання робочої сили. Жодна розвинена країна не відчуває серйозних проблем дефіциту працівників. Навпаки, скрізь спостерігається певний рівень безробіття, і в той же час постійно є вакантні робочі місця, включаючи і привабливі та перспективні на так званому первинному ринку праці. Наявність цих вакансій пов'язана не з відсутністю претендентів, а з невідповідною вимогам якістю пропонованої робочої сили, нестачею освіти, досвіду, Ділових якостей тощо. Можна констатувати загальну кількісну достатність трудових ресурсів для економіки в будь-яких сталих демографічних умовах як суттєву характеристику сучасного господарства, якому притаманні лише структурні, часткові і тимчасові дефіцити робочої сили.

Це викликає необхідність привернення особливої уваги до таких проблем ринку праці, як відставання, інерційність та неадекватність потребам галузей освіти та професійної підготовки, неефективність роботи соціальних служб допомоги, реабілітації і адаптації безробітних та людей із застарілою кваліфікацією або недостатньою мотивацією.

Більше того, особливість сучасного та перспективного розвитку полягає в тому, що необхідними і продуктивними в народному господарстві та в економіці взагалі стають гуманітарні, суспільні та особисті якості людини. Ця тенденція посилюється і набуває різного виразу. Передусім, у теорію і практику економічного життя входять і одержують якісну і кількісну народногосподарську оцінку конкретні якісні характеристики людського фактору: освіта, знання, кваліфікація, навички, накопичений досвід, особисті якості (розум, здібності, різнобічний розвиток, активність, відповідальність, характер тощо). Продуктивного значення набувають такі гуманітарні та суспільні якості, як моральність, чесність, совість, колективізм, комунікабельність та ін.

Такі фактори, як складність управління великими комплексними виробничими, господарськими і соціальними системами, астрономічна ціна помилок і прорахунків і, відповідно, необхідність запобігання їм, забезпечення підконтрольності людині технічних, природних і соціальних процесів тощо, висувають на перший план в структурі Професійних вимог широкий соціальний світогляд, високий інтелект, усвідомлення залежності особистого інтересу від задоволення суспільних потреб, розуміння загального соціального становища в країні й навіть стану вирішення глобальних проблем.

Зростання вимог до працівників в умовах соціально-економічного прогресу не викликає заперечень. В тих випадках, коли в сучасному виробництві спостерігається зменшення кваліфікаційних вимог до робітників, це, як правило, стає організаційно-економічною передумовою для заміни праці цих робітників новою технікою або технологією.

Об'єктивні вимоги відтворювальної пропорційності в наш час висувають проблему подолання непропорційності капіталовкладень у матеріальні і людські компоненти продуктивних сил, що наростала віками. Інвестиції як база зростання продуктивності все більшою мірою проявляються у формі зростання нематеріального нагромадження.

В наш час виробниче нагромадження — це не лише і не стільки кількісне зростання, але передусім процес насичення різних сфер народного господарства результатами науково-технічного розвитку. Воно відбувається в двох різних, але послідовно пов'язаних між собою формах: по-перше, через нагромадження фонду знань і досвіду в різних аспектах розвитку природи, суспільства й економіки; і по-друге, через формування й оновлення основних фондів всіх сфер економіки і суспільної інфраструктури. Для ефективного зростання виробничого потенціалу тепер неможливо знайти інші шляхи, крім забезпечення необхідних рівнів і темпів нагромадження в сфері неречових форм багатства. Недооцінка нагромадження в неречовій сфері загрожує неминучим відставанням економічного і соціального розвитку як окремою підприємства, так і країни в цілому.