Основи економічної праці (2000)

Отже, продуктивність праці — це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. В залежності від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою

В = V : Т,

(8.2)

де В — виробіток;

V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (в штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Наприклад, цукровий завод, на якому працюють 50 осіб, виготовив за рік 1600 т цукру. Виробіток на цьому заводі буде 1600 : 50 = 32 т цукру за рік в розрахунку на одного працюючого. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну відповідні умови для реалізації природної суті праці і визначає ступінь її ефективності. Економічна система являє собою сукупність пов'язаних і зумовлених один одним елементів, що характеризують в єдності економічне житія суспільства. Вона включає форми власності, форми організації виробництва, форми господарювання, способи розподілу і обміну, управління і регулювання економіки.

В останні півтора-два століття в світі існували різні економічні системи. В західній економічній літературі виділяються такі: традиційна, чисто ринкова, командна і змішана. Вони різняться між собою способом розв'язання основних проблем суспільства.

Які товари повинні бути вироблені і в якій кількості; коли їх необхідно виробити.

Як ці продукти необхідно виробляти; ким, із яких ресурсів, з допомогою якої технології вони повинні бути вироблені.

Для кого призначається вироблений продукт.

Ці проблеми є основними для всіх економічних систем, але вирішуються вони в різних системах по-різному. В традиційних економічних системах, які існують у слаборозвинутих країнах, питання "що", "як" і "для кого" виробляти визначаються традиціями, які передаються з покоління в покоління. В командній економіці всі рішення з приводу виробництва і розподілу продукту приймає держава. В ринковій економіці ці проблеми вирішуються через ринковий механізм.

Сьогодні в більшості розвинутих країн світу існує змішана економічна система, в якій одночасно складаються ринкові і неринкові відносини, поєднується ринковий механізм з державним управлінням та регулюванням економічних процесів, здійснюється соціальний захист населення. Таку економічну систему необхідно створювати і в Україні. Але треба мати на увазі, що змішана економічна система має різні національні моделі. Найбільш відомими є: американська, японська, шведська, німецька. Свою національну модель змішаної економіки має формувати й Україна. Більшість економістів нашої країни вважають, що, створюючи національну модель економіки, необхідно враховувати, що не можна взяти жодну з існуючих у світі моделей і механічно перенести її на наш грунт. Не можна також взяти окремі частини в різних країнах і створити у нас своєрідну мозаїчну модель. Це означає, що ми повинні йти власним шляхом, враховуючи світовий досвід і нашу національну специфіку, наше минуле і сучасне житія.