Основи економічних знань (2001)
3. Основні методи державного регулювання економіки
податкова політика;
державне стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), або науково-технічна політика;
активна амортизаційна політика;
кредитно-грошова політика;
структурна або промислова політика.
Оскільки більшість названих методів розглядатиметься частково у наступних темах, з'ясуємо сутність науково-технічної політики.
Науково-технічна політика. Вирізняють три основні елементи такої політики.
Перший елемент — визначення та встановлення пріоритетів НТР відповідно до головних цілей загальнодержавної стратегії, його прогнозування. З початку сучасного етапу розгортання НТР (приблизно із середини 70-х років XX ст.) у розвинутих країнах відбуваються істотні якісні зрушення у її пріоритетах. Оскільки головною метою загальнодержавної стратегії в цих країнах проголошено розвиток наукомістких і високотехнічних галузей (біотехнології, електронно-обчислювальної техніки, комплексної автоматизації виробництва на основі найновіших досягнень електроніки та робототехніки, розгалуженої інформаційної системи, створення нових композитних (складних) матеріалів, виробництва ядерної та термоядерної енергії, створення телекомунікацій з використанням лазерної техніки та ін.), відповідно розробляються галузеві науково-технічні програми розвитку, здійснюється їх фінансування. Характерним для більшості розвинутих країн Заходу є інтенсивний розвиток НДДКР у галузі електроніки й обчислювальної техніки, їх наступне комплексне впровадження у сферу матеріального та нематеріального виробництва.
Другий елемент здійснення науково-технічної політики в розвинутих країнах Заходу — організаційне та ресурсне забезпечення реалізації ключових напрямів НТР. Основними ланками цього елементу є:
функціонування державної контрактної системи, за допомогою якої здійснюється фінансування науково-дослідних розробок і забезпечується гарантований ринок збуту для промислових корпорацій; 3) непряме державне стимулювання НДДКР у приватному секторі господарства через податкову, амортизаційну, патентну, антитрестівську та зовнішньоторговельну політику;
формування інноваційного клімату в економіці, передусім в інфраструктурі, забезпечення досліджень і розробок, у тому числі національних служб науково-технічної інформації, стандартизації, статистики, вивчення зарубіжного досвіду та міжнародне співробітництво;
вдосконалення та фінансування системи освіти, підготовка і перепідготовка кадрів вищої кваліфікації.
Третій елемент — оцінка результатів, одержаних у процесі реалізації науково-технічної політики. При цьому оцінюються її можливі наслідки, здійснюється коригування такої політики.
Водночас з прямим фінансуванням науково-дослідних робіт держава за допомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює зростання витрат монополістичного та немонополістичного капіталу на НДДКР. У 90-ті роки були розроблені заходи щодо надання фінансової, організаційної допомоги дрібним і середнім винахідницьким фірмам, а також інформації, консультацій, залучення їх до виконання контрактних угод. В ЄС у 1985 р. утворена Асоціація венчурного (ризикового) капіталу, мета якої — надати у межах цієї організації допомогу невеликим новаторським компаніям.
Суперечності науково-технічної політики. Проведення державою науково-технічної політики супроводжується такими проблемами:
значна мілітаризація економіки;
відсутність координаційних центрів, дублювання наукових досліджень;
розпорошеність фінансових коштів, гостра нестача засобів для проведення НДДКР у багатьох цивільних галузях промисловості, сільського господарства;
несвоєчасна підготовка наукових кадрів;
велика кількість військових НДДКР і їх низьке використання у цивільних галузях, що спричиняє поглиблення суперечностей між наукою та монополістичною власністю.
ц При аналізі науково-технічної політики логічно виникає запитання про межі державного регулювання економіки.