Основи економічних знань (2001)
3. Державні видатки
У рабовласницькому суспільстві державні витрати йшли на ведення війн, будівництво іригаційних споруд, прокладання доріг, утримання державного апарату.
За феодального ладу — на ведення війн, утримання державного апарату, будівництво міст, забезпечення грошового обігу, утримання деяких аристократичних родів, придбання предметів розкоші для правителів держави та ін.
За капіталістичного способу виробництва (на нижній його стадії — XVI—XIX ст.) державні витрати спрямовувалися переважно на військові цілі, утримання державного апарату, будівництво залізниць, підприємств з великим робочим періодом. У деяких країнах (зокрема, в Німеччині) у другій половині XIX ст. частка державних витрат починає спрямовуватися на соціальні цілі.
Структура державних витрат на вищій стадії капіталізму визначається роллю та вагомістю виконуваних державою функцій. В середині минулого століття основна частина державних витрат спрямовувалася на утримання державного апарату й військові цілі, соціальних витрат не було.
Витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам та ін.) в середині 90-х років XX ст. виходять на перше місце. Це зумовлено якісно новою роллю особистісного фактора в сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників тощо); неспроможністю ринкових важелів забезпечити загальнонаціональний розвиток освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, соціальний захист населення; переважанням загальнолюдських цінностей у ціннісних орієнтирах суспільства; зростанням армії безробітних тощо. Тому на соціальні цілі в розвинутих країнах світу йде до 35% державних витрат. Так, якщо у США на ці заходи в 1960 р. спрямовувалося 20% федерального бюджету, то в 1995 р. — майже 47%.
В Україні на соціальні цілі витрачається приблизно така сама частка державного бюджету. Так, у 1998 р. на соціально-культурну сферу витрачалося 48,7% загального обсягу бюджету. Проте, якщо у СІНА вони лише з федерального бюджету становили майже 5500 дол. на людину, то в Україні — приблизно 210 грн.
Витрати на економічні цілі (житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін) посідають друге місце в структурі державних витрат. Ці витрати в розвинутих країнах світу становили в середині 90-х років майже 25—27% державних витрат. їх висока частка зумовлена перетворенням держави на головну організацію для забезпечення нормального відтворення економічної системи, а державного регулювання — на ядро господарського механізму, а також тим, що недержавні форми власності та ринковий механізм неспроможні розвивати фундаментальні наукові дослідження, подолати економічну кризу та інші проблеми. В Україні на ці цілі в 1998 р. було витрачено менше 4 млрд. грн. (до 14%).
Витрати на військові цілі, які посідають третє місце в структурі державних витрат, поділяють на прямі (безпосередні витрати з державного бюджету на оборону) та непрямі (частина витрат на космічні дослідження, військова допомога іншим країнам, виплата пенсій ветеранам війни). У деяких розвинутих країнах (США, Німеччині, Франції) такі витрати становлять 20—25%, в Японії — майже 10% сукупних державних витрат. В Україні витрати на національну оборону та забезпечення безпеки становили в 1999 р. 4,5% витрат зведеного бюджету.
Витрати на обслуговування державного боргу в США посідають четверте місце в структурі державних витрат (в середині 90-х років XX ст. державний борг США становив до 60% ВНП), в Японії — друге місце (до 20% сукупних державних витрат). Щорічно на обслуговування державного боргу США витрачають понад 230 млрд. дол. В Україні в 1998 р. витрати на обслуговування державного боргу становили 9% витратної частини зведеного (об'єднаного з бюджетів різних рівнів територіальних одиниць, регіонів) бюджету. Зростання цього боргу і суми виплат по ньому у США та інших країнах зумовлене величезними військовими витратами, які спричиняють хронічний дефіцит державного бюджету і платіжного балансу (платежів, які здійснює країна за кордоном, та тих, які поступають в країну за рік.