Основи економічних знань (2001)

Економічна система суспільства, яка ґрунтується на вільній конкуренції, була здатна автоматично відновлювати порушену рівновагу у відтворювальному механізмі. У 30-ті роки XX ст. циклічні рухи виробництва виявилися б згубними для ринкової моделі господарства, якби не свідомі анти кризові заходи уряду. Організація громадських робіт, закупівля надлишків продукції, матеріальна допомога компаніям, що розорюються, допомога безробітним — цими та іншими заходами було стимульовано сукупний попит і здійснено вихід з глибокої кризи 1929—1933 pp.

Після Другої світової війни регулювання відтворення було спрямоване на те, щоб стимулювати економіку в період спадів і стримувати її в період піднесення. Головне завдання держави під час криз полягає в сприянні швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення, а згодом — в запобіганні того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій набуло загрозливого характеру.

Антициклічне регулювання - комплекс форм та засобів централізованого впливу держави, спрямованих на послаблення циклічних коливань, глибини економічної кризи.

Об'єктами такого регулювання є обсяг платоспроможного попиту й інвестиційний процес, а його основними інструментами — грошово-кредитна політика держави та бюджетне регулювання. Грошово-кредитне регулювання здійснюється переважно шляхом підвищення або зниження норми відсотка. У розвинутих країнах збільшення її на один пункт (наприклад, з 8 до 9%) через певний час скорочує інвестиції на 10—15%. Щоб прискорити вихід з кризи, держава знижує норму відсотка.

Бюджетне регулювання відбувається через механізм оподаткування. Зокрема, з метою розширення сукупного попиту держава у фазах кризи та депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умов прискореного списання основних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час кризи уряд також збільшує обсяги капіталовкладень та здійснює інші заходи.