Основи економічних знань (2001)

Сутність валютного ринку.

Валютний ринок — система міжнародних валютних відносин щодо організації та купівлі-продажу національних й іноземних валют з метою забезпечення міжнародних платежів.

Серед суб'єктів валютного ринку домінуюча роль належить транснаціональним банкам, які здійснюють готівкові та безготівкові міжбанківські операції. Внаслідок цього такі банки мають вирішальний вплив на валютні курси, масштаби валютного обігу.

Щодо механізму торгівлі валютою, то кожний великий банк розсилає свою котировку валют іншим банкам, тобто зазначає, за яким курсом він може вести торгівлю з іншими банками. Якщо курс влаштовує банк, то маклер зв'язується з маклером іншого банку по телефону або телефаксу та укладає з ним угоду.

Об'єктами валютного ринку є не лише національні грошові одиниці, а й цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та ін.) в іноземній валюті.

До наймогутніших валютних ринків світу належать валютні центри Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Цюріха, Франкфурта-на-Майні, Сан-Франциско, Токіо, Мілана, Сінгапура, Гонконга та ін. Валютний оборот у цих центрах перевищує 90 трлн дол. на рік. Значною мірою такий оборот складається з міжбанківських операцій, які здійснюють приблизно 750 могутніх комерційних банків та їх філій.

Понад 65% світового валютного обороту припадає на американський долар. Вагома, але менша частка такого обороту припадає також на німецьку марку, англійський фунт стерлінгів, японську ієну.

Операції на валютному ринку. Двома основними видами операцій на валютному ринку є операції на умовах "СПОТ' та операції форвардного типу.

Операція "СПОТ" (від англ. spot — наявний, оплачуваний) — валютна угода, за якою поставка валюти здійснюється, як правило, протягом 24 годин.

Відповідно до цього встановлюється і валютний курс "СПОТ", який є базовим курсом на момент укладання угоди. Різниця в часі між поставкою і оплатою валюти зумовлена необхідністю проведення банківських операцій по розрахунках.

Форвардна операція (від англ. forward — вперед) - позабіржова термінова угода, за якою розрахунок здійснюється через певний період часу на заздалегідь узгоджену дату.

Як правило, такі операції здійснюються банками, промисловими і торговельними компаніями з метою уникнення можливих збитків від коливань валютних курсів. Форвардні валютні курси відрізняються від попередніх курсів на величину "знижки", пов'язану з відстрочкою платежів.

Валютний курс.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Необхідність визначення валютного курсу зумовлена потребами в обміні іноземних валют на національну при експорті та імпорті товарів і послуг, надходженні капіталів та їх переведенні за кордон, наданні міжнародних кредитів, переказі грошових доходів та ін.

На валютний курс впливає чимало факторів: стан платіжного балансу; рівень інфляції; співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти; міграція капіталів між країнами; політична стабільність; економічна кон'юнктура; стійкість валюти і довір'я до неї та ін. На незначному проміжку часу на курс впливають і психологічні фактори.

Розглянемо наслідки заниженого та завищеного валютних курсів.

Занижений валютний курс порівняно з його купівельною спроможністю зумовлює зниження внутрішніх цін країни нижче від світових. Це підвищує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, дає змогу експортерам продукції продавати її за цінами, нижчими від світових, розширювати експорт товарів і послуг і за тих самих світових цін отримувати при обміні іноземної валюти більше національної валюти, а отже розширювати обсяги виробництва.

Завищений валютний курс призводить до підвищення внутрішніх цін вище за світові, до зниження конкурентоспроможності товарів і послуг й ефективності експорту (його скорочення і зменшення дохідності). Здешевлюється імпорт товарів і послуг, зростає його ефективність, що може спричинити скорочення національного виробництва. Крім того, відбувається відтік капіталу, зменшується реінвестування прибутків від іноземних капіталовкладень, збільшуються прибутки від іноземних капіталовкладень, зростає реальний зовнішній борг тощо. Одним із методів активного впливу на валютні курси є регулювання платіжного балансу.

Платіжний баланс — співвідношення сум фактичних платежів, які здійснюються країною за певний період (як правило, за рік), і суми платежів, отриманих країною з-за кордону.

Дохідна частина цього балансу враховує валютні надходження від зовнішньої торгівлі, фрахтування суден, капіталовкладень за кордоном, доходів від іноземного туризму, валютно-кредитних операцій та ін. При активному платіжному балансі в країну надходить з-за кордону більша сума платежів, ніж вона виплачує сама.

Валютне регулювання. Основні засоби валютного регулювання:

безпосередні операції купівлі-продажу іноземної валюти центральним банком (валютна інтервенція);

застосування прямих валютних обмежень у сфері торгівлі (наприклад, введення імпортних депозитів);

нормування вивозу валюти для туристів, які виїжджають за кордон;

введення обмежень на відплив капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу;

політика відсоткових ставок, які впливають на рух валютних цінностей, що не пов'язані з міжнародною торгівлею товарами і послугами.

Засобами валютного регулювання наприкінці 60-х років стало проведення центральними банками узгодженої політики відсоткових ставок. Проблемам валютного регулювання, зокрема зміні окремих елементів міжнародного валютного механізму, відводиться значна роль на щорічних зустрічах керівників семи провідних країн світу (так звана "сімка"). Вперше така зустріч відбулася 1975 р. у м. Рамбуйє (Франція). На ній було узгоджено основні принципи сучасної валютної системи, прийняті згодом на Ямайці.