Бухгалтерський внутрішньогосподарський облік (1998)

За економічним змістом ці затрати є основними, виробничими. Вони обліковуються у розрізі виробничих структурних підрозділів — бригад, цехів, дільниць, технологічних фаз, переділів, а всередині цих підрозділів — на технологічних лініях, а іноді й агрегатах.

Методика й техніка планування та обліку затрат на утримання й експлуатацію машин і обладнання для різних рівнів виробничого процесу одні й ті самі. Складають кошториси затрат за встановленою номенклатурою статей, яка визначається у галузевих

нормативних актах.

Для синтетичного обліку цих затрат планом рахунків передбачено рахунок «Затрати на утримання й експлуатацію машин і устаткування».

Методика обліку формування, розподілу і перерозподілу затрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання складається з чотирьох етапів (рис. В. 1.6).

Зібрані на рахунку затрати в розрізі елементів витрат та статей кошторису за загальною схемою наприкінці місяця списуються згідно з первинним їх розподілом за напрямками та відображаються на рахунках обліку виробництва: «Основне виробництво», «Допоміжні виробництва» та «Витрати наступних періодів». На кожному з названих рахунків затрати розподіляють між незавершеним виробництвом та готовою продукцією. Визначені на готову продукцію витрати поділяють між окремими видами.

Примітка: ГП — готовий продукт НВ — недовершене «виробництво

Облік затрат на управління. Система управління підпорядкована об'єктивним економічним законам. Затрати на управління не пов'язані безпосередньо з виробничими процесами, а випливають з організаторських, адміністративних та інших функцій, з координації та регулювання виробничих процесів: постачання, виготовлення продукції, організації робочого процесу, реалізації продукції тощо.

Затрати на управління поділяють на дві групи: управління виробничими структурними підрозділами — загальновиробничі (бригадою, дільницею, цехом, технологічною лінією — фазою, переділом тощо) та господарством у цілому — адміністративні. Для обліку першої групи затрат планом рахунків передбачено рахунок «Загальновиробничі затрати», на якому для кожного структурного підрозділу відкривають окремий субрахунок. Для обліку другої групи — рахунок «Адміністративні затрати».

Методика й техніка обліку всіх видів затрат на управління спільна. Протягом місяця облік формування затрат здійснюється за єдиною методикою, тобто затрати формуються у межах кожного підрозділу, кожного субрахунка в розрізі елементів затрат та номенклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця розподіл, перерозподіл та списання затрат на управління за кожним із рівнів управління мають свої особливості.

Затрати на рівні бригади усередині (дільниці або цеху) розподіляють та списують за простим методом, тобто лише на види продукції.

Затрати на рівні цехів (або дільниць, переділів з бригадною структурою) обліковуються, тобто облік процесу їх формування, розподілу та перерозподілу здійснюється за існуючою схемою.

Затрати на управління структурними підрозділами, цехами, дільницями, бригадами охоплюють затрати на утримання персоналу, поштові, телефонні, телеграфні, заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу, відрахування на соціальне страхування, утримання інвентаря, будинків, охорону праці, які передбачені нормативними документами та рекомендаціями.

Відносно складним є облік затрат на управління господарством, тобто на такі потреби: утримання загальногосподарського персоналу, його заробітну плату; відрахування на страхування; утримання будинків, споруд, інвентаря загальногосподарського характеру; утримання загальногосподарських лабораторій; пожежної охорони; на підготовку кадрів; організаційний набір кадрів, поштові, канцелярські тощо.

Обліковані затрати на дебеті рахунка «Адміністративні (загальногосподарські) затрати» наприкінці місяця розподіляються, списуються, перерозподіляються за складною схемою (рис. В. 1.7), але тільки у внутрішньогосподарському обліку.

При цьому слід мати на увазі потребу попереднього коригування дебетових записів на так звані прямі витрати за окремими господарствами, наприклад за основним виробництвом (утримання лабораторій) або капітальним будівництвом.

Методику й техніку цієї роботи ілюструє табл. В. 1.2.

Значний вплив на побудову обліку за центрами затрат та центрами відповідальності мають варіанти технології.

Розглянемо суть основних варіантів обліку затрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

Передільний. Більше як дві третини підприємств має передільну технологію виробництва продукції. Це означає, що на цих підприємствах найбільш зручно застосовувати попередільний метод обліку затрат. Отже, затрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку затрат застосовують на тих підприємствах, де продукція виготовляється послідовною переробкою вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу. При цьому після кожного переділу, фази, стадії одержують напівпродукт (напівфабрикат), який можна або здати на склад, або перед передачею на наступний переділ (фазу, стадію) обчислити за кількісними і вартісними параметрами.

Переділ — це певна сукупність технологічних операцій, в результаті виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт).

Передільний мас два варіанти: одно- та багатопередільний.

Однопередільий метод. У разі застосування цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить одне ціле, наприклад хлібовипікання тощо.

Багатопередільний метод. Його застосовують, коли технологічний процес поділяють на кілька технологічних фаз (стадій, переділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів'. Готовий продукт одержують у кінці останнього переділу.

У попередільних виробництвах виготовляють різні види продукції. Це вимагає роздільного обліку затрат не лише за переділами, а й за окремими продуктами. Тому важливим завданням бухгалтерською обліку затрат виробництва є облік прямих затрат по продуктах у межах кожного переділу (фази) технологічного процесу.

Попередільний метод обліку затрат має в різних галузях свої особливості. Вони пов'язані з особливостями технології та організації виробництва й незавершеного виробництва. Наприклад, на підприємствах чорної металургії повний технологічний цикл виробництва складається з таких виробництв: доменне, сталеве, прокатне. Перші два переділи виготовляють напівфабрикати — чавун, сталь, які переробляють на наступному переділі, і лише третій переділ (прокатний) випускає готову продукцію.

Аналогічно будується облік на пивоварному заводі, але вже у два переділи — сухий (солодорощення) та мокрий, який складається з таких самостійних, відокремлюваних в обліку одна від одної технологічних фаз, як варіння зеленого сусла, бродіння та розлив. Облік затрат на пивоварних заводах здійснюється за цими переділами і технологічними фазами.

На всіх виробництвах облік затрат здійснюється за переділами, а якщо є можливість переділ розподілити на фази, то й за фазами.

В усіх випадках синтетичний облік ведуть на рахунку «Виробництво». Субрахунки обмежують переділами та фазами. У дебеті рахунка відображують прямі витрати. Усі непрямі витрати облічують на рахунках в цілому по підприємству, а потім розподіляють пропорційно до параметрів, які найбільш відповідають тій чи іншій галузі.

Після зведення затрат розпочинають калькулювання собівартості продукції. Для цього визначають незавершене виробництво за кожним переділом або фазою технологічного процесу, оцінюють його за методом галузевих рекомендацій та чинним законодавством про оцінку ресурсів.

Процес зведення затрат та визначення собівартості продукції у цілому по господарству здійснюють напівфабрикатним або безнапівфабрикатним методом. У першому випадку напівфабрикати передають з одного переділу на інший за кількістю, тобто без вартісної оцінки. А для визначення загальної собівартості продукції кінцевого переділу затрати за окремими переділами підсумовують і загальну суму поділяють між готовою продукцією та незавершеним виробництвом. У другому випадку (при безнапівфабрикатному методі зведення затрат та розрахунку собівартості продукції) спочатку калькулюють напівфабрикати кожного переділу (або фази) технологічного процесу. Напівфабрикати передають з одного переділу (фази) на інший за кількістю і за вартістю, які визначають на підставі калькуляції.

Різновидом попередільного методу обліку затрат на виробництво є попроцесний метод. Його застосовують у таких галузях, як вугле-, соле-, нафтодобування тощо. Особливістю підприємств цих галузей є відсутність незавершеного виробництва. При цьому не треба поділяти загальну суму затрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом.

У попроцесних виробництвах облік ведуть за кожним процесом. Наприклад, у вугледобуванні відокремлюється облік по таких процесах: підготовка робіт, виймання вугілля, транспортування,

завантаження у вагони, доробка, сортування, збагачення; по обслуговуючих підрозділах: підйом, водовідлив, вентиляційна служба, лампове господарство тощо.

Окремі затрати, наприклад, енергія, пара, вода, попередньо обліковуються на рахунку «Допоміжні виробництва». У вугледобуванні відкритим способом у бухгалтерському обліку відокремлюють «Розкривні роботи».

Повирібний (позамовний) облік затрат на виробництво застосовують в основному в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктами обліку при цьому є окремі замовлення. До таких виробництв належать: судо-, турбо-, авіабудівні та інші виробництва.

Кожному виробу, замовленню присвоюють окремий номер, який вказують в усіх документах про витрати на це замовлення.

Синтетичний облік ведуть на рахунках затрат діяльності, а для аналітичного обліку відокремлюють за кожним замовленням (виробні) прямі затрати і за кожним видом затрат — непрямі. Непрямі затрати щомісячно розподіляють між замовленнями.

Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або після здачі (передачі) замовнику безпосередньо.