Бухгалтерський внутрішньогосподарський облік (1998)

Внутрішньогосподарський бухгалтерський облік виробничої діяльності за методом неповних затрат передбачає всебічне та точне відображення абсолютно всіх витрат підприємства за певний час на етапі формування елементів затрат. Після відображення в системі рахунків цих затрат за елементами система допускає виявлення неповної (зменшеної) собівартості продукції, тобто собівартості без певної частини непрямих загальних затрат, тому і називають цей метод — методом неповних затрат, оскільки до собівартості продукції не вноситься певна частина затрат.

Загальна побудова обліку формування елементів затрат виробничої діяльності за методом неповних затрат аналогічна методу повних затрат, тобто основу побудови формують такі самі чинники:

поділ затрат на прямі та непрямі;

характер технології виробництва;

характер організації виробництва;

характер контролю за затратами;

центри обліку затрат;

центри відповідальності.

Що ж до поділу затрат, які входять до собівартості продукції, то тут маємо два підходи:

перший — на основі поділу затрат на прямі та непрямі;

другий — на основі поділу затрат на залежні та незалежні від обсягу діяльності (виробництво тощо).

Тому за другого підходу істотною відмінністю між методами повних та неповних затрат є додатковий поділ затрат на сталі та змінні. Прямі затрати — це завжди змінні затрати. Водночас непрямі затрати містять значну кількість змінних затрат щодо готового продукту. Метод неповних затрат поділяє затрати на три групи:

прямі (змінні);

непрямі змінні;

непрямі сталі.

Метод неповних затрат, як і метод повних затрат, також можливий за двома варіантами:

ненормативний (просте нагромадження затрат);

нормативний (нагромадження затрат за нормативними ознаками).

У свою чергу, нормативний має два підваріанти:

на основі поділу затрат на прямі та непрямі (стандарт кост), та на основі поділу затрат на змінні та сталі (директ кост).